У настільки важкому стані культури Бодрийяр вважає відповідальним мистецтво епохи модерну, що не змогло, згідно естетичної утопій нового часу, трансцендирувати себе як ідеальна форма життя: «Вонознищило себе не в трансценденції, ідеальності, але в загальної естетизації повсякденного життя, воно зникло на користь обертаності картинок, у трансестетизації банальності». Поворотним моментом при цьому були Дада і Дюшан. Саме в цих виступах «мистецтво, заперечуючи свої власні правила естетичної гри, вийшло до ери трансестетизації банальності зображень . Мистецтво зникло як символічний акт». Критичний погляд Бодрийяра (розділ «Трансестетика») виділяє в художньому житті «надшвидкісну циркуляцію» добутків і неможливість обміну, сполученості один з одним, з референтними цінностями, що призвело до втрати їх «таємної співучасті, що складає силу культури». Те багатоголосся і плюралізм у мистецтві, які звичайно в постструктуралізмі вітаються, викликають у Бодрийяра велике побоювання саме тому, що «ніщо нічому не суперечить усе це прекрасно співіснує в тотальній байдужності Співіснувати вони можуть тому, що позбавлені «власного генія», а ми можемо їх одночасно сприймати тільки тому, що «вони будять у нас глибоку байдужність». За «добутком» нічого не стойть, воно — симулякр. Бодрийяр вважає, що шляхом лібералізація форми, лінії, кольору «наше суспільство створило загальну естетизацію, узвишшя усіх форм культури, не забувши і форми антикультури, узвишшя всіх моделей представлення й антиуявлення». Бодрийяр визначає закономірності культури,відштовхуючись від її сучасного стану. Воно оцінюється негативно і з’являється як завершення деякого етапу, на якому усе вже не тільки означено, але і втратило референтні цінності, попереду ж «рух у порожнечі, що постійно прискорюється ». Дійсно, завершується полутыся півтисячелітня історія капіталізму, але хіба багато чого не говорить про те, що культура Заходу, втративши образ стрункого дерева, продовжує жити можливо і як ризома?
Філософія французького постмодернізму поставила цілий ряд проблем, характерних для культурної самосвідомості розвитих країн 3ахаду ,що визначаєйого його вплив і місце в чусасній художній і теоретичній думці.
Ф. Шлейермахер
Новий поворот у виявленні символічної суті культури дає герменевтика Ф. Шлейермахера (1768—1834). Цілком у кантіанській традиції мислитель починає пошуки підстави цілісності по-знаючого розуму, органічної відповідності апостеріорного змісту науки з основними апріорними (трансцендентальними) принципами розуму, без розрізнення наук на природні і гуманітарні. Вийшовши до визнання прикордонного положення теоре-тичного і морального розуму, Шлейермахер виявився перед проблемою обґрунтування науки як форми культури.
Єдність пізнающого розуму, а також включенність науки в культуру забезпечують, згідно Шлейермахеру, спеціальний спосіб побудови системи наукового знання — розуміння. “Також і вище знання цілком зрозуміле, лише коли особливе, підлегле йому, цілком зрозуміло”, — формулює філософ перший постулат своєї герменевтики. Важливо при цьому, що в Шлейермахера зовсім у дусі Канта розуміння укладає в собі елемент конструктивної активності свідомості. “Усе зрозуміло, де не упадає в око ніякий нонсенс, — пише він. — Нічого не зрозуміло, якщо не сконструйовано”
Наступним логічно необхідним кроком до трактування культури як цілого за допомогою методу розуміння було дослідження співвідношення розуму і природи. Обоє ці поняття і їхній зв’язок були, однак, осмислені інакше, чим у Канта. Якщо в Канта теоретичний розум був орієнтований на пізнання природи, а практичний розум висловлював моральну волю людини, то в Шлейермахера теоретичний і моральний розум у своїй єдності спрямовані на освоєння природи, у тому числі природного (“органічного”) у людині. Виявлення розумом загального в природному різноманітті утворює, по Шлейермахеру, символ. “Якщо ми мислимо те, що стало єдиним, — пише він, — те ми мислимо символ; якщо ж ми мислимо собі орган, то ми думаємо про те, що повинно стати єдиним”. Тому процес символізації є спосіб буття розуму, а природа, шо може бути зрозумілою з його допомогою, утворить систему символів культури, вважає Шлейермахер (примикаючи, таким чином, до кантівського трактування культури. Таким чином, кожен елемент культури, що розуміється, з’являється в Шлейермахера “кущем” супідрядних значень, культура в цілому — органічно розростається системою символів — носиїїв змістів, а мистецтво — фокусом усієї культури, ключем до її розуміння і зразком герменевтичної методології.
Kарл Маркс
Карл Генріх Маркс (1818-1883) ну був культурологом у вузькому розумінні цього слова. Більш того,сам термін «культура» він уживав порівняно рідко і, як правило з приватних причин. Проте концепція Маркса, безсумнівно, несе в собі цілком визначені культурно-філосовскі представлення, у яких проявилася і сила, і слабість його теоретичних побудов.
Спочатку образ культури в молодого Маркса-гегельянця прорисовується через Абсолютний Дух. Але вже незабаром, під впливом Фейєрбаха, він затверджує «полюсторонність» людського буття і людської діяльності, укорінення людини в природному й предметному світі, що ставитися для нього «опредмечуваням” самого себе, твердженням і здійсненням його індивідуальності. Предметність людської діяльності, «сплавляючи» воєдино «матеріальне» і «ідеальне», утворить особливу структуру, що власне кажучи, є носителькою культури. Навіть людські почуття в Маркса носять не абстрактно-антропологічний, як у Фейєрбаха, а предметно-культурний характер, убудовані в соціальне буття і є результатом усієї всесвітньої історії. Саме тому «людське око сприймає і насолоджується інакше, чим грубе, нелюдське око, людське вухо – інакше, чим грубе, нерозвинене вухо». Пізніше, у підготовчих рукописах до «Капіталу» Маркс скаже ще точніше: « Голод є голод, однак голод, що знищується вареним м’ясом, що поїдається за допомогою ножі і качани, це інший голод, чим той, при якому проковтують сире м’ясо за допомогою рук, нігтів і зубів. Вже в ранніх роботах Маркса з’являється «діяльна» тема, і культура розуміється як «діяльність». Рівнобіжно починається аналіз категорії відчуження. Відчуження як би руйнує органічний стан, у якому повинна реалізуватися універсальна природа людини.Відчуження ставить з ніг на голову ієрархію людських почуттів і потреб. Маркс виділяє 5 основних типів відчуження:
1. відчуження людини від засобів праці, у результаті чого він виявляється залежним від власника його засобів;
2. відчуження людини від продуктів праці, приналежних власнику;
3. відчуження людини від людини як рівноправного суб’єкта суспільних відносин;
4. відчуження людини від культури і духовних цінностей, що належать обраним;
5. відчуження людини від своєї родової соціальної сутності.
І тим більше Марксові не представлялася можливою роз’їдаюча критика “підпільної людини” Достоєвського . У ньому не було ні найменшого передчуття індивідуалізму, що бунтує, прийдешнього Ніцше, коли він зашнуровував життя й історію в соціологічний корсет, що ламає ребра”.
Завантажити реферат