3. Ця прихильність і відданість може бути описана як "внутрішній контроль", що називається сумлінням і проявляється у почутті вини, та "зовнішній контроль", який проявляється у почутті сорому.
4. Результати експериментальних досліджень, розтягнутих у часі, порівняльних досліджень і міжкультурні вивчення розказують, як розвивається прихильність і відданість. Або навпаки, ці дослідження вказують на ситуації, що послаблюють моральний зв’язок з іншими і продукують злочинність.
Дослідники: Волтер Реклесс, Тревіс Херші.
Наприклад, за дослідженнями Херші, позитивне ставлення до вчителів та школи поєднані з неправопорушною поведінкою. Чим сильніший зв’язок з батьками, тим менша ймовірність, що молодь братиме участь у правопорушеннях. Тут є важливим не стільки статус батьків, скільки приязнь дитини до батьків.
Теорія таврування.
Присвячена вивченню питання, чому людина була приречена на відхилення. Головним питанням є не сама поведінка, а називання цієї поведінки девіантною. Отже, якщо злочинна поведінка має з’ясовуватись відповідно до реакції інших, аніж до ознак правопорушника, то предметом виступає аудиторія, а не індивідуум.
Дослідники: Френк Танненбаум, Говард Бекер.
Таврування залежить від трьох чинників: 1. Час вчинення діяння, 2. Особа правопорушника і особа жертви, 3. Відчуття суспільства щодо наслідків діяння.
Теорія таврування використовує соціологічний термін "самосправджувального пророцтва". Механізм його дії такий:
Після того, як люди затавровані як девіантні, як правило, вони не можуть позбутися цього означення. Ефект таврування самовідтворюється, оскільки на затавровану людину накладаються обмеження у реалізації правомірної поведінки, і ймовірність подальшого відхилення збільшується.
Вважається, що деякі групи мають більші шанси бути затаврованими: ті, що не мають політичної влади і, відповідно, не чинять тиск на чиновників з метою незастосування права; групи, що становлять загрозу особам при владі; групи з низьким соціальним статусом. Теорія підтверджується кількома цікавими експериментами.
Критика цієї теорії полягає в тому, що вона є:
- значною мірою умоглядною і несистематизованою, складною для практичної перевірки;
- уникає питання причини – навіть якщо вона справді пояснює подальшу злочинну поведінку, залишається питання про причини першого злочину. З іншого боку, можна сказати, що менше відхилення у підлітковому віці з часом може призвести до вчинення злочину;
Окрім того, виділяються декілька чинників, що були позбавлені уваги і від яких значною мірою залежить ефективність теорії.
По-перше, таврування має різний вплив на правопорушника на різних стадіях його діяльності (кар’єри). Наприклад, таврування може підштовхнути правопорушника до кар’єри, але добре працює для попередження шопліфтінгу дорослими жінками. Можливо, тут головним елементом є підтримка оточення (компанії), а не таврування. З іншого боку, таврування може утворити субкультуру і таким чином створити підтримку оточенням.
Другий чинник стосується конфіденційності таврування. Якщо тавро є конфіденційним і дається непрофесійному правопорушнику, ця особа з більшою імовірністю припинить свою девіантну поведінку, ніж у разі публічного таврування чи таврування професіонала. По-третє, результат частіше позитивний, аніж негативний, коли суб’єкт має певну відданість і почуття до особи, що здійснює таврування. Наприклад, є свідчення того, що деяким колишнім алкоголікам чи наркоманам вдається працювати над реабілітацією однотипних порушників краще, ніж стороннім людям, радникам чи психіатрам. По-четверте, особа проявляє більше бажання припинити злочинну поведінку, якщо тавро порушника може бути легко зняте.
По-п’яте, реакція друзів і суспільства є важливою щодо того, спричинить таврування позитивну чи негативну поведінку. Якщо друзі та інші підтримують бажання особи виправитись, результати переважно позитивні. По-шосте, більшість теоретиків таврування пропустили можливість того, що позитивне таврування може посилити позитивну поведінку.
Виходячи з аналізу викладеного матеріалу, можна зробити декілька зауваг щодо сучасного стану зарубіжної кримінології.
Західна кримінологія являє собою надзвичайно різноманітну і малосистематизовану систему поглядів. Вона є комплексною наукою і об’єднує в собі підгалузі біології, психології, фізіології та інших наук. На мою думку, сред цього розмаїття можна виділити такі тенденції:
Офіційно-прикладна кримінологія. Ці дослідження безпосередньо застосовується в житті в ході протидії злочинності і в кримінальному провадженні, вони характеризується тим, що спираються на певні реальні закони природи і можуть бути перевірені експериментальним шляхом, унаочнені у вигляді, наприклад, зображень головного мозку. Цілям такої кримінології відповідає застосування біоцентричних теорій і теорій, що спрощено розглядають поведінку людини, наприклад, теорії довкілля. Фактично така кримінологія спрямована на дослідження і протидію умовам злочинності, а не її причинам.
Зважаючи на зазначені риси цієї кримінології, її досягнення часто застосовуються в судах для переконання присяжних. Також прикладна кримінологія користується популярністю у правоохоронних органів, які можуть з цифрами в руках звітувати про шалені обсяги заходів, що здійснюються для боротьби зі злочинністю. Такі теорії навіть дозволяють офіційно побороти злочинність (чи якийсь вид злочинів) на окремій території чи на невеликий відтинок часу, проте швидко виявляється, що вона була просто "витиснена" у сусідні райони, або акумулюється і прориває прес з жахливою силою, або видозмінюється.
Друга тенденція має більш умоглядний характер, вона концентрується на причинах злочинності та їх зв’язку з умовами. Дослідники, що займаються цим напрямком, вважають, що злочинність є невід’ємною рисою сучасного людського суспільства. Відповідно, їх дослідження спрямовані на пошук шляхів вдосконалення суспільства - його структури чи соціальних законів. Такі дослідники невідворотно звертаються до узагальненого вивчення не лише злочинності, а й інших суспільних явищ на основі філософії, соціології, культурології.
Обидві тенденції є важливими, оскільки на основі першої вдається протидіяти злочинності у короткостроковій перспективі, а друга дає надію на істотне зменшення рівня злочинності у майбутньому.
Використана література:
1. Criminology: an Interdisciplinary Approach. Jeffery, C. Ray, 1990 by Prentice-Hall, Inc.
2. Criminology. Freda Adler, Gerhard O.W. Mueller, William S. Laufer. McGraw-Hill, Inc., 1995.
3. Crime and criminology. Sue Titus Reid. Brown & Benchmark Publishers, 1994.
4. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. / Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами. Навчальний посібник. – Київ: Атіка, 2001. – 368 с.
Завантажити реферат