ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1 Місце Європарламенту в загальній структурі Європейського Союзу
1.1 Хронологія розвитку Європарламенту
1.2 Структура Європарламенту
1.3 Функції та повноваження Європарламенту
Розділ 2 Правові засади виборів до Європарламенту
2.1 Порядок виборів до Європарламенту
2.2 Особливості виборів членів Європарламенту у країнах-учасницях ЄС
Розділ 3 Аналіз досвіду останніх виборів до Європарламенту
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Міждержавна інтеграція – один з найважливіших чинників сучасного етапу історичного розвитку. Інтернаціоналізація економічної діяльності, ріст міжнародних економічних, наукових та культурних взаємозв’язків, створення інформаційних мереж, необхідність спільних зусиль у розв’язанні глобальних проблем людства, формування системи загальнолюдських цінностей – все це сприяє подоланню бар’єрів у міжнародному співробітництві. В політичних колах більшості держав відбувається усвідомлення хибності ідеології національної ізольованості та самодостатності в межах державних кордонів, штучного відокремлення своєї держави від міжнародного спілкування. Правове оформлення інтеграційні процеси отримують у множині угод держав, що укладаються на двох- або багатосторонній основі, про створення різноманітних об’єднань та організацій. До таких організацій і належить Європейський Союз (ЄС).
Одна з основних структур цієї організації – Європейський Парламент (ЄП). Він, відповідно до законодавства ЄС, представляє народ країн-членів Європейського Співтовариства.
Темою цієї курсової роботи є “Вибори до Європарламенту”. Актуальність роботи полягає в тому, що для Європарламенту існує велика перспектива розвитку: з кожним роком росте його вплив серед інших інституцій ЄС, змінюється його статус, все більше і більше Європарламент освоює нові повноваження. Також не можна недооцінювати і те, що Європарламент – перша і єдина на сьогодні структура міжнародної організації, яка складається з депутатів, що обираються населенням, а не з з представників, призначуваних від кожної країни-учасниці її президентом або урядом.
Мета роботи – вивчити та дослідити порядок виборів до Європарламенту, визначити роль виборчої системи ЄП в контексті інтеграційного процесу європейських країн. Для цього були поставлені наступні завдання: простежити хронологію розвитку виборчої системи, проаналізувати особливості виборів в країнах-учасницях ЄС, окремо зупинитись на останніх виборах до ЄП та на їхньому прикладі висвітити переваги та недоліки існуючої виборчої системи до Європейського Парламенту.
Для розкриття теми була використана наступна література: офіційні видання представництва Європейської Комісії в Україні, книга Хартли Т.К. “Основы права Европейского Сообщества: введение в конституционное и административное право Европейского Сообщества”, підручники Топорніна Б.М. “Европейское право”, Кашкина С.Ю. “Право Европейского Союза” та “Основы права Европейского оюза”, словник-довідник з права ЄС, різноманітні статті та ін. Також був використаній і офіційний сайт Європарламенту, який надав найсвіжіші дані щодо останніх подій в Європарламенті.
Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Перший розділ присвячений аналізу місця та ролі Європарламенту у загальній структурі Європейського Союзу. В цьому ж розділі розглядається структура Європарламенту, його основні функції та повноваження, а також представлена хронологія розвитку ЄП. Другий розділ присвячений вивченню порядку виборів до Європарламенту, а також особливостей виборів до ЄП в країнах-учасницях ЄС. В третьому розділі представлені дані останніх виборів до ЄП, розглянуті позитивні та негативні сторони даної виборчої системи, висвітлені перспективи розвитку Європарламенту.
Розділ 1
МІСЦЕ ЄВРОПАРЛАМЕНТУ В ЗАГАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА
1.1 Хронологія розвитку Європарламенту
Попередником нинішнього Европарламента була Загальна асамблея Європейського об'єднання вугілля та стали. Створення ЄОВС 15 липня 1952 р. закріпила Паризька угода, яку підписали шість європейських країн: Бельгія, Франція, ФРН, Нідерланди, Італія та Люксембург. Повноваження Загальної асамблеї ЄОВС, однак, були досить обмежені: вона здійснювала слабкий контроль за діяльністю Верховного органа і саме загальне спостереження за деякими іншими справами ЄОВС. Збитковим для Асамблеї виявився порядок її формування: депутати від держав-членів не обиралися населенням, а призначалися, хоча в статті 20 Договору про ЄОВС встановлювалося, що Асамблея складається з представників народу. Визначеним сурогатом запланованих виборів стало своєрідне "відряджання" в Асамблею депутатів національних парламентів держав - членів ЄОВС (за рішенням самих парламентів).
Характерно, що засновані в 1957 р. ЄЕС і Євратом сприйняли квазіпарламентський зразок ЄОВС. Однак було вирішено не створювати у кожнім співтоваристві свою власну асамблею, а мати одну на всіх. Вона стала офіційно іменуватися Європейською парламентською асамблеєю. Щоб додати їй більшого авторитету, хоча б на словах підкреслити її подібність з національними парламентами, депутати Асамблеї вже в 1962 р. прийняли рішення про іншу її назву - "Європейський парламент". Однак в офіційних документах інших інститутів співтовариств така назва прижилася не відразу. Тільки з вступом у силу Єдиного європейського акта така назва стала загальновживаною.
Але це був успіх "місцевого значення". Реальної віддачі не вийшло, оскільки повноваження Європарламенту залишилися обмеженими.
Європарламент знаходився й у відомій мірі знаходиться сьогодні в тіні інших інститутів. Ні його повноваження, ні реальна роль у механізмі керування дотепер не дають основ для того, щоб відводити йому верхню сходинку в реальної ієрархії інститутів. Не випадково в багатьох підручниках і довідкових виданнях спочатку говориться про Раду і Комісію, а лише потім про Європарламент.
Статус Європарламенту довгий час залишався одним з найслабкіших аргументів на користь ідеї про поступове просування співтовариств на шляху до державної моделі (федерація) або до союзу держав (конфедерація). Аналогії з національними парламентами, як правило, не вийшло. Правда, в останні роки ствновище стало трохи змінюватися. Статус Європарламенту, нехай і незначно, усе-таки був підвищений, чому сприяв закладенийу ньому із самого початку демократичний потенціал. У Маастрихтському договорі Європарламент названий першим.
Посилення "парламентського" характеру Європарламенту відповідає не тільки вимогам демократії. Це аргумент на користь укріпленния державних початків у розвитку самого Європейського Союзу. Адже парламенти, як відомо, існують тільки в державах (як унітарних, так і федеративних), є характерною рисою їхнього механізму керування. Як свідчить історичний досвід, парламенти можуть бути й у конфедераціях, у той час як міжнародні організації навіть всесвітнього масштабу (як, наприклад, Організація Об'єднаних Націй) або регіональні (типу Організації американських держав) не мають парламентів. Їхні асамблеї або аналогічні органи складаються не з депутатів, що обираються населенням, а з представників, призначуваних від кожної країни-учасниці її президентом або урядом.
Завантажити реферат