В епоху республіки, особливо в V-ІІ ст.ст. до н.е., храм – основний тип суспільного будинку. Він склався поступово в результаті схрещування переважних місцевих італійсько-етруських традицій із грецькими, пристосованими до місцевих умов. Будувалися круглі і чотирикутні псевдо периптери з входом лише з головного фасаду. Круглий храм – моноптер складався з циліндричної основи, оточеною колонадою. Вхід був за етруським звичаєм з однієї, торцевої сторони.
Круглий храм Сивіли (чи Вести) у Тиволі ( І ст. до н.е.), під Римом, оточений коринфськими колонами. Фриз прикрашений рельєфами з зображенням традиційного римського мотиву – бичачих черепів, “букраніїв”, з яких звисають важкі гірлянди. Це був символ жертвоприносини і пам’яті. Ордер у таких храмах відрізнявся твердістю малюнка і сухуватістю: колони втратили властиву їм у Греції пластичність. Грецький круглий периптер звичайно мав східчасту підставу і був розрахований на круговий огляд. Храм Сивіли в Тиволі, як і етруські храми, сполучав фронтальну строго симетричну подовжню осьову композицію і круглу. Вісь храму підкреслена парадним входом з розташованими перед ним сходинками, дверима і вікнами. Масивна зі склепінними прольотами підстава храму в Тиволі створює перехід від кам’яного обриву скелі, що він мальовничо завершує, до витонченої круглої ротонди коринфського ордера з легким фризом з гірлянд. Піднятий на високу підставу, гармонічний по пропорціях, зі стрункою і строгою колонадою, наповненої світлом, храм домінує в пейзажі. Його спокійні гармонічні форми контрастують з бурхливим каскадом водоспаду.
Прямокутні римські храми також відрізнялися від ордерних грецьких, як показує добре збережений храм Фортуни Віриліс на Бичачому форумі в Римі ( І ст. до н.е) – унікальний зразок раннього завершеного римського храму типу псевдоперипетра з замкнутою фронтальною осьовою композицією. Грецький периптер у ній розчленований на відкритий з усіх боків глибокий передній портик і целлу, оточену напівколонами, що зливаються зі стіною. Акцентуючи головний фасад портиком з вільно розташованими колонами і парадними сходами входу, архітектор об’єднав його з замкнутим целлою іонічним ордером. У нього теж вхід лише з одного боку, іонічні колони завершуються капітелями скромного малюнку. Фронтон зовсім “негрецький”, без скульптур усередині його тимпана і з багатими, строго накресленими профілями.
Чудові римські мости І ст. до н.е. Так, міст Мульвія крім його практичних переваг (він простояв більш двох тисяч років), відрізняється виразністю образу. Міст зорово ніби спирається на воду півкругами арок, опори між якими для полегшення ваги прорізані високими і вузькими прорізами. На арках зверху лежить карниз, що додає мосту особливу закінченість. Міст немов крокує від берега до берега, безупинно йде арками: він динамічний і одночасно стійкий.
Своєрідність римської архітектури позначилася в створенні нового типу приватного житлового будинку багатих землевласників, торговців, ремісників. Римські особняки – це здебільшого одноповерхові будинки, у яких затишність сімейного побуту сполучалася з пристосованістю до ділового життя.
Частково зовнішній вигляд римського міста можна уявити на прикладі Помпеї – італійського міста, що разом з містами Геркуланум і Стабія загинув у 79р. н.е. у результаті виверження вулкану Везувій. Поховане під попелом місто випадково знайшли при будівництві водопроводу у XVІІ ст. З 1748 р. До наших днів продовжуються його розкопки. Місто мало регулярне планування. Прямі вулиці обрамлялися фасадами будинків, унизу яких були улаштовані лавки-таверни. Великий форум був обнесений прекрасною двоповерховою колонадою. Там знаходилися святилище Ісиди, храм Аполлона, храм Юпітера, великий амфітеатр, побудований, як і в греків, у природному поглибленні. Розрахований на двадцять тисяч глядачів, він значно перевершував потреби жителів міста і призначався також для приїжджих (населення Помпеї складало не більш десяти тисяч чоловік). У місті було два театри.
Чудові помпейські будинки – “домуси”. Це були прямокутні спорудження, що тяглися вздовж двору, а на вулицю виходили глухими торцевими стінами. Головним приміщенням був атріум (від лат. аtrium – “закопчений”, “чорний”, тобто приміщення, що почорніло від кіптяви), що виконував священну функцію. Рим при основі мав у самому центрі культову яму – “мундус”, куди всі жителі кидали плоди і жменю землі зі своєї старої батьківщини. Відкривалася вона лише один раз на рік – у день Підземної богині чи не відкривалася зовсім. Кожен будинок повторював цю модель: в атріумі часто був отвір у центрі даху – комплювій. Під ним знаходився басейн для збору води, родинний мундусу, – імплювий. У цілому атріум виконував функцію “світового стовпа”, що з'єднував кожен римський будинок з небесами і підземним світом. Не випадково в атріумі стояли всі найважливіші речі: важка скриня із сімейними цінностями, стіл типу жертовника і шафа для збереження воскових масок предків і зображень добрих духів-заступників – ларів і пенатів.
В очах римлян, подібно етрускам, будинок володів своїм сакральним простором, родинним космосом. Гарним прикладом етруського житла є будинок Альбіція Цельса, у якого отвір у даху підтримують чотири коринфські колони.
Але за походженням Помпея була містом грецьким. Той же помпейський будинок був одночасно проникнутий і еллінським духом. Ні в чому так яскраво він не виявляється, як у дивовижних перестильних двориках – невеликих шматочках природи, укладених усередині самих будинків і що являють собою ніби невеликі садочки чи квітники з фонтанами і німфеями, мармуровими рельєфами і бронзовими статуетками богів, свіжим, чистим повітрям і прохолодною тінню від квітучих дерев і кущів.
Усередині будинки були розписані. Прекрасно збережені фрески показують, яким було звичайне життєве середовище римлянина. Ранні будинки (ІІ – кінець І ст. до. н. е.) розписували у так званому першому помпейському стилі. Стіни будинків були розкреслені геометричним орнаментом, що нагадував обкладку стін напівкоштовними каменями. Потім цей “інкрустаційний” стиль перемінився “архітектурним”, чи другим помпейським. Він був у моді протягом І ст. до н.е. Майстри другого помпейського стилю перетворювали інтер’єр у подобу міського пейзажу. У всю висоту стін йшли зображення колонад, усіляких портиків, фасадів будинків.
Контрастом одноповерхових будинків патриціату з їхньою розкішшю і комфортом були багатоповерхові дохідні будинки, що здавалися в наймання, – у них жив римський народ, плебеї.
При всіх досягненнях римській архітектурі властиві риси обмеженості. Тенденція звеличувати владу імператорів, спрямованість до масштабних перебільшень, зовнішнім ефектам лише свідчить про кризу Римської республіки. Після розгрому численних повстань і завершення громадянських воєн почався період стабілізації, але вже в умовах твердої диктатури імперії.
ІМПЕРСЬКИЙ ПЕРІОД
Наприкінці І ст. до н.е. Римська держава з аристократичної республіки перетворилася в імперію. Першим правителем, що відкрив шлях до єдиновладдя, був внучатий племінник Цезаря Октавіан, прозваним Августом (Блаженним). Цезар усиновив його незадовго до своєї загибелі. Коли ж Октавіана проголосили імператором (27р. до н.е.), це означало, що йому вручають вищу військову владу. Офіційно він все ще вважався одним із сенаторів, хоча і “першим серед рівних” – принцепсом. Час правління Октавіана називається принципатом Августа. З тих пір римське мистецтво почало орієнтуватися на ідеали, що насаджували правителі. До кінця І ст. н. е. панують дві династії: Юліїв-Клавдіїв і Флавіїв.
Завантажити реферат