Гроші та їх функції

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічне (витіснення працівників внаслідок впро­вадження нової, переважно автоматизованої техніки); фрикцій­не (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професі­ональними, віковими та регіональними переміщеннями); струк­турне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють не­відповідність структури робочих місць і професійну невідповід­ність); циклічне (зумовлене економічними циклами і насампе­ред кризами); конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції);

регіональне. У розвинутих країнах світу майже 50% приросту без­робітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед лю­дей старшого віку та ін.

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призво­дить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний при­ріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійно­му рівні. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків, Втрата робочого місця в розвинутих країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

У західній літературі широкого визнання набула концепція А.Філшса, що пояснює обернену залежність між темпами інфля­ції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за висновками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.

3.Соціальний захист населення та регулювання зайнятості. В умовах переходу до соціальне орієнтованої ринкової еко­номіки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впев­неність у завтрашньому дні тощо. Це вимагає проведення актив­ної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямо­ваних на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення тру­дових заощаджень та ін.

Головними напрямами проведення соціальної політики та захисту населення є:

захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги най-біднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття' здійснен­ня політики соціального страхування, встановлення мінімаль­ної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок дер­жави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяль­ності відповідно до чинного законодавства (дотримання трива­лості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; врахуван­ня життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.) Згідно з Конституцією України при формуванні бюджетів різних рівнів необхідне чітке розмежування відповідаль­ності за їх реалізацію між різними гілками влади та ін.

Проблема соціального захисту населення по-різному роз­в'язується в межах соціально-економічної формації, конкрет­ної країни. У перехідний період в Україні основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який врахо­вує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуван­ням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї, і право на соціальне забезпечення у разі без­робіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших ви­падків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприєм­ства (або підприємці) та самі наймані працівники — їх профспіл­кові організації.

Головними засобами стирання нерівності у розподілі дохо­дів і майна є прогресивний подохідиий податок і соціальні вит­рати держави, про які вже йшлося у попередніх темах. Так, у Швеції завдяки цим засобам стократна різниця між сукупним доходом домашнього господарства першої багатої 10-відсоткової групи населення і десятої бідної групи зменшується в 25 разів і становить 4:1. На досягнення таких цілей (перерозподіл дохо­дів і майна) у розвинутих країнах світу офіційно спрямована політика доходів.

У західній економічній літературі для вимірювання диферен­ціації в доходах найчастіше використовують криву Лоренца (від імені американського економіста М.Лоренца). Ступінь нерівнос­ті в доходах вимірюється за допомогою коефіцієнта Джіні (від імені італійського економіста К.Джіні). При цьому використову­ють різні принципи аналізу проблеми справедливості. Заслуго­вує на увагу роулсіанський принцип (від імені американського філософа Д.Роулса), згідно з яким справедливою є така дифе­ренціація в доходах, за якої відносна економічна нерівність до­пускається за умови, що вона сприяє досягненню вищого рівня життя найбідніших верств населення.

У системі соціального захисту населення найважливішим еле­ментом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне і медичне страхування забезпечуються відрахуваннями від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, на такі цілі із заробітної плати найманих працівників вилучають 7,5%; у Швеції соціальні фонди формуються цілком за рахунок держави;

в Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% серед­ньої зарплати робітника. Коштами цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники працівників і підприємців.

Важлива ланка соціального захисту населення — програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава (у США через державні біржі щорічно на­дають допомогу майже 7 млн. безробітним) та підприємці. Що­річно американські фірми витрачають на ці програми до 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікації працівників більшу частину відповідних коштів. Крім державної служби зайнятості працевлаштуванням у США відають приблизно 15 тис. недер­жавних фірм.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х років 1185 профе­сійно-технічних училищ готували понад 300 тис. кваліфікованих робітників. В останні роки система професійно-технічної освіти майже не розвивається, її матеріальна база не оновлюється, недо­статня увага приділяється переорієнтації на нові, потрібні сучасній і майбутній економіці професії.