Обов'язкове медичне страхування

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проб­леми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й організацією надання медичних послуг.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соці­альним і приватним.

Бюджетна система охорони здоров'я найвиразніше була пред­ставлена в республіках, які входили до СРСР. Соціальна система характерна для країн Західної Європи, а переважно приватна — для США.

За бюджетної системи фінансування охорони здоров'я страху­вання або відсутнє зовсім, або є незначним. Бюджетна система фінансування передбачає використання коштів податкових над­ходжень до бюджету, але саме це й не сприяє стабільності фінан­сового забезпечення охорони здоров'я.

Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств, працівників, на державних суб­сидіях. Причому внески підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіонерів та осіб з низьким рівнем доходів.

Для соціальної системи характерне співіснування державних систем охорони здоров'я і приватних систем.

У різних країнах питання про співіснування базових держа­вних і приватних систем вирішується по-різному. Наприклад, у Німеччині передбачена можливість виходу певної категорії населення із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю. У Франції державна система не забезпечує повного відшкоду­вання вартості лікування, що спонукає населення брати участь у приватному страхуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна система не влаштовує громадян, з метою поліпшен­ня обслуговування вони мають змогу взяти участь у приват­ному страхуванні.

У США фінансування охорони здоров'я базується майже виклю­чно на платній основі, але певна частина населення, чиї доходи ниж­чі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд».

Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забез­печена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності ме­дичних послуг для широких верств населення, залучення додат­кових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових дослі­джень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матері­ально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної до­помоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної за­хищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомо­гу, обов'язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різно­манітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефекти­внішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат гро­мадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено кон­цепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я грома­дян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання ме­дичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добро­вільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній краї­ні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рів­ня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Принцип обов'язкового медичного страхування діє, наприклад у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здо­ров'я, а обов'язкове існує лише щодо осіб окремих професій.

Обов'язкова форма медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язко­ва форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними осо­бами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змо­гу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження ко­штів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принци­пах: загальності, державності, некомерційності. Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування — це державна вла­сність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового меди­чного страхування і є безпосереднім страхувальником для непра­цюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого стра­хування і не може бути засобом збагачення.

Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

За умовами обов'язкового медичного страхування робото­давці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Ча­стина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина ко­жної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслу­говування. Із коштів створеного страхового фонду відбуваєть­ся відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацезда­тності через втрату здоров'я.