2.3 Особливості виборів до Європарламенту в країнах-учасницях ЄС
Як вже зазначалося вище, розробити єдиний порядок проведення виборів у всіх державах-членах поки не вдалося. Кожна держава-учасниця Європейського Союзу самостійно визначає порядок виборів до Європарламенту. Більшість підходів щодо виборів до ЄП у країнах ЄС схожі, але деякі відмінності все ж таки існують. В більшості країн діє та чи інша модифікація пропорційної виборчої системи, винятком є тільки Великобританія, де діє мажоритарна виборча система. Але все одно кожна країна-учасниця ЄС має узгоджувати з ЄС своє законодавство, що стосується виборів до Європарламенту.
На додаток і розвиток положень, закріплених в Акті про введення загальних і прямих виборів депутатів Європарламенту, у державах-членах розроблені й прийняті свої виборчі закони.
У Німеччині, наприклад, це Закон про вибори депутатів Європейського парламенту з Федеральної Республіки Німеччини від 16 червня 1978 р. (у редакції від 8 березня 1994 р.). У Законі встановлено, зокрема, що вибори проводяться відповідно до принципу пропорційних виборів на основі списків кандидатів, що можуть виставлятися по окремих землях або в цілому по ФРН. Кожний виборець має один голос. Виборчим округом є територія всієї Німеччини. Для збору і підрахунку голосів створюються виборчі дільниці.
Нові віяння "європеїзму" знайшли відображення в статтях Закону, що визначають, кому надається виборче право. Активним виборчим правом наділені не тільки громадяни ФРН, але і громадяни інших держав - членів європейських співтовариств (ст. 6 "а"). При цьому до них застосовуються ті ж критерії, що й до німців: досягнення до дня виборів 18-літнього віку і наявність постійного місця проживання в Німеччині протягом не менше трьох місяців до дня виборів. Виборче право використовується один раз і тільки персонально. Це стосується також тих, хто має право обирати і знаходиться в іншій державі-члені ЄС. [8, с.№ 325]
Відповідно сформульовані статті Закону, що регламентують порядок надання пасивного виборчого права (ст. 6 "b"). Це право мають як громадяни ФРН, так і "громадяни Європейського союзу". Потрібно тільки бути не менш року німцем або "громадянином Союзу", досягти 18-літнього віку і мати постійне місце проживання в Німеччині. [8, с.№ 325]
Розділ 3
АНАЛІЗ ДОСВІДУ ОСТАННІХ ВИБОРІВ
ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ
Минулі в червні 1999 року п'яті прямі вибори до Європейського парламенту серйозно змінили розміщення сил в одному з найважливіших інститутів Євросоюзу. А трохи пізніше, на вересневій сесії, парламентарії затвердили новий склад Комісії під головуванням Романо Проді, тим самим підвівши риску під інституціональною кризою, кульмінацією якої стала відставка Комісії на чолі з Жаком Сантером у березні цього року.
На останніх виборах був відзначений рекордно високий рівень абсентеїзму, - уперше до виборчих дільниць прийшло менше половини громадян ЄС (49,9%). Традиційно найнижчий рівень активності виборців відзначений у Великобританії (23,3%), слідом йдуть Нідерланди (29,9%), Фінляндія (30,0%), Швеція (38,3%) і Португалія (40,0%). На перший погляд це може показатися дивним, бо вплив Європарламенту на політику ЄС і, відповідно, на життя громадян росте. Однак більшість виборців слабко розбираються у взаєминах інститутів ЄС і дотепер погано уявляють собі роль і обсяг компетенції Європарламенту, вважаючи його органом малоефективним і занадто далеким від інтересів громадян. Крім того, як відзначають багато спостерігачів, політичні партії виділяють мало ресурсів на ведення європейської виборчої кампанії, а в її ході практично не піднімають загальноєвропейських питань, обмежуючись сугубо національними. Нарешті, ЄС все ще сприймається населенням насамперед як економічне об'єднання, що слабко бере участь у вирішенні політичних питань.
Крім факторів, прямо пов'язаних з євровиборами, свою роль зіграло і загальне розчарування населення в політиці - так, 17,7% європейців не брали участь у виборах до Європарламенту тому, що взагалі втратили інтерес до політики, 13,8% - не мають вільного часу, 11,4% - просто не цікавляться виборами до Європарламенту. Низькій активності сприяв ряд драматичних обставин, що збіглися: війна в Косово, що цілком заповнила інформаційний простір, і скандальна відставка Комісії, яка в очах виборців дискредитувала всі інститути "євробюрократії". [19]
Головним підсумком виборів стала поразка соціалістів і соціал-демократів, що перебувають при владі в більшості держав-членів ЄС. У Німеччині СДПН одержала взагалі 30,7% голосів, тоді як її головний супротивник ХДС/ХСС - 48,7%; у Великобританії за лейбористів проголосували - 28,0% виборців, а за консерваторів - 35,8%. Аналогічна ситуація склалася в Італії, Греції, Фінляндії та в ряді інших країн. Виключення склали лише Франція, Португалія й Іспанія, де симпатії електорату змістилися вліво. Практично у всіх країнах зміцнили свої позиції вкрай ліві - комуністи та їхні союзники. Найбільших успіхів вони досягли в Португалії - 10,0% (у 1994 р. - 3,0%), Швеції - 15,8% (12,9%), Греції - 8,7% (6,3%) і у ФРН, де ПДС уперше пройшла в Європарламент, одержавши 5,8% голосів (4,7%). [19] У більшості країн збільшили своє представництво зелені, особливо у Франції, Австрії і Нідерландах. Говорити про причини цих змін дуже складно, тому що поводження виборців визначається насамперед національною мотивацією, але в цілому, у відносному виграші виявилися опозиційні і невеликі нетрадиційні партії. Євроскептики зберегли або збільшили число мандатів, їхні позиції найбільш сильні в Данії, Нідерландах і Франції. [21]
За підсумками минулих виборів вперше з 1979 р. соціалісти (ПЄС), одержавши всього 180 місць, втратили провідні позиції в Європарламенті. Найкрупнішу групу сформували християнські демократи (ЄНП) - 234 депутата. Однак ЄНП поєднує депутатів з діаметрально протилежними точками зору на майбутнє Європейського Союзу: від євроскептиків (англійці й у меншому ступені французи) до прихильників поглиблення інтеграції. Не можна не погодитися з думкою лідера ПЄС Пауліни Грін, що "ЄНП - це скоріше не політична, а арифметична група". Ліберали (ПЄЛДР) і обидві групи зелених трохи збільшили своє представництво, але якщо ліві зелені (ЄОЛ/СЗЛ) виявилися в чистому виграші, то в групі З-ЄСА лідерство перейшло до регіоналістів і автономістів. Вкрай праві, що традиційно були незалежними, спробували об'єднатися в "технічну групу", що не має єдиної політичної платформи, що дало б їм право брати участь у роботі Президії і Бюро ЕП. [19] Однак ця спроба закінчилась невдачею, оскільки в Процедурному регламенті ЕП неодмінною умовою створення політичної групи передбачена наявність загальних політичних інтересів.
В атмосфері гострого протистояння двох найбільших груп - ЄНП і ПЄС - пройшли вибори нового голови Європейського парламенту. ПЄС намагалася знайти прихильників на лівому фланзі, але зазнала поразки. У підсумку більшістю в 306 голосів на посаду голови Європарламенту була обрана висунута ЄНП Ніколь Фонтен, що входить у французький "Союз за демократію". Її супротивник, португальський соціаліст Маріо Соареш, набрав 200 голосів. [15]
Завантажити реферат