7) Політичний контроль та управління Об‘єднаної військової структури здійснюється на вищому рівні. Роль об‘єднаної воєнної структури складається у створенні організаційної основи для захисту території країн-членів від будь-якої загрози їх безпеці або стабільності. До цієї структури входить система головних військових командувань та командувань у складі ОВС НАТО, зона дій яких охоплює весь Північноатлантичний регіон. Вона складає основу організації спільних установ збройних сил та співробітництва в таких галузях як системи зв‘язку та інформації, протиповітряної оборони, матеріально-технічного забезпечення збройних сил та стандартизація або оперативна сумісність методик та технічних заходів. Роль об’єднаних збройних сил Північноатлантичного Союзу зводиться до гарантії безпеки та територіальної єдності країни-члена, внесенню свого вкладу у збереження стабільності та рівноваги сил у Європі, а також у попередженню криз і в решті забезпеченню захисту стратегічно важливого регіону, який охоплює договір НАТО.
8) Міжнародний військовий штаб забезпечує роботу Військового комітету НАТО. Крім того існує ряд інших військових управлінь, які здійснюють нагляд за конкретними аспектами діяльності Військового комітету.
9) Військово-політичний координаційний комітет програми “Партнерство заради миру” - є головним робочим органом програми “Партнерство заради миру” та проводить свої засідання у різному складі, включаючи засідання за участю окремих партнерів та всіх країн-учасниць.
Тепер перейдемо до організаційної структури НАТО. Штаб-квартира НАТО знаходиться в Брюсселі, і є політичним штабом НАТО. В ній розміщуються постійні представництва та національні делегації, Генеральний секретар, співробітники Міжнародного секретаріату, національні воєнні представники, Голова Військового комітету та Міжнародний військовий штаб, а також низка створених Альянсом установ.
Отже, структура НАТО є досить розгалуженою, що саме і забезпечує таку ефективну і стабільну роботу цієї організації. Північноатлантичний Союз втілює в себе трансатлантичне партнерство між європейськими членами НАТО і Сполученими Штатами Америки і Канадою, спрямоване на укріплення миру і стабільності у всій Європі. Цілі партнерства між європейськими і північноамериканськими членами союзу є, перш за все, політичними, з опорою на спільне планування оборони, військове співробітництво і на співробітництво і консультації в економічній, науковій, екологічній та інших відповідних сферах.
Рішення в НАТО приймаються на основі консенсусу, після переговорів і консультацій між країнами-членами. НАТО, як багатонаціональна міжурядова асоціація вільних і незалежних держав, не має функцію наднаціональних повноважень або формування політики поза залежністю від її членів. Тому рішення прийняті НАТО - це рішення, які приймаються всіма її країнами-членами.
В процесі свого існування НАТО розвивалася з врахуванням обставин, що змінюються. І з самого початку в цих змінах вагоме місце займали Сполучені Штати. В наступному розділі я спробую висвітлити місце та роль США у Північноатлантичному Союзі з моменту заснування організації і до сьогодення.
2. ДІЯЛЬНІСТЬ США У ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОМУ СОЮЗІ.
Для того, щоб виявити яку ж роль займають США в НАТО, потрібно висвітлити такі питання:
1) участь США у створенні НАТО;
2) політична лінія США у Північноатлантичному Союзі на протязі 1949-1989 років;
3) діяльність Сполучених Штатів Америки в НАТО у 1990-ті роки;
4) плани США щодо політичного курсу в НАТО у 21 столітті.
Американський дослідник К.Дойч писав, що США могли приєднатися тільки до такої організації в якій вони зможуть займати панівне становище, і де буде панувати їх воля. Для Сполучених Штатів було важливо не чим вони будуть корисні для НАТО, а чим ця організація буде корисна для них. Панівна роль США в Північноатлантичному блоці так характеризується американськими політичними діячами Е.Ентовеном і К.Смітом: “ Сторонній спостерігач міг би заключити, що НАТО- це суто американська організація”.1 Навіть видатні американські політики писали про особливу роль США в НАТО. Так президент Сполучених Штатів Р. Ніксон зазначав: “ Американці не можуть об’єднати Європу, європейці повинні зробити це самі. І ми не повинні втручатися у сварки між європейцями, в яких не зачіпаються наші життєво важливі інтереси” 2 .Постійний представник американського уряду в НАТО Х.Клівленд так писав про цей аспект зовнішньополітичної діяльності США: “Сполучені Штати не можуть підтримувати такий військово-політичний союз Європи, який призвів би до політичного її відокремлення від Америки”.3
У основу відносин між США і Західною Європою у післявоєнний час був покладений атлантизм - геополітична концепція, що відбиває взаємозв’язки між державами Атлантичного басейну. Атлантичні ідеї були реалізовані у складному комплексі політичних. економічних, військових, фінансових та інших взаємозв’язків між США та Західною Європою. Їх серцевиною і стала Організація Північноатлантичного Договору.
Як зазначає німецький журнал “Штерн”: “Історія НАТО- це історія американської воєнної політики, і вона представляє собою справу європейських союзників лише у тому ступені, в якому вони були і будуть готові підкорити інтереси своєї безпеки американським інтересам”.
Отже, як зазначалося вище, в кінці 1940-х років продовжувалася повоєнна відбудова світу. 25 серпня 1948 року Рада Національної безпеки США підписала меморандум № 20\2 про те, щоб Сполучені Штати перейшли до стану постійної готовності до війни . Почалося різке нарощування військово-промислового потенціалу США, дещо зменшене у перші два роки після війни. 4 квітня було підписано Вашингтонський Договір, що і ознаменував створення НАТО. Цього ж року за ініціативою США був створений КОКОМ- Координаційний комітет з багатобічного експортного контролю - економічний додаток НАТО. В 1950 році країни-учасники НАТО заключили таємну угоду, відому як “ОПЛАН № 100-1”, в якій зазначалося зобов’язання застосовувати збройні сили у випадку виступів проти існуючого ладу у своїх країнах. НАТО виступала гарантом соціального status-quo, і цим цінна до цього часу, правлячим колам країн, які до нього входять. Роль гаранта існуючого status-quo відігравали і американські війська, які присутні на території країн-членів НАТО. Їх присутність там надавала надійності воєнним гарантіям США.
У листопаді 1951 року було прийнято рішення створити до 1954 року армію НАТО із 43 дивізій. Але Вашингтон не був задоволений . В решті решт на лісабонській сесії Ради НАТО кількість дивізій було доведено до 90.4 Північноатлантичний Союз дозволяв США міцно закріпитися у Північноєвропейських країнах. За роки існування НАТО її рішення з усіх питань, що мають хоч якесь істотне значення приймались в основному з ініціативи або під тиском США. Вашингтон постійно прагнув поширити консультативну роль керівних органів НАТО, розраховуючи тим самим значно полегшити завдання умовлення союзників, в тому числі і за допомогою колективного натиску на тих з них, хто виявляє найбільшу строптивість.
Завантажити реферат