Світовий досвід розвитку малого підприємництва - Курсова робота

Як показало проведене дослідження, в Йорданії у 1988-1996 роках йшло переважне зростання кількості малих підприємств у загальній кількості підприємств, збільшилася їх питома вага в створенні валового внутрішнього продукту (ВВП). В той же час, у 1996 р. в Йорданії було лише 5 крупних підприємств, а решта — малі (табл. 1).

Якщо порівнювати ці дві країни за показником кількості підприємств на 100000 населення, то висновок буде не на користь України, де він дорівнює 165 проти 483 в Йорданії. До цього треба додати й таке негативне явище, коли біля третини малих підприємств України не працюють по декілька років після реєстрації, або припиняють своє функціонування через неможливі умови для діяльності (податки, рекет, відсутність правової бази і т.ін.). Хіба можна порівнювати народногосподарський ефект від 100 тисяч працюючих підприємств в Україні і, наприклад, 2 мільйонів одиниць польського сектору малого бізнесу. В той же час, особливістю Йорданії є велика кількість найдрібніших підприємств, на яких працюють 1-3 робітники. [2, c.99]

Таблиця 1

Кількість підприємств в Йорданії у 1988-1996 рр.

Див. Особенности становления сектора малого бизнеса в условиях переходной экономики Иордании.// Придніпровський науковий вісник. Економіка. 1998 - №94 стор. 100.

Треба також брати до уваги, що фактично сьогодні в Україні та Йорданії малий бізнес є специфічним сектором економіки та має безліч суттєвих відзнак від інших суб’єктiв підприємницької діяльності. По-перше, метою створення малого підприємства є забезпечення його засновників та найманих працівників достатніми для існування грошовими коштами, а не довготермінова експансія на ринок або ж отримання надприбутків. По-друге, це динаміка розвитку підприємства, яке починає свою діяльність, розраховуючи тільки на свої сили та використання всіх можливих ресурсів, але в подальшому може досить швидко вирости та перейти в іншу категорію суб’єктів ринкової економіки. Цей процес відбувається у малих підприємствах набагато швидше, ніж у великих.

По-третє, це великий ризик при веденні справи власниками малих підприємств, який обумовлений як їх невеликими розмірами, так і відсутністю необхідних фінансових ресурсів. Під впливом цього чинника малі підприємства мають велику мобільність.

Розвиток малого підприємництва в умовах перехідної економіки залежить від багатьох чинників, серед яких необхідно виділити регіональні організаційно-економічні умови, до яких слід віднести: економічний потенціал регіону, наявність ресурсів, господарську структуру, рівень та стан підготовки кадрів, відношення місцевих органів виконавчої влади та населення до підприємництва, стан розвитку ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення регіону і т.ін.

Ці та інші чинники мають бути враховані при розробці та впровадженні системи регіонального управління, формуванні ефективної територіальної політики розвитку малого підприємництва, які будуть сприяти створенню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.

У зв’язку з цим особливої актуальності набувають організаційно-економічні умови як самостійний чинник розвитку малого бізнесу, які розглянуті у третьому підрозділі. Це зумовлено специфікою сучасного моменту як перехідного періоду при зміні со-ціально-економічних укладів. При цьому поняття організаційно-економічних умов та сам процес їх формування має місце головним чином саме в перехідній економіці, яка закладає основи для подальшого розвитку. Таким чином, як показало дослідження, конкуренція в умовах саморегульованого ринку без створення зовні (тобто з боку держави або місцевих органів влади — в залежності від обсягів ринку) необхідних умов для її підтримки беззаперечно перетворюється у монополію, яка не сприяє розвитку сектора малого підприємництва. [3, c.58]

Необхідне вдосконалення організаційно-економічних умов розвитку малого підприємництва шляхом розробки концепції відповідної регіональної політики сприяння розвитку малого бізнесу, яка має бути спрямована на: створення нових робочих місць та зменшення безробіття; збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції та послуг за рахунок діяльності суб’єктів малого бізнесу та залучення їх до вирішення соціально-економічних проблем регіону; створення конкурентного середовища на відповідних ринках та підвищення технологічного рівня малих підприємств; вдосконалення галузевої структури та пошук оптимальних форм взаємодії та співробітництва великих та малих підприємств в регіоні; стимулювання розвитку малих підприємств в пріоритетних галузях та сприяння формуванню “середнього класу” власників та підприємців.

Найважливішою умовою формування сфери малого підприємництва повинно стати створення розвиненої інфраструктури. Тому формування інфраструктури — пріоритетний напрямок забезпечення його стійкості, відтворення, розвитку та підтримки. Саме інфраструктурне забезпечення дає змогу малим підприємствам отримати доступ до факторів виробництва, що є необхідним для задовільного вирішення головних завдань будь-якого виробничого характеру.

Інституціональна інфраструктура малого підприємництва — сукупність установ, організацій, фірм, структур, які забезпечують процес підготовки, створення та розвитку малих підприємств. Завдяки унікальності причин, а також з урахуванням термінових та фінансових обмежень формування цілісної інфраструктури малого підприємництва, доцільно використовувати в стратегічному плануванні скориговану модель такої інфраструктури.

Концепція розвитку бізнес-інкубаторів, щільно пов’язана з політикою створення сприятливих організаційно-економічних умов для розвитку малого бізнесу в конкретному регіоні та пере­слідує наступні цілі: сприяння таким змінам в регіоні, які спрямовані на забезпе­чення проектних робочих місць та формування нового іміджу регіону (що характерно для регіонів, де переважають традиційні галузі промисловості); створення розвиненої інфраструктури, в першу чергу для фірм, які базуються в бізнес-інкубаторах або науково-промислових комплексах та спроможні працюва­ти на партнерських засадах з великими компаніями регіону; забезпечення висо­кими технологіями та інноваціями розвитку місцевої промисловості та розши­рення експортно-імпортної діяльності; сприяння зміцненню зв’язків між місце­вими університетами, вузами та дослідницькими центрами та промисловістю; заохочення та створення нових підприємств, які продуктують нові технології та наукові знання; створення середовища, яке сприяє взаємообміну ідеями, ресурсами, обладнанням між наукою та промисловістю регіону.

В сучасних умовах найбільш ефективною формою інтеграції інновацій у виробництво є створення організаційно-економічних умов та можливостей в “наукових та технологічних парках” для одночасного формування, з метою комерціалізації результатів наукових розробок, на базі університетів численних малих фірм. Головним питанням формування та функціонування цих структур є пошук джерел їх фінансування. Пропонується використовувати наступні джерела: кошти Державного інноваційного фонду, щорічні внески та відрахування від прибутку великих фірм, які використовують створені в технопарках розробки; кошти університетів та науково-дослідних інститутів, за рахунок яких можуть фінансуватися окремі проекти; кошти регіональних і місцевих бюджетів та фондів, які будуть фінансувати ви­конання цільових регіональних програм; кредити банків, які будуть поступово залучатися до інвестування інноваційної діяльності (за умов звільнення від опо­даткування або впровадження відповідних пільг щодо прибутку, отриманого внаслідок інноваційного кредитування); використання фінансового лізингу; емісія цінних паперів; створення інвестиційних фондів, які будуть залучати кошти фізичних та юридичних осіб з метою вкладання їх в акції високоприбут­кових високотехнологічних фірм (за умов звільнення від оподаткування ди­відендів, які будуть реінвестуватися).[4, c.223]