Дидактика вищої школи та шляхи її розвитку на сучасному етапі

— результати навчання є достатньо високими і стійкими. Учні легше використовують отримані знання на практиці та водночас розвивають свої вміння і творчі здібності.

Перші ідеї проблемного навчання виникли в теорії навчання через роблення Дж. Дьюї та теорії навчання через дослідження Дж. Брунера.

Педагогіка співробітництва:

— основна мета дидактичного заходу – розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей, формування інтересів, мотивів, наукового світогляду;

— зміст дидактичних заходів – засвоєння способів пізнання, перетворень у навколишньому середовищі та у собі;

— рушійна сила навчання – радість творчості, відчуття свого духовного й інтелектуального збагачення, вдосконалення тощо;

— методи навчання – спільна діяльність, пошуки, різноманітні форми співробітництва суб’єктів навчального процесу;

— основна форма роботи – спільний пошук, вибір оптимальних варіантів рішення навчально-пізнавальної проблеми;

— головний результат навчання – здатність суб’єкта навчання самостійно переносити здобуті знання в нові ситуації, розуміти та вдосконалювати себе, опановувати професійну майстерність.

Отже, особливості сучасних дидактичних систем передбачають зміну стратегії національної системи освіти стосовно розвитку освіти і самого процесу викладання.

ВИСНОВКИ

Таким чином, під навчанням ми розумітимемо планомірну і систематичну роботу педагога з учнями, засновану на здійсненні і закріпленні змін в їх знаннях, установках, поведінці і в самій особі під впливом навчання, оволодіння знаннями і цінностями, а також власної практичної діяльності. Навчання є цілеспрямованою діяльністю і включає в себе намір педагога стимулювати навчання як суб'єктивну діяльність тих, що вчаться. На цій основі деякі дидактики визначають навчання як керівництво процесом навчання, проте це визначення не є повним, оскільки воно виключає інші характеристики навчання. Однією з таких важливих характеристик є обмін інформацією між педагогом, іншими джерелами і тими, що вчаться, дозволяючи учню опановувати знання, засвоюючи їх безпосередньо або в ході рішення проблеми. Набуваючи знання про навколишню дійсність і про себе, учень набуває здатність приймати рішення, регулюючі його відношення до цієї дійсності. Одночасно він пізнає моральні, соціальні і естетичні цінності і, переживаючи їх в різних дидактичних ситуаціях, формує своє відношення до них і створює систему цінностей. Важливим чинником змін особи того, що вчиться є також його практична діяльність, пов'язана з набуттям знань і впливом на дійсність.

Навчання - це процес, в ході якого на основі досвіду, пізнання і вправ виникають нові форми поведінки і діяльності або змінюються раніше набуті. Воно є таким видом людської діяльності, який в дитинстві і юності превалює над іншими формами, тобто над грою, роботою і суспільною діяльністю.

Дидактика досліджує не всі форми поведінки, а лише цілеспрямовані, тобто ті, метою яких є перетворення людської діяльності.

Відповідно, провідними тенденціями розвитку національ­ної системи освіти мають бути:

Ø орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визнання цінності особистості учня та її гідності;

Ø усвідомлення педагогами суб’єктності учня в на­вчальному процесі та її забезпечення;

Ø спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;

Ø подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, націо­нальної і професійної культури;

Ø перенесення акценту з викладацької діяльності педа­гога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самоучіння та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;

Ø перехід від традиційних, інформативних, моно­логічних методів і форм навчання до діалогічних;

Ø комп'ютеризація і технологізація навчання;

Ø цілеспрямоване впровадження особистісно-орієнтова­них технологій навчання.

Таким чином, сучасна загальна дидактика, спираючись на сучасні гуманістичні концепції, має відкривати нові яви­ща в навчальному процесі та опрацьовувати такі проблеми в руслі гуманістичних дидактичних концепцій:

1) визначати мету і обґрунтовувати зміст навчання;

2) досліджувати сутність, закономірності та принципи на­вчання, а також шляхи підвищення його розвиткового та виховного впливів на учнів як суб'єктів навчання;

3) обґрунтовувати дидактичні основи забезпечення суб'єктності учнів у навчальному процесі;

4) вивчати закономірності навчально-пізнавальної діяль­ності учнів, формування її методики, шляхи активізації в процесі навчання і самоучіння;

5) обґрунтовувати систему діалогічних методів навчання і методику ефективного їх застосування в навчальному процесі;

6) визначити й удосконалювати організаційні форми на­вчальної роботи в різних освітньо-виховних системах;

7) обґрунтовувати ефективні та об'єктивні критерії оцінки результативності як усього дидактичного процесу, та і викладацької діяльності суб'єктів викладання та на­вчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння;

8) переосмислювати оціночно-результативний компонент навчального процесу та наповнювати його особистісним виміром тощо.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної літератури, 2003.

2. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения, т. 2. – М.: Педагогика, 1982.

3. Коменский Я.А. Великая дидактика, избранные педагогические сочинения. – М.: Учпедгиз, 1955.

4. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высш. Шк., 1990.

5. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: В 2 кн. – М.: 1999.

6. Хуторский А.В. Современная дидактика. – СПб.: Питер, 2001.

7. Ягупов В.В. Педагогіка, навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002.

* сучасні концепції охарактеризовані в розділі 4

* теорія формальної освіти Гербарта детальніше описана в розділі 1

* Подласый И.П. Педагогика. Кн. 1. с. 303-305