Проте є тут образи і свої, суто малишківські. Це орігінальні поетичні метафори: «День устав на люту муку», «не вітри грудьми в розгоні прилягли до шпоришів», «квітне вечір синім цвітом, припадає до лиця» і ін. І у щедро використаних прийомах народної поетики, і у власному баченні світу виділяється перш за все одна риса: зримість, конкретність, відчутність світу - на дотик, на колір, на запах. Відбувається своєрідна інтімізація, наближення світу до людини - чи, точніше, лидини до світу - рухомого, барвістого, напоєного похощами вітру і духом шпоришу під синім вечірнім небом.
Помітне місце в ранній творчості поета займають ліроепічні розповіді про сільских трудівників, відданих улюбленій справі: «Учитель», «Мати», «Урожай», «Материнська», «Дядько мій, Микита-чорнокнижник…» та ін. Його
віршований портрет завжди виразно індивідуалізований, в основі вірша - конкретний факт, подія, людина.
«Малишко, як, може, ніхто з наших поетів, - зазначав М.Т. Рильський, - любить називати конкретні людські імена, - і нам, читачам, нема діла, чи справді була собі ота оспівана ним «Марина із Сваром’я». Я вірю, що це справжнє ім’я справжньої людини. Я вірю, що про дійсну, а не вигадану людину писав Андрій Самійлович у вірші «Учитель» (збірка 1938 року «Лірика»), і що людина та звалась Трохим Іванович»[3]
Сюжетні поезії Малишка були певним кроком митця до ліро-епічної поеми. До неї наближається, зокрема, вірш «Учитель». Тут і властива поемному жанру епічність, широта охоплення картин життя, і увага до найдрібнішої, але завжди яскравої , характерної деталі. Ведеться розповідь про приїзд ліричного героя у рідне село, про зустріч з односельцями, з дорогою людиною - улюбленим учителем, згадується минуле.
Замилуванням красою рідної землі і її людей дихає ця поезія. Настрій спокою і душевної врівноваженості переходить у ліричного героя в відчуття щастя, радісної впевненості в собі, у вивірених друзях. Внутрішнім емоційним складом, інтонацією він дуже близький до написаної згодом «Мандрівки в молодість» Максима Рильського. Це Малишкова «мандрівка в молодість»:
Під літнім широченним небокраєм
Мене стрічають друзі і знайомі,
І кожен добрим словом пригощає,
Пахучим хлібом, яблуками в домі.
Навік ту дружбу, чесну і єдину,
Не розіб’є огонь у громовину.
Ліричний струмінь пронизує неквапливу розповідь поета про дитячі роки («школярських днів нам не забуть ніколи») і особливо помітний при змалюванні образу учителя з «чесним старечим обличчям»:
Учитель піде тихо по діброві,
На кожнім слові перетомить очі:
- Трохим Іванович, чи живі і здорові…-
І вже він не засне до полуночі,
Ті голоси згадає повнозвучні,
Сусідам гордо скаже:- Пишуть учні.
Уже раннім поезіям Андрія Малишка притаманне глибоке відчуття краси рідного краю. Кожна деталь, яка в його вірші стає поетичною, здатна набувати найвищого символічного значення. Дніпро - рідна річка поета у прямому розумінні і водночас символ слов’янської могутності. В історичну давнину проектується така цілком сучасна картина:
Жнива, обжинки, гомонить Славута,
Ми сядем в круг над рідною рікою…
Дуб - «любиме дерево мого народу», і «яворина теж, мабуть, столітка», - образи, з давніх-давен вживані в народнопоетичній творчості, і дещо архаїчний бриль - все це історія, яку не відділити від сучасності. Ось чому поет сміливо і вільно, щедро вплітає у свій вірш широко відомі поетичні рядки - фольклорні, літературні, ніби підкреслюючи, що це і його власний духовний набуток, як набуток усього народа:
Батьки згадають бойовії рубки,
Дівчата заворкують, як голубки…
Масштабність соціалістичних перетворень, розквіт колгоспного села в центрі уваги автора в поезії «Урожай». Поета хвилює «друге народження» людей - народження соціалістичної свідомості, зумовлене Жовтнем, Радянською владою, і він створює образ Хоми Метелика - передового колгоспного бригадира, господаря нового життя. У поезії два рівнозначні герої - трудівник колгоспних ланів і прірода, одухотворена й збагачена мудрою господарською діяльністю людини. А третій герой цього сюжетного, описового вірша - сам автор, його проникливий погляд, його оцінка баченого.
Наш час включає в сферу поезії зовсім нові теми, наприклад, боротьбу колективно організованого розуму проти стихійних сил природи і взагалі проти «стихійності» виховання не класової, а всесвітньої Людини Людства, творця «другої природи», створеної енергією його волі, розуму, уяви. І далі: «Висувається зовсім нова поезія - поезія творчої праці (на зміну «прокляттю праці»)» [4]
Форма поезії «Урожай» проста й невибаглива, розповідь лине природно, і перед читачем повільно пропливають безмежжя хлібів, «небеса безкраї»,
«гречки медоцвіт», смаглява рука хлібороба, що торкається «зерна тугого й чистого». І на цьому тлі нова людина - не безлика постать, а чітко виписаний характер, тип, за яким - його тяжка історія, історія народу, для якого найстрашнішим був спогад про те, як «хліб горів, і пломінь язикато кричав до хмар про кров твою і піт».
Поетова позиція ясна і недвозначна. Його радує впевненість радянської людини у своїй силі, у завтрашньому дні на рідній життєдайній землі. Закінчується пластичний опис колгоспної ниви думкою високого громадянського звучання - про необхідність відходу в минуле гіркої турботи про хліб насущний. Але показове тут інше, перш за все - утвердження активної особи в новому суспільстві.
Вже в цих ранніх портретних поезіях виявляється характерна риса Малишкової подальшої творчості - аналітичність, уміння бачити витоки, джерела явища, характеру. Поет за конкретними вчинками, поведінкої, вдачею людини простежує ті соціальні та історичні чинники, обставини життя, які їх зумовили. Герой поезії «Урожай» Хома Метелик не доїсть і не доспить, самовіддано працює на артільній ниві, пестить зерно, як рідну дитину. Все життя цієї людини - безкорисливе і самовіддане служіння народу. Так з’являється у поезії Малишка селянин із світоглядом, психологією колективіста, вихованого соціалістичним, колгоспним ладом.
В ряді поезій Малишка цього часу відбите неспокійне передчуття ворожого вторгнення в Країну Рад. Перші застереження перед воєнною небезпекою звучать у віршах «Пісня», «Ніде не меркне наша слава…», «Пісня про соколів». В них з’являються начерки образів червоних бійців, прикордонників, матросів, - постатей, від яких віє силою, здоров’ям, непохитною рішучістю битися до кінця з ворогами Вітчизни:
Встали мої друзі на дальньому кордоні,
Може, вони птицями линуть в небеса,-
Коники ж ви, коники, воронії коні,
Гвинтівочка звірена та вірная краса!
(«Пісня»)
Тут знову - виразніше - виявляється така риса лірики Малишка, як пісенність. Органічна пісенність, породжена особливим складом мислення, яка нічого спільного не має із стилізацією під народну пісню. Та пісенність, яку характерізує виняткова простота і лапідарність форми, музикальність у поєднанні з чіткою ліричною конструкцією, природність вислову - інакше, здавалося б, і сказати не можна, - завершеність думку, цільність настрою. Це та вища простота вислову, коли подолано складність чи, скоріше, ускладненість, подолано бар’єр штучності і багатослів’я. Малишкові, поетові аж ніяк не книжному чи кабінетному, ця висока простота далася, мабудь, легше ніж багатьом іншим митцям. Один з дослідників творчості О.Твардовського писав: «Простота вірша Твардовського - не спрошення, не зведення, а возведення складності в простоту… Простота й зрозумілість «Василя Тьоркіна» та інших кращих віршів Твардовського - це прозорість глибини, а не мілководдя. Вже у перших віршах Твардовського намітився цей принцип прозорої глибини. Більше того - саме глибінні течії народного життя і є основною темою і початком його творчості»[5] Ці тенденції, ці особливості повною мірою властиві й поезії Андрія Малишка.
Завантажити реферат