Дидактика вищої школи та шляхи її розвитку на сучасному етапі

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальне поняття про дидактику як педагогічну теорію навчання

2. Дидактичні принципи Яна Амоса Коменського

2.1. принцип свідомості і активності

2.2. принцип наочності

2.3. принцип поступовості і систематичності знань

2.4. принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками

3. Основні дидактичні концепції навчання

4. Становлення сучасної дидактичної системи та вища школа

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

На сучасному етапі все більш актуальнішим стає питання виховання молодих кадрів . Формування нової людини, як спеціаліста, яке включає в себе гармонійне поєднання духовних цінностей, принципів моралі з розвитком професійних якостей – це необхідна умова сучасного здорового суспільства.

Сучасний рівень психології і педагогіки викликав необхідність систематичного дослідження проблеми навчання, щоб наблизитися до її об'єктивного рішення, забезпечити роль методів в досягненні всього різноманіття цілей навчання, обгрунтувати моністичний підхід до рішення проблеми, що враховує різні аспекти методів навчання. Найголовніша перешкода на цьому шляху полягає в розкритті найістотнішого, основного в навчанні, те, що обумовило прояв різноманіття характеристик процесу і можливість керувати ним.

Ми ставили за мету як можна глибше розкрити тему. Тому ми вважали за необхідне розкрити такі питання як:

o загальне поняття про дидактику як педагогічну теорію навчання;

o дидактичні принципи Яна Амоса Коменського;

o основні дидактичні концепції навчання;

o становлення сучасної дидактичної системи та вища школа;

Ми обгрунтували наш вибір наступним чином. В першому питанні ми розкрили шлях становлення дидактики як самостійної галузі, відобразили погляди різних спеціалістів на роль дидактики як теорії навчання.

В другому питанні ми розкрили погляди і основні принципи “батька” дидактики Яна Амоса Коменського. Він створив педагогічні і філософські праці, пронизані духом гуманізму, демократизму, любов'ю і повагою до людей, повагою до праці. Коменській проповідував ідею ліквідації станових привілеїв і пригноблення людини людиною, любов до батьківщини, оптимістичну віру в майбутнє, рівноправність великих і малих народів і пошану до національних прав всіх народів. Він був борцем за припинення і знищення всіх воєн і відновленням загального миру на землі.

В третьому питанні ми охарактеризували основні дидактичні концепції, приділивши увагу концепціям Гербарта і Дж. Дьюї.

В четвертому питанні ми розкрили сучасний стан дидактики, так як вона постійно змінюється, крокуючи в ногу з часом, вбираючи в себе усі світові наукові досягнення. Ми розглянули також сучасні дидактичні системи зарубіжних країн.

У класичній педагогіці дидактика представлена у вигляді піраміди. ІІ основою є початкова школа, а вища школа є її вершиною. Тому ми і повинні докласти всіх зусиль для розвитку навчання в вищій школі, так як це є кінцевим процесом формування не тільки спеціаліста, але й і просто людини.

РОЗДІЛ 1

Загальне поняття про дидактику як педагогічну теорію навчання

Дидактика – це галузь педагогіки, що містить теорію навчання. Вона сформувалася у самостійну галузь, відокремлюючись від філософських знань, на початку XVII ст. завдяки англійському філософу Франсісу Бекону.

У вжиток термін “дидактика” ввів німецький педагог Вольфганг Ратке. Він під цим терміном розумів дисципліну, що досліджує теоретичні засади навчання.

Засновником дидактики вважають Яна Амоса Коменського. Коменській був новатором в області дидактики. Він висунув багато глибоких, прогресивних дидактичних ідей, принципів і правил організації учбової роботи (учбовий рік, канікули, розподіл учбового року на учбові четверті, одночасний прийом учнів восени, класно-урочна система, облік знань учнів, тривалість учбового дня і інше).

Й. Ф. Гербарт, німецький філософ і педагог, який після Коменського здійснив найбільший вплив на дидактику, вже вважав її частиною педагогіки, відносячи до останньої і теорію виховання. Гербарт є засновником теорії формальної освіти. Він вважав, що обсяг свідомості людини є обмеженим, і його можна формувати чотирма ступенями навчання:

v на першому ступені (“ясність”) застосовується первинне ознайомлення учня з предметом пізнання;

v на другому (“асоціація”) встановлюється зв’язок нових елементів знань з попередніми, відомими;

v на третьому (“система”) використовується таке компонування матеріалу, яке подає його у вигляді правила чи закону;

v на четвертому ступені (“метод”) відбувається застосування набутих знань на прикладах, під час розв’язання вправ, завдань, тренувань.

Дидактику, як частину педагогіки також розділили деякі послідовниками Гербарта. Вона знайшла віддзеркалення і в роботах польських вчених Б. Наврочинского і К. Сосницького. На думку Наврочинського, «…теорія виховання і теорія навчання, тобто дидактика, разом складають єдине ціле, яке ми називаємо педагогікою…». Сосницький вважав дидактику «…одним з розділів комплексу педагогічних наук…», яка представляла собою теорію перетворення інтелектуальних здібностей людини. Інші розділи Сосніцкий також називає педагогічними науками.

Аналогічну точку зору виказують інші дидактики. Б.П. Єсипов, наприклад, пише, що дидактика є не окремою науковою дисципліною, а частиною педагогіки як науки про виховання. Те ж затверджує М. А. Данілов, але додає, що дидактика набуває в даний час характеру самостійної наукової дисципліни. Він вважає її теорією навчання і освіти. Л. Клінгбергу дидактика як теорія навчання представляється «…науковою дисципліною педагогіки…», особливо тісно пов'язаною з теорією виховання.

Засновником української дидактики був великий педагог Д. Ушинський. Він створив цілісну дидактичну систему на науково-матеріалістичній основі. Запропонувавши модель дидактичного процесу й чітко визначивши дві основні мети, що реалізуються одночасно, — оволодіння системою наукових знань і розви­ток розумових здібностей, — Ушинський розробляє психо­логічно аргументовані технології навчання грамоті, розвит­ку мислення, обґрунтовує умови ефективного перебігу про­цесу засвоєння знань, педагогічної взаємодії вчителів і учнів, що реалізується засобами спонукання дітей до са­мостійної та активної пізнавальної діяльності.

Ці дві мети, на його думку, і є сутністю процесу навчання. Розум розвивається лише в процесі засвоєння знань. Він — не що інше, як добре організована свідомість. Тому однобічне захоплення завданням розвитку розуму без зв'язку із засвоєнням знань, так само як і завданням забезпечення готових знань без уваги до розвитку розуму, суперечить законам розвитку свідомості людини. Ушинський формулює важливе положення: розвивати розум взагалі — справа неможлива, бо розум, або, краще сказати, свідомість збагачується лише примноженням фактів і переробкою їх. У цьому твердженні виражений закономірний зв'язок між вив­ченням матеріалу, характером діяльності свідомості та зміною свідомості, тобто закономірність розвитку свідомості в навчанні.