У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з яким за принципом поділу влади нормально функціонують законодавча і судова влади. Ефективно діючий механізм витрат і противаг, що існують у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонічного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі з боку виконавчої влади.
У президентських республіках статус президента як керівника нації має на увазі його безумовне верховенство в системі всіх державних органів. В усіх країнах президент є главою держави, він очолює уряд і збройні сили.
Хоча зразком для більшості конституцій послужила конституція Сполучених Штатів Америки, політичні реалії цих країн настільки не схожі, що виконуються ці конституції по-різному. Це відноситься в першу чергу до статусу президента. Законодавча влада в країнах дуже слабка, і президент має досить засобів для тиску на неї. Крім того країни Латинської Америки відрізняє явна нестабільність партійних систем, які часто виступають просто в ролі придатка державного апарата, що порозумівається введенням адміністративно-поліцейського контролю за діяльністю політичної партії. Положення політичних партій нестабільно, і часто під час військових переворотів їхня діяльність буває цілком заборонена.[6;138]
Таким чином, при слабкій законодавчій владі і партіях, у країнах немає сили здатної зрівноважити вплив президента. Президент у цих країнах стає центром політичного життя і не тільки главою виконавчої гілки влади, але нації в цілому. І хоча по конституції баланс влади існує, на ділі домінує президент, і його повноваження значно перевищують повноваження інших гілок влади.
Принцип "поділу влади" закріплений практично в будь-якій конституції. Він передбачає установлення формально незалежних друг від друга законодавчої, виконавчої і судової галузей влади.
Виконавча влада. Конституції країн проголошують президента "Главою Держави", "Главою Нації", і тим самим ставлять виконавчу владу значно вище інших гілок влади. Але до складу виконавчої влади входить не тільки президент, але і кабінет міністрів. У різних країнах цей орган наділений різними повноваженнями. Традиційно кабінет міністрів розглядається як робочий орган при президенті, своєрідний апарат "помічників" президента. Таке відверто принижене положення кабінету міністрів покликано підкреслювати чільну роль самого президента.
У більшості країн Латинської Америки Рада Міністрів як конституційний орган відсутня, і міністри підлеглі безпосередньо президенту.
Законодавча влада. У президентських країнах установилися досить своєрідні відносини між президентом і виконавчою владою. Їх суть у відвертому контролі виконавчої влади в особі президента за діяльністю національного конгресу. Американські політологи затверджують, що в країнах Латинської Америки законодавчі органи влади є більш консервативними, ніж виконавчі, і парламенти, що обираються, на їхню думку, часто представляють інтереси землевласників, тому парламенти критично відносяться до програм земельних реформ, висунутих урядом. У зв'язку з цим, багато дослідників вважають, що президент у цілому є більш популярним інститутом.
Однак в останні роки національні конгреси роблять деякі спроби здійснити парламентський контроль за діяльністю уряду. Однак, тому що у конгресу відсутнє право прийняття резолюцій, що схвалюють чи засуджують діяльність навіть окремих міністрів чи інших вищих державних чиновників, тому і можливості контролю конгресу за виконавчою владою не мали вирішального значення.
Необхідно згадати, що конституції країн передбачають можливість імпічменту президента. Хоча випадки відсторонення президентів від влади в порядку процедури імпічменту украй рідкі. Як правило, ця процедура використовується як резервне знаряддя в руках груп тиску, коли виникає необхідність змінити, але дотриманням демократичної форми, главу держави. Однак в останні роки процедура обвинувачення президентів у порядку імпічменту стала приймати в деяких країнах реальний характер.
При визначенні характеру взаємин президента і законодавчого органу влади необхідно мати на увазі і наявність особливих груп тиску. Як правило, вони впливають на політичну лінію уряду. Ці групи тиску бувають широко представлені в конгресі і традиційно характеризуються багатопартійним членством, що гарантує їм можливість вимагати й одержувати підтримку відразу декількох політичних партій чи угруповань. Ступінь їхнього ефективного тиску на уряд визначається тією обставиною, що вони виражають інтереси економічної еліти суспільства.[7;309]
Судова влада. Викликають інтерес і відносини президентів з Верховним судом - вищим судовим органом, що здійснює конституційний нагляд за діяльністю всіх державних органів, у тому числі і президента країни.
У президентських країнах судова галузь влади проголошується окремою і самостійною, тому суди вважаються незалежними при здійсненні своїх функцій, підпорядковуючись тільки закону. Крім того, Верховний суд вважається незалежним від президента. Формально Верховний суд має пріоритет у питаннях, що стосуються взаємин із президентом країни.
Однак фактично контроль Верховного суду за діяльністю президента носить сугубо номінальний характер. Найбільш важливим у цьому відношенні є право Верховного суду чи всієї судової системи в цілому але здійснення конституційного нагляду, тобто суд має право перевіряти акти, видавані президентом, з погляду відповідності їхньої конституції і чинному законодавству. Зазвичай рішення Верховного суду про неконституційність того чи іншого акту президента не скасовує цей акт, а просто проголошує його недійсним. Скасувати ж прийнятий акт може тільки сам президент.
Як ми змогли переконатися інститут глави держави – невід'ємна частина будь-якої країни і будь-якого політичного режиму. Однак, статус, права і повноваження глав держав далеко не однакові. Монарх – є більш древнім різновидом глави держави, ніж інститут президентства, що з'явився лише вже в новітній час. На наш погляд, президент – найбільш прогресивний вигляд глави держави, тому що має найбільш широкі повноваження. Однак, на цей день і монархічні держави є не рідкістю, тому вимагають детального вивчення.
У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з якою за принципом поділу влади нормально функціонують законодавча і судова влади. Ефективно діючий механізм витрат і противаг, що існують у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонічного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі з боку виконавчої влади.
Список літератури:
1. Андрусяк Т.И. «Теория государства и права» - Львов. 1997 г.
2. «Государственное право буржуазных и освободившихся стран»-Киев.– 1998г.
3. Иностранное Конституционное право./Маклаков И. –М., 1998.
4. Конституции зарубежных государств. США, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Испания, Греция, Япония, Канада. –М., 1997.
Завантажити реферат