- в матеріально-технічному відділу управління необхідно зосередити нормативно-правові акти та стандарти, щодо користування ВДТ, розмножувальною технікою, допустимість освітлення приміщень та його розрахунок, правила користування електронебезпечними приладами, положення про пожежну безпеку та мікроклімат в управлінні з якими б могли ознайомитися в будь-який час службовці управління;
- комп’ютери в робочих кабінетах потрібно розмістити згідно з встановленими нормативами так, щоб монітор ВДТ не "дивився" сусідньому працівнику в спину;
- для попередження опромінення працівників потрібно здійснювати періодичний контроль, щодо рівня електромагнітного опромінення і вилучати небезпечне обладнання, яке не відповідає нормативним вимогам;
- посилити відповідальність керівників управління, щодо дотримання вимог працеохоронного законодавства з боку Комітету по нагляду за охороною праці, та Фонду соціального страхування, зокрема контролю по здачі керівниками іспиту по охороні праці.
Наша влада приділяє більше уваги охороні праці на вугільних, металургійних підприємствах, а підприємства невиробничого характеру залишає на самоконтроль та самовдосконалення, а керівники цим користуються і взагалі не звертають уваги на умови праці своїх працівників.
Владні структури нашої держави в даний час більше цікавлять проблеми охорони праці на підприємствах, установах, організаціях виробничої галузі, а невиробничі установи, де працює більшість жінок і, які через недотримання умов праці на підприємствах постійно підпадають під вплив шкідливих факторів, а це ж матері наших дітей.
6.4 Відповідальність роботодавців та працівників за порушення правил охорони праці в управлінні
Ринкові перетворення пов’язані з процесами роздержавлення і приватизації йдуть в Україні дуже повільно - економічні санкції опосередковуються. Чинне законодавство про охорону праці в тому числі, відповідальність за порушення встановлених норм охорони праці на підприємствах, установах, організаціях різних форм власності на місцях не діє, що спричиняє невиконання встановлених нормативів. Розглянемо детальніше можливі види відповідальності посадових осіб та працівників за недотримання законодавства про охорону праці в Київському обласному управлінні юстиції.
Персональна відповідальність посадових осіб і працівників управління за шкоду заподіяну управлінню, достатньою мірою регламентована трудовим законодавством лише для випадків розкрадання, умисного псування, недостачі або втрати майна та цінностей. В інших ситуаціях, зокрема у разі заподіяння шкоди через порушення умов охорони праці, допущення випадків ушкодження здоров’я працівника на робочому місці, чіткого механізму хоча б часткової компенсації цієї шкоди за рахунок винних осіб не впроваджено. Персональна матеріальна відповідальність застосовується, як правило лише за приписом прокурора.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці в тому числі й в Київському обласному управлінні юстиції, передбачена статтями 217-275 Кримінального кодексу України. Відповідно до ст.271 суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин – власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя та здоров’я громадян. На працівників управління відповідно до вказаних статей можуть покладатися слідуючі покарання - це виправні роботи; обмеження волі; позбавлення права займатися певною діяльністю або займати певні посади. Звернемо увагу на те. що відповідно до цієї статті винуватці несуть відповідальність за створення небезпеки для життя або здоров’я не тільки працюючих, а й студентів-практикантів.
Слід зазначити, що не досить ефективно діє механізм застосування штрафних санкцій щодо підприємств, установ, організацій (в тому числі і управлінь), які порушили нормативні акти про охорону праці, не виконували розпорядження посадових осіб органів державного нагляду. Однією з причин цього є ускладнений порядок накладання штрафів за вказані вище порушення – штраф може бути накладено одночасно усіма органами нагляду за підсумками комплексної перевірки ними стану охорони праці в управлінні, і без пояснень зрозуміло, що реалізувати на практиці такий захід дуже важко – і не тільки через складність у досягненні синхронності дій різних органів, але й тому, що згідно з іншими законами органи санітарно-епідеміологічного, пожежного нагляду націлені на одноособове застосування штрафних санкцій і не мають потреби спиратися при цьому на законодавство про охорону праці.
Одним із найдієвіших заходів, які застосовуються до керівників та працівників підприємств, установ, організацій що порушили умови охорони праці на своїх підприємствах є штрафні санкції.
В обласному управлінні протягом тривалого часу залишались неефективними заходи адміністративного впливу на посадових осіб і працівників, які порушили чинне законодавство про охорону праці (вимоги ст.45,49 Закону). Серед головних проблем що обумовили цю ситуацію, варто назвати мізерні суми штрафів та недосконалий механізм їх сплати, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, та зволікання з переглядом зазначених норм цього Кодексу. Але ж все таки норма про накладення штрафів існує і повинна застосовуватись це передбачено Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, та Інструкцією щодо застосування Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці. Розглянемо теоретично порядок накладання штрафів на Київське обласне управління юстиції (хоча такого в практиці управління ще не було).
Проаналізувавши вищевказані нормативні акти, можна стверджувати слідуюче, що постанову про накладення штрафу мають право прийняти тільки голова Державного Комітету за охороною праці, його заступники, начальники територіальних управлінь та начальники інспекцій цього Комітету. При нарахуванні штрафу його сума не повинна перевищувати двох відсотків місячного фонду заробітної плати управління, але при необхідності вищевказані особи мають право збільшити максимальний розмір штрафу а саме: голова Держнаглядохоронпраці – 2 відсотки, його заступники – 1,5, начальники територіальних управлінь – 1, начальники інспекцій – 0,5 відсотка місячного фонду заробітної плати управління. Відповідно до нової редакції Закону "Про охорону праці " від 21 листопада 2002 року штрафних санкцій повинна не перевищувати 5 відсотків місячного фонду заробітної плати управління.
При накладенні штрафу на управління необхідно у висновку обґрунтувати доцільність притягнення даного органу до сплати штрафу. В разі накладення штрафних санкцій на державний орган, керівник даного органу, управління зобов'язаний в місячний термін після одержання постанови про накладення штрафу надіслати відповідну суму до фондів охорони праці. Установа сплачувала б штраф за рахунок коштів що направляються на преміювання.
Завантажити реферат