Поняття криміналістичної версії

Зміст

Вступ

1. Поняття криміналістичної версії

1.1. Види і класифікація версій і їх побудова і перевірка в процесі розслідування злочинів

2. Елементи планування. Особливості планування при порушенні кримінальних справ по офіційним матеріалам і оперативно-розшуковим даним

3. Версії і планування по справах податкових злочинів

Висновок

Використана Література

Вступ

Розкриття злочину — процес встановлення об'єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пі­знання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає метод аналогії. Під час попереднього розслідування та судового слідства звернення до аналогії досить правомірне: бо вона часто є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. По­рівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (спосо­бом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з анало­гічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.

У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і по­дій минулого, тому особливе значення має формально-логічна кате­горія гіпотези. Стосовно діяльності правоохоронних органів з роз­криття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія — обґрунтованого припущення, яке пояснює характер злочину в цілому чи його окремих обставин.

Необхідно зважати на те, що гіпотетичний методпізнання характерний не тільки для попереднього та судового слідства. Його широ­ко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності,а також екс­перти.

Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства України завдання попереднього слідства полягає у викритті осіб, винних у вчиненні злочинів, шляхом обирання й перевірки доказів, що здійснюється з метою визначення предмета судового розгляду з огляду на це зазначене слідство — це виявлення, розгляд, перевірка й оцінка фактичних даних, що мають значення доказів у кримінальній справі та відіграють роль засобу встановлення обставин останньої. Вони повин­ні відповідати вимогам допустимості, а саме:

1) виходячи з джерел перелічених у ч 2 ст. 65 КПК України;

2) мати відношення до предмета доказування;

3) відповідати вимогам процесуальної форми тобто сукупності визначених процесуальним законом умов необхідних, з одного боку для виконання органами слідства тих дій які сприяють здійсненню їх функцій в галузі розслідування, а з другого — для здійснення громадянами — учасниками кримінального судочинства дій, спрямованих на реалізацію їх прав і виконання покладених на них обов’язків;

4) відповідати вимогам принципів та гарантій кримінального судочинства.

Пізнання злочину здійснюється у повній відповідності з загальнимизакономірностямиі категоріямитеорії пізнання. Злочин, як подія що маламісце в минулому, не може бути сприйнятийслідчим лише черезоргани почуття. Безпосередньо сприйматися можуть лише матеріальнісліди та наслідки злочину. А для розшуку цих слідів та оцінки їхзначення необхідна напруженарозумова діяльність слідчого.

Слідче пізнання як й будьяке інше є єдністю юридичних і психологічнихзнань, що коригується практикою. Існують дваосновні рівня пізнання:

1) стихійно емпіричний(повсякденно життєвий),притаманний усім людям;

2) науковий властивийспеціально підготовленим фахівцям (професіоналам).

Розслідування злочинів обґрунтовано від­носять до специфічної пізнавальної діяльності тієї, яка має творчий характер. Важливою умовою успішного вирішення завдань що вини­кають при цьому є єдність психологічних та інтелектуальних якостей слідчого.

Методом організації розслідування виступає планування дій слідчого, а логічною основою планування слугують слідчі версії – одна з різновидів криміналістичної версії.

1. Поняття криміналістичної версії

Важливим логічним інструментом пізнання є гіпотези, які у слідчій діяльності прийнято називати версіями. У перекладі з латинської слово «версія» означає поворот, видозміну. В юридичному розумінні воно вживається як синонім будь якого припущення, передбачення здогадки, які виникають у процесі більш або менш складної розумової діяльності. Версія детермінована з проблемною ситуацією, з питаннями, які не дістали вирішення у процесі розслідування.

У гносеологічному (пізнавальному) аспекті версія являє собою форму переходу від не знання до знання про подію, що розслідуєть­ся. Тому, на нашу думку, її треба розглядати як форму і процес відображення явищ мате­ріального світу, осягнення думкою об’єктивної природи предмета що пізнається.

Процес пізнання не передбачає розмежування окремих боків процесу мислення. Логічний процес не існує без пізнавального і психічного, пізнавальний — без логічного і психічного, а психічний — без пізнавального і логічного. Усі вони взаємопов’язані та взаємообумовлені. Це різні сторони єдиного процесу мислення.

Психічна діяльність є діяльністю мозку органу мислення (психічний бік мислення) і водночас відображенням, пізнанням світу об’єктивної дійсності (пізнавальний бік мислення), а думка — це насамперед продукт мислення кінцевий вияв процесу (логічний бік мислення).

Розділити окремі сторони процесу мислення при його практичному застосуванні неможливо. Лише у разі дослідження останніх здійснюваного з метою визначення їх специфічних ознак доцільне розмежування цієї складної розумової конструкції.

Більшість авторів ставлять знак рівності між версією і гіпотезою. Аналіз сучасних дослідників дає підстави говорити про те, що відмінність версії від гіпотези полягає не в її пізнавальній природі, а в специфіці умов використання, побудови і практичної перевірки. Версія застосовується у такому специфічному виді діяльності, як розслідування злочинів. При цьому має місце оперування фактами, що мають значення для встановлення істини у справі, процес збирання інформації під час висування і перевірки версії відзначається підзаконним характером обмеженістю і ненадійністю фактологічної основи, протидією з боку зацікавлених осіб. “Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. По своїй природі, версії -- різновид гіпотез. На відміну від наукових гіпотез версії не переслідують мети створення наукової теорії, а їхня перевірка здійснюється в термін, установлений для розслідування.”[1]

Версія, з одного боку, є окремим методом криміналістичної науки, а з другого — ймовір­ною інформаційно-логічною моделлю проблемної ситуації, результатом розумової діяль­ності слідчого. Оскільки пізнавальна діяльність слідчого має творчий характер, в її структурі присутні як обов'язкові та неусвідомлювані компонен­ти інтуїція, здогадка, установки, уявлення, професійні знання, фантазія.

Велике значення мають інтелектуальний потенціал, рівень освіти, спосіб мислення, професійний досвід слідчого, його здатність використовувати передовий досвід розсліду­вання злочинів, запобігання їм. Це дозволяє слідчому розгорнути припущення в систему фактів (доказів), пояснити процес їх форму­вання, встановити правильність або помилко­вість його висновків стосовно події, яка роз­слідується.