І пощо Рай мені минулий,
Коли я кари не забуду?
Застиг у серці біль заснулий,
І щирить зуби Мста повсюду…
[1, с. 237].
Вона просто мовчить, більше того – змовчує, в усьому слухаючись і безголосо скоряючись Адамові, бо ж:
Господь створив Адама паном,
А жінка – то йому рабиня.
[1, с. 237].
В усіх суперечках між своїм чоловіком і старшим сином вона, як правило, дотримується нейтралітету, але іноді, ніби випадково з її уст зриваються слова на підтримку Каїна, які показують істинну подобу Єви. Коли у одній із перших зображених автором суперечок між Адамом і Каїном батько каже, що Господь залишив людям рай на землі, той гнівно відповідає, що крім цього є:
І повно Зла, і повно труду,
Й щоденна праця аж до поту…
[1, с. 211].
А Єва на підтримку його слів і собі каже:
Й з косою чорна Смерть повсюду
Нам жити додає охоту…
[1, с. 211].
І хоч автор відводить їй небагато слів у поемі, але в усіх її репліках відчувається невдоволеність рішенням Всевишнього. Їй це видається несправедливим і занадто жорстоким. Це призводить до того, що вона іноді не знає що їй робити, до кого примкнути:
Частим про тихий Рай зідханням
Собі я надірвала душу…
А може з Райським цим проханням
До кого іншого йти мушу?
Багато ж є Міцної Сили,
А ми до Господа Одного…
Коли б хоч раз ми попросили
Бодай… спокусника оцього!…
[1, с. 237-238].
Незважаючи на материні хитання, пошук нею компромісів, її син Авель виріс богобоязливою людиною з щирими дитячими захопленнями прекрасним, природнім. Він під впливом багатьох батькових розповідей намагається повернути рай щирою молитвою, натхненною працею, повною відданістю Єгові, своєю любов’ю до усього сущого:
Яка Краса кругом в Природі.
Прекрасен кожен Божий твір!
[1, с. 213].
Саме через цю любов автор наближує образ Авеля до образу Ісуса Христа. Авель, як і Месія, гине за правду, за любов до Господа Бога, який для нього був понад усе:
О Боже, солодкий, о Творче коханий,
За все я складаю подяку Тобі:
За кожен Твій Дар мені знаний й незнаний,
За витерту кожну сльозинку в журбі!…
Бо всякий Дар добрий – мені в насолоду,
А кожне терпіння – в науку мені…
[1, с. 228].
До такого ж щирого послуху, любові й певності в Богові Авель закликає усіх інших:
Складаймо ж на Бога
Свої сподівання,
Й щаслива дорога
Нам блисне ззарання!…
[1, с. 246].
Головним героєм аналізованої нами поеми є, безперечно, Каїн. Образ Каїна в літературі часто розкривався авторами до і після Івана Огієнка. Серед тих, хто звертався до нього були: Дж.Байрон (містерія “Каїн”, 1821), С.Яричевський (поезія в прозі “Каїн”, 1897), Н.Кибальчич (поема “Каїн”, 1904), О.Стороженко (повість “Марко Проклятий”, 1870), І.Франко (поема “Смерть Каїна”, 1889), Ю.Шкрумеляк (“Авлева жертва”, 1926), В.Тарноградського (“Мов Каїн, в зеленій діброві…”, 1932), В.Сосюра (“Каїн”, 1948), Б.Рубчак (“Каїнові”, 1963), І.Жук (“Каїн”, 1990), В.Вовк (“Балада про Каїна і Авеля”, 1994) та ін. Окрім того, іноді письменники використовують мотив братовбивства у своїх творах (“Земля” О. Кобилянської (одна з театральних постановок має назву “Сини Адама”), “Україніка” Є.Гуцала). Подібне явище спостерігаємо й у фольклорних матеріалах, зокрема у казках (“Правда і Кривда” і под.).
Каїн Івана Огієнка дуже суперечливий. Автор показує його нам не як цілком негативного персонажа, а навпаки, наголошує на тому, що вся біда його полягає у пошукові істини, адже “Бог хоче бачити в людях … особистостей, які мислять, сумніваються, аналізують дійсність …, які добровільно роблять свій вибір між добром і злом, Божим і сатанинським” [8, с. 65]. Але, усе ж, Іван Огієнко, на відміну від Дж. Байрона, показує Каїна не як революціонера, що повстає проти ворожого світу, створеного “Всемогутнім тираном” Богом на муки людям, а гріховною істотою, яка потрапила під владу Диявола. Більше Іван Огієнко звинувачує Каїнових батьків, в основному, Єву. Вона не змогла побороти в собі гніву, незгоди із Божим рішенням, саме вона (домислюємо, прочитавши поему) привила синові оце незадоволення Господом.
Шукаючи в світі правди, Каїн то виявляє своєрідний бунт проти несправедливої, на його думку, кари, звинувачує Бога в жорстокості:
За гріх батьків терпіти кару?
Яке ж то зло вчинили ми?
[1, с. 210].
то шкодує, що втратив віру:
Щасливий ти, мій брате рідний,
Що маєш повну душу Віри:
Тобі палає стяг побідний,
І Щастя світиться без міри!…
[1, с. 231].
Коли вони з Авелем приносять дари Всевишньому, то по черзі моляться. У молитві Адамового первенця звучить прохання повернути людей до Раю. Він описує людські муки і скаржиться Богові на своє життя, просить забрати “тугу безкраю”, але Господь не відкликається на цю молитву. Авель, бачачи, що молитва залишилися непочутою, каже:
Тому твоя безплідна жертва,
Й огонь із Неба не зійшов:
Молитва горда Богу мертва,
Плодюча завсігди Любов!
[1, с. 250].
Коли після молитви Авеля, його жертва спалахує вогнем, Диявол починає під’юджувати Каїна і той у безтямі хапає дрючка і скидає Авелеву жертву. Той намагається зупинити брата, але потрапляє під удар і падає замертво. Каїн хоче підняти його, але це ні до чого не призводить – він став першим убивцею на Землі.
Після цієї сцени Диявол, який раніше підтримував Каїна в усьому, починає відверто насміхатися з нього. У ситуації, коли той просить у Бога:
Пошли ж скоріш смертельну кару,
В Твоїх руках я весь, - карай
[1, с. 259].
Диявол, “регочучи так, що аж по довкіллі несеться”, каже:
Для тебе Смерть була б не кара,
Бо ж рідного убив ти брата:
Тебе навік грізна Примара
Візьме в свої обійми ката!
[1, с. 260].
Почувши про покарання від Господа Єгови, Каїн падає на землю, боїться звестися на ноги, бо він брата забив.
Подальша доля Каїна автором у поемі не розкривається. Як бачимо, Іван Огієнко дещо по новому висвітлює біблійну оповідь про перших земних людей, незважаючи на те, що до нього до цього епізоду зверталося багато визнаних майстрів пера світової літератури.
Твір І.Огієнка написаний за канонами релігійної драми, зразки якої мають місце і в творчості інших українських авторів ХХ ст., зокрема, В.Лужницького, В.Лімниченка та ін.
Містерія І.Огієнка “Каїн і Авель”, незважаючи на деякі її концептуальні суперечності і декларативність у зображенні персонажів, повинна посісти належне їй місце в історії української літератури ХХ ст.
ВИСНОВКИ
Аналізуючи містерію І.Огієнка “Каїн і Авель”, ми прослідкували розвиток жанру драматичної поеми в історії світової літератури взагалі. Почавши з розгляду витоків жанру в мистецтві Давньої Індії, проілюструвавши далі його розвиток зразками творів класичної світової літератури (Мільтон, ґьоте та ін.), ми ввели розвиток драматичної поеми у контексті українського письменства.
Виходячи з визначення жанру, яке подає нам літературознавчий словник-довідник (1997), бачимо, що драматична поема одночасно увібрала в себе ознаки ліро-епічних та драматичних творів. Це і фрагментарність композиції, і зосереджена увага з боку автора на відтворення думок і почуттів героїв, і гострий сюжетний конфлікт, і обов’язковість віршованої форми (хоча б у певних епізодах), та багато інших рис, що споріднюють усі три жанри.