1)не слід розміщувати на території “новичков” тактичні ракети;
2)не потрібно розгортати там ядерну зброю;
3)поки що можна, не на постійній основі, відмовитися від передового базування там бойових частин.
Характерною особливістю ставлення США до конфліктних ситуацій в Європі, зокрема, на території колишньої Югославії, є стимулювання активних дій окремих західноєвропейських країн або колективних дій в рамках ООН чи НАТО, а не прийняття на себе якихось однобічних зобов’язань. Підкреслюючи роль США як “центра світової стабільності” в період після “холодної війни”, німецький політичний діяч М.Штюрмер стверджував: “ .Європа буде покладатися не стільки на свій військовий потенціал, скільки на її концептуальну і політичну об’єднаність, яка зробить її сутністю для довгострокової безпеки та інтересів США”23 .
США, на їх думку, залишаються єдиною наддержавою, яка здатна впливати на хід світових подій. Міністр оборони США К.Пацеллі писав: “Жодна нація на землі не має такої сили, якою володіємо ми. Що більш важливо, - це те , що жодна нація на земній кулі, крім нас, не має такої надійної сили. Ми зобов’язані керувати. Якщо вільний світ зобов’язаний скористатися наслідками і перспективами нашої перемоги в “холодній війні”, Америка повинна взяти на свої плечі відповідальність за її силу. Іншого вибору немає. Ми повинні бути прикладом”24 . Ще Шарль де Голль визнавав, що воєнна машина НАТО занадто американська, і в якій європейцям надано другорядну роль. Теперішній президент Франції Жак Шірак має намір змінити такий стан, підкреслюючи європейське обличчя НАТО, - повернутися у військову структуру Північноатлантичного Союзу. Зокрема він заявляв: “Я би хотів бачити НАТО такою організацією, в якій би командні посади були б розумно перерозподілені між США і Європою”. Колишній директор Агентства Національної безпеки В.Одом у листопаді 1992 року писав: “Лише спільна НАТО, з США в центрі, може запобігти сповзанню Західної Європи в національну обмеженість, і можливий регрес по відношенню до сучасної економіки і політичного співробітництва . Така тенденція в напрямі безладу стосуватиметься не тільки інтересів безпеки США, але також їх економічних інтересів. Так, Югославія постає як випробування міцності атлантичного співробітництва. Це, справді, значний виклик для лідерства США25 .
Адміністрація Клінтона вбачає у розширенні НАТО на Схід як основну рушійну силу для будівництва нової системи безпеки в Європі. Сенатор Річард Лугар так пише про цей аспект зовнішньополітичної діяльності США: “Точно так, як наші інвестиції у ході “холодної війни” призвели до краху Варшавського Договору та СРСР, наші теперішні інвестиції у Європу будуть мати дуже важливі наслідки для нашої власної безпеки. Рішення НАТО про розширення - один з головних компонентів наших інвестицій”. Збільшення кількості членів Альянсу покликано принести стабільність в Центральну Європу, полегшити можливості для укріплення європейської єдності і консолідації демократії у Східному напряму. У дійсний час НАТО під керівництвом США проводить дослідження найбільш раціонального шляху розширення. Задовго до мадридського форуму Сполученні Штати дали явно зрозуміти, що на першому етапі виступлять на підтримку Чехії, Угорщини, Польщі. З Вашингтоном у цьому питанні були згодні Англія, Німеччина, Нідерланди, Данія, Норвегія, Ісландія. Дев’ять країн, перш за все Португалія, Іспанія, Франція, Італія, Греція наполягали на тому, щоб у число претендентів включити Румунію і Словенію, проти чого виступав Вашингтон. Самі американці виділяють групу країн, які хочуть до НАТО, але ще не знають, навіщо це їм потрібно: Латвія, Естонія, Литва, Україна, Румунія, Болгарія. В решті решт перемогла точка зору США (до 4 квітня 1999 року повинен бути закінчений процес ратифікації в усіх парламентах країн НАТО і країн-кандидатів). Між журналістами, що знаходились у Муніципальному палаці конгресів, був популярним жарт: всі делегати увійшли до залу засідання із своєю думкою, а вийшли з американською.
Поки йдуть дебати про майбутнє НАТО, американські лідери повинні очолити рух до еволюції Північноатлантичного Союзу. Адміністрація Клінтона повинна підняти політичний авторитет НАТО і пояснити суспільності, чому Альянс залишається життєво важливим для американських інтересів, і чому Сполученні Штати повинні зберегти своє глибоке втручання в Європі. Американські лідери завжди проводили різницю між життєво важливими інтересами їх країни в Західній Європі та її другорядними інтересами на Сході. У теперішній час воєнний істеблішмент США, Великобританії, Франції та Німеччини утискається. Більше того, якщо Словакія не буде прийнята до Альянсу, то в Угорщині навіть не буде спільного кордону з НАТО. Переведення підкріплень до Угорщини неможлива без права проходу через нейтральну Австрію. Якщо ж НАТО пошириться і включить три прибалтійських держави, то ситуація стане ще гірше (США признають і розділяють бажання балтійських держав про повноправне членство в НАТО, і обіцяють проводити політику, покликану допомогти їм туди вступити). Оборона довгого кордону, який простягнеться від Талліну до Будапешту, не по силам НАТО. У Прибалтиці НАТО будуть протистояти російські війська безпосередньо через кордон. Без розміщення значних бойових сил НАТО всі три прибалтійські республіки можна буде легко зім’яти. Що ж стосується нещодавніх пропозицій про включення в НАТО Словенії та Румунії, то розміщення оборони на ці області було б просто сміхотворним. В Уставі НАТО записано, агресія проти будь-якої країни-члена Організації розглядається як агресія проти всіх країн-учасниць НАТО. І ось сьогодні США збираються взяти під свій ядерний захист Угорщину, Чехію і Польщу. Що ж це означає? Якщо російські війська, розташовані на ізольованій базі між Польщею і Литвою, вступлять у перестрілку з польськими військами, Америка може опинитися у стані війни з Росією .Якщо Білорусія, якою управляє О.Лукашенко, зіткнеться з Польщею, 82-й десантній дивізії США прийдеться направитися в район бойових дій, літакам Ф-16 прийдеться атакувати Мінськ,. а США і Росія можуть опинитися на шляху до війни в Балтії. Можливість НАТО захищати своїх нових членів вже знижується. Таким чином можливі два сценарія : або членство в Альянсі перетвориться в обіцянку взаємної допомоги на папері, або ж Альянсу прийдеться нарощувати звичайні збройні сили та повертатися до доктрини використання млрд $.
Взагалі існує три основні першими ядерної зброї.
Одним з головних рушіїв розширення НАТО стало збільшення ринку зброї. За підрахунками Державного Департаменту Сполучених Штатів розширення рамок Північноатлантичного Союзу складатиме $27-35 млрд, з яких США належитимуть - 2-4 напрямки думок про розширення Альянсу:
1)цьому напряму віддає перевагу адміністрація Клінтона - залишити відкритими двері в НАТО для всіх учасниці програми “Партнерство заради миру”, включаючи Росію.
2)розширення в цілому було б паралельно розширенню ЄС. При цьому Росія і Україна залишились би поза зором Європи у визначенні майбутніх нарисів співтовариства.
Завантажити реферат