а) суспільство позбавлено чітко визначених класів, а існує складна і розгалужена соціальна структура;
б) соціальні протиріччя вже не є антагоністичними, а тому організоване державою насилля щодо великих соціальних груп втрачає свою актуальність;
в) рівень матеріального достатку дозволяє забезпечити все більш широким верствам населення рівень життя, що відповідає сучасним уявленням про людську гідність.
Разом з цим, відмова від теорії класового насильства як пануючої теорії сутності держави і права однозначно не визнає заміни її будь-яким іншим вченням. Для цього потрібний аналіз історичних умов, що складалися, тенденцій і динаміки їх розвитку. Сучасний період розвитку людства характеризується тим, що метою його є всебічний розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав і свобод. Дійсність просякнута ідеями гуманізму, пріоритету загальнолюдських цінностей. Все це знаходить своє відображення у сучасних найбільш розвинутих країнах – правових, демократичних, соціально-орієнтованих.
Держава повністю не зливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі пог треби та інтереси. Тому вивчення характеристик держави повинно здійснюватись як з точки зору єдності держави й суспільства, так і їх відокремленості. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави є тлумачення держави як особливої форми організації суспільства, форми, яка є його внутрішньою організацією, структурою соціальних відносин, засобом їх упорядкування і забезпечення безперешкодного існування, а в зовнішньому аспекті об'єднує суспільство у вигляді території, фізичних осіб та їх об'єднань, державних посадових осіб та органів, законів та інших правових документів. Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:
1) всеохоплююча організація – об'єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;
2) територіальна організація – об'єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;
3) єдина організація, що об'єднує все суспільство як ціле, тоді як всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо) охоплюють лише окремі верстви населення;
4) офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами;
5) універсальна організація, бо об'єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя;
6) верховна організація – є вищим за значенням та силою об'єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;
7) централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, і насамкінець – загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам).
Незважаючи на те, що держава є формою організації інтересів усіх членів суспільства, вона не об'єднує їх абсолютно в усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільним інтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображуються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об'єднаннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але обов'язком її є забезпечувати їх незалежність, гарантувати і охороняти від втручання з боку інших суб'єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність гарантованих державою сфер їх "самостійного" життя – важлива ознака цивілізованості держави і суспільства.
Особливості держави як організації всього суспільства накладають свій відбиток на форми, процеси об'єднання громадян, упорядкування їх суспільного життя, забезпечення нормальних умов існування та розвитку, що здійснюються за допомогою механізму держави – сукупності органів влади і управління державних підприємств і установ, які концентрують, спрямовують зусилля громадян на здійснення загальносуспільних справ. Форми державної діяльності різні – управлінські, матеріально-технічні, ідеологічні, охороню тощо. Проте властивою тільки державі є правотворчість – встановлення, зміна чи відміна загальнообов'язкових для всього населення правил поведінки у вигляді юридичних нормативних актів.
Існування будь-якого соціального інституту обумовлено певними суспільними потребами, тому і його функціонування спрямоване на забезпечення цих потреб. Особливість держави полягає у тому, що вона є легітимною формою виявлення та вираження "загального" інтересу, засобом його забезпечення. В умовах соціального розшарування суспільства, опосередкованості взаємодії його членів держава виступає як інструмент вираження цього інтересу, причому двояким чином:
а) шляхом проведення безпосереднього волевиявлення громадян – референдумів;
б) опосередковано, через діяльність вищих представницьких органів державної влади. При цьому "загальний" інтерес набуває спеціальної форми виразу у вигляді законів.
(Через закони держави "загальний" інтерес не тільки легітимується, формалізується, але й забезпечується відповідним механізмом здійснення.) Подальша конкретизація "загального" інтересу щодо різних сфер суспільного життя, життєвих ситуацій, конкретних регіонів і т. ін. здійснюється спеціально створюваним для цього державним апаратом управління. Він складається з державних службовців – громадян, які професійно займаються виробленням конкретних рішень, здійснюючи координацію загальносуспільних інтересів з особливими інтересами окремих регіонів, галузей суспільного виробництва та індивідуальними інтересами громадян. Це обумовлює необхідність організації об'єднань державних службовців у різноманітні державні органи – міністерства, комітети, відомства, місцеві органи управління тощо. (Особливість державного забезпечення "загального" інтересу полягає у тому, що держава забезпечує домінування загальносуспільних потреб над певними особливими та індивідуальними інтересами.
(Державна влада характеризується як вияв державної організації суспільства, включає в себе особливості держави і характеризується поширеністю за територією, універсальністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляються через її суверенність:
а) верховенство – державна влада є вищою владою у суспільстві;
б) повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є її єдиним джерелом;
в) самостійність – державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.
Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннями і засобами їх впливу (підприємствами, армією, судами, поліцією тощо).
Завантажити реферат