Статус глави держави в зарубіжних країнах
Глави держав у зарубіжних країнах в основному мають ідентичні повноваження, хоча в кожній країні є свої особливості. В області державного управління повноваження глави держави невеликі навіть формально, на практиці ж вони виглядають ще скромніше. Конституції всіх парламентарних країн наділяють главу держави правом участі у формуванні уряду. На практиці ж роль глави держави у формуванні уряду носить чисто номінальний характер.
Повноваження глави держави як верховного головнокомандуючого практично являють собою почесну прерогативу. Важливе місце в повноваженнях глави держави займає право оголошення надзвичайного стану на території всієї країни або частини її. У законодавчій області повноваження глави держави досить великі. Він має права, що дозволяють йому в разі потреби активно впливати на парламент.
Глава держави скликає парламент на чергові і надзвичайні сесії, може перервати за певних умов сесію парламенту. Найважливішим знаряддям у руках глави держави є право розпуску нижньої палати (дуже рідко обох палат) парламенту. У випадку розпуску парламенту або закінчення терміну його повноважень глава держави призначає позачергові або чергові вибори. У ряді випадків президенту чи монарху дається в обмеженій формі право законодавчої ініціативи, що звичайно здійснюється ними у вигляді послань. Конституційна теорія в ряді зарубіжних держав розглядає главу держави як неодмінного учасника законодавчого процесу: законопроект одержує силу тільки тоді, коли він санкціонується главою держави. Відмовлення дати санкцію - вето, спричиняє ряд серйозних правових наслідків. До повноважень глави держави в області законодавчої відноситься також його право призначати в деяких країнах членів верхніх, а іноді і нижніх палат парламенту.
1. Місце й роль глави держави в державному механізмі зарубіжних країн.
Глава держави - це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, що представляє державу зовні й усередині країни, символ державності народу. У різних країнах глава держави відповідно до їхніх конституцій розглядається або як невід'ємна складова частина парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон недійсний (монарх у Великобританії, президент в Індії), або як глава виконавчої влади й одночасно глава держави (Єгипет, США), або як особа, яка є тільки главою держави і яка не входить в яку-небудь гілку влади (Німеччина, Італія). Він може бути символом державності, як монарх у Японії, владним арбітром стосовно інших інститутів держави, як президент Франції, одноособовим володарем (Оман, Саудівська Аравія).
Глава держави буває одноособовим і колегіальним. У першому випадку це монарх або президент, у другому - постійно діючий орган парламенту, що ним обирається. У минулому це були президії вищих представницьких органів, постійні комітети, державні ради в країнах тоталітарного соціалізму - у СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі й ін. У даний час подібним органом є Державна рада на Кубі, де немає президента (по конституції глава держави - голова Державної ради). У Китаї по конституції главою держави є голова, що обирається парламентом, республіки, але багато функцій глави держави він виконує разом з Постійним комітетом парламенту, а деякі такі функції здійснює сам Постійний комітет. В Ірані ці повноваження розділені між Керівником держави, що обирається особливим образом з вищих духовних осіб - мусульман, і президентом республіки. У Швейцарії функції глави держави здійснює уряд, а президент обирається парламентом на один рік і істотні повноваження не має. В ОАЕ існує «колективний монарх», у Малайзії - виборний монарх.[3;228]
У багатьох країнах британської Співдружності (Австралія, Канада й ін.) повноваження глави держави належать британському монарху, але здійснює їх генерал-губернатор - його представник. Він затверджується монархом за рекомендацією місцевого уряду, а в Папуа-Новій Гвінеї обирається парламентом. Після військових переворотів функції глави держави звичайно належать хунті (військовій, революційній раді) і що обирається або призначуваному нею президенту. Так було в багатьох країнах Латинської Америки, Африки, Азії.
Іноді керівник хунти сам проголошує себе президентом. При колегіальній формі президентури основні повноваження глави держави здійснюються колегією, а менш значні, церемоніальні (наприклад, прийом вірчих грамот іноземних дипломатичних представників) - головою колегії або його заступником.
Зовнішньополітичні повноваження глави держави конституціями зарубіжних країн визначаються приблизно однаково, хоча є цілий ряд подробиць і деталей чисто національного характеру. Отже:
Глава держави є вищим представником країни в сфері зовнішніх відносин.
Глава держави призначає послів, посланників і інших дипломатичних агентів.
Він приймає дипломатичних представників іноземних держав.
Главі держави надане право ведення міжнародних переговорів.
Він укладає і ратифікує згоди парламенту - міжнародні договори й угоди.
Конституції багатьох країн надають главі держави право оголошення війни і укладання миру, хоча, як правило, для цього потрібна санкція парламенту.
Глава держави звичайно має також право помилування, зм'якшення або заміни покарання, зміни вироку; право нагородження орденами, медалями й іншими знаками відмінностей; право присвоєння почесних звань і титулів.
Глава держави відіграє найважливішу роль у різного роду церемоніях і святах.
Конституції зарубіжних держав наділяють главу держави властивістю безвідповідальності, юридичним вираженням якого є інститут контрасигнатури. Інститут контрасигнатури є юридичним оформленням обмеження повноважень глави держави. Розрив між юридичним і фактичним положенням розділу держави характерний для всіх парламентарних країн.[9;86]
2. Повноваження глави держави
Глава держави, незалежно від його різновиду, має деякі загальні для всіх країн повноваження. У відношенні парламенту це скликання його сесій, опублікування законів, право розпуску, іноді - право вето.
Глава держави формує уряд (часом лише формально його затверджує), має право звільняти міністрів і уряд у відставку, призначати суддів, надавати громадянство і право притулку, укладати і ратифікувати певного роду міжнародні угоди, призначати дипломатичних представників, нагороджувати, помилуватися засуджених і ін., але здійснення цих повноважень на практиці залежить від форми правління, від реального положення розділу держави.[5;174]
Крім того, при будь-якій формі правління одні повноваження глава держави може реалізовувати самостійно, а для здійснення інших потрібна згода або затвердження парламенту (наприклад, для призначення послів у США) або навіть уряду (в умовах парламентарної республіки).
У парламентарних республіці і монархії, а іноді й у напівпрезидентських республіках, для того щоб деякі акти президента або монарха діяли, прем'єр-міністр повинен скріпити їх своїм підписом (так називана контрассигнатура). Рідше це може бути поряд з підписом прем'єра також підпис міністра, відповідального за виконання даного акту президента або монарха.
Завантажити реферат