Адріан, що правив слідом за Траяном, був прибічником усього грецького. Побудовані при Адріані пам’ятники свідчать, що він жив не в реальному світі, а у світі мрії. Імператор дуже любив юнака з Вифінії (область у Малій Азії) Антинія, у якому бачив втілення грецької краси. Антиній загинув під час подорожі по Нілу і був обожнений. Адріан сам створював проекти храмів (храм Венери і Роми в Римі), писав вірші.
Не дивно, що саме при Адріані (близько 125 р.) був створений один із самих духовних пам’ятників світової архітектури. Правда, Адріан вважав, що він лише переробив спорудження, що почав будувати Агріпп, зять Августа. Пантеон – “храм усіх богів” – знаходиться нині в центрі Риму. Це єдиний пам’ятник, не перебудований і не зруйнований у Середньовіччя. У ньому щось близьке не тільки римлянам, людям античної епохи, але і взагалі людству. Храм усіх богів – це храм самій божественній ідеї.
Збудований Аполлодором Дамаським, він являє собою класичний зразок центрально-купольного будинку, найбільшого і зробленого в античності. Ротонда Пантеону зовні робить враження урочистого кам’яного масиву. Гладі стін протиставлений з півночі могутній портик коринфського ордеру зі сходами. Головним, вражаючого глядача в Пантеоні, – є інтер’єр з величезним цільним підкупольним простором, урочисто величним і гармонійним. Пропорції Пантеону досконалі – діаметр куполу (43,5 м) майже дорівнює висоті храму (42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює радіусу його, у підкупольний простір вписується куля. Бетонний купол вагою 46 тонн має форму півсфери, що спочиває на циліндричній опорі. Круглий дев’ятиметровий отвір (“Око Пантеону”) у вершині купол-джерело світла, що додається потоком і опромінює нерозчленованим простором інтер’єру. Зосередженість висвітлення у вищій центральній точці змушує глядача гостро сприймати висоту купола. Вже в стародавності було відзначено, що покриття гігантської ротонди куполом укладало в собі символічне відтворення небозводу. Це рішення було продиктовано метою створення “храму всім богам”, не тільки житла божества, як це було у греків, але і священного простору, у якому б перебували ті, що моляться. Простоті чітких геометричних форм внутрішнього простору відповідає строгість оздоблення. Стіни облицьовані кольоровим мармуром, а їхній пластичний декор розрахований на поступове полегшення архітектурних форм догори. Інтер’єр має три яруси. Нижній розчленований колоннами коринфського ордеру і високих ніш зі статуями. Розташований над ним аттиковий поверх із помилковими вікнами і пілястрами завершується антаблементом. Купол розділений п’ятьма кільцевими рядами касет, що зменшуються догори. Своїми стрімкими членуваннями касети перегукуються з пілястрами і колоннами і піднімаються догори, по меридіанах, замикаючи купол, а горизонталі касет ніби вторять лініям карнизу. Виявляючи глибиною рельєфу товщу купольного перекриття, касети підсилюють враження його матеріальності. Ордер Пантеону створює ніби перехід від величезного масштабу будинку до людини. Спокій, внутрішню гармонію, відхід від земної суєти у світ духовності – от що давав Пантеон відвідувачам.
Образна сила Пантеону – у простоті і цілісності архітектурного задуму. Надалі найбільші зодчі прагнули перевершити Пантеон у масштабах і досконалості втілення. Античне почуття міри залишилося недосяжним.
Такий же нематеріальний зміст був укладений і у віллі Адріана у Тибурі (нині Тиволі).
Тут були Золота площа з головним будинком вигадливої форми, в основі якої лежав хрест з опукло-вгнутими формами, морський театр і бібліотеки. Улюблені Адріаном колони ефектно відбивалися у водах басейну. Вілла являла собою своєрідний музей: тут були зведені архітектурні спорудження, що відтворюють образи прекрасних оригіналів, що зустрічалися імператору під час його подорожей. Була Темпейська долина, побачена в грецькій Фессалії. Був афінський Строкатий портик, колись прикрашений фресками знаменитих майстрів. Було і “підземне царство”. Вілла Адріана – ідеальний музей, збори художніх рідкостей. Не випадково там знайшли копії відомих добутків прославлених грецьких скульпторів.
У Римі за наказом Адріана був вибудований мавзолей, частково перебудований у Середньовіччя і названий замком Святого Ангела. Споруджений на правому березі Тибру, він був доступний через спеціально наведений міст, на якому стояли позолочені статуї, вони були змінені у XVІІ ст. роботами відомого італійського скульптора Лоренцо Берніні. З іншого кінця мосту у відкритому вестибюлі була видна статуя імператора, поховання ж знаходилося високо – на 10-метровій висоті. На відміну від мавзолею Августа, лінію якого продовжував мавзолей Андріана, він ще в більшій ступені був усипальницею, передбачаючи знамениті мавзолеї в Римі ранніх християн.
Зовсім особливий вигляд має арка імператора Адріана в Афінах. Вона відокремлювала старе місто – “місто Тезея” від нового – “міста Адріана”. Арка аж ніяк не вражає значною монументальністю: вона ажурна, просвітчаста, простір у ній домінує над масою. Три невеликих прольоти прямокутної форми спираються на плоский постамент із широкою однопрогоновою аркою. Адріан любив сполучення прямих і кривих ліній і форм, завдяки чому архітектурна конструкція перетворювалася в легке обрамлення для прекрасного пейзажу.
Після Андріана в Римі поступово припиняється велике будівництво. На римському троні виявляється філософ Марко Аврелій – людина, що сповіщає принципи, далекі античному оптимізму і близькі християнству. З почесних пам’ятників Марка Аврелія збереглася тріумфальна колонна на честь німецьких походів і кінна статуя. Зовні колонна схожа на колонну Траяна, її рельєфи теж оповідають про конкретні факти історії.
Прагнення до відродження величі і могутності Римської імперії зовні проявилося в тяжінні до грандіозності, властивій архітектурі й образотворчому мистецтву ІІІ – першої половини VІ ст. н.е. Потреби римського міського життя викликали поява вже в І ст. н.е. нового типу будинків: гігантських теремів – суспільних лазень, розрахованих на дві-три тисячі чоловік. Це був цілий комплекс різнохарактерних за своїм призначенням споруджень, призначених для всебічного гармонійного розвитку людини. До залів холодних і теплих лазень, що утворили центральне ядро композиції, примикали численні приміщення для гімнастичних вправ і розумових занять. Величезні склепінні і купольні зали вражали розкішшю обробки з мармуру і мозаїк, так само як і двори-сади з екседрами (напівкруглі ніші великих розмірів, завершені напівкупольним зводом) і площадками для ігор. Найбільш знамениті терми імператора Каракалли (початок ІІІ ст. н.е.), другі за розміром в Римі, дійшли до нас лише в руїнах. Вони являли собою своєрідну енциклопедію архітектурно-художніх і конструктивних прийомів, що застосовувалися в римському будівництві. Терми Каракалли займали колосальну площу з газонами, мали зали гарячої, теплої і холодної води (калдарій, тепидарій, фригідарій). Вони являли собою складні архітектурні спорудження, перекриті зводами різних конструкцій – вище досягнення інженерного генія. Їхні руїни дотепер вражають величчю. А сучасники Каракалли могли милуватися і блиском напівкоштовних каменів, і позолоттю, і мозаїкою, і багатим декором, що покривав стіни і зводи теремів. Під стінами у нішах стояли статуї і статуетки. Терми Діоклетіана в Римі перевершують колосальними розмірами терми Каракалли.
Завантажити реферат