Застава

Сторона в якої знаходиться заставлене майно зобов”язана належним чином його зберігати, забезпечуючи при цьому право заставодержателя на задоволення його вимог (якщо звичайно майно не знаходиться в самого заставодержателя). Для цього законом передбачається цілий ряд заходів: стархування заставленого майна; внесення його до Книги запису застав, з зобов”язанням надавати цю книгу для ознайомлення всім зацікавленим особам; можливість для заставодержателя перевіряти стан заставленого майна якщо воно знаходиться у заставодавця і т. д.

Якщо майно залишається у заставодавця він за загальним правилом має право ним користуватися чи навіть (застава майна в обороті та переробці) розпоряджатися. Окремо виникає питання про розпорядження заставленим майном в формі його перезастави. Воно буде розглянуте нами пізніше, але в данному параграфі необхідно зазначити обов”язок заставодавця попереджати всіх наступних контрагентів про попередні застави данного майна, характер та розмір зобов”язань які воно забезпечує. Крім того заставодержатель на свій розсуд може дозволити чи заборонити перезаставу. Перезастава майна кредитором українським законодавством не передбачена. Такий стан речей можна пояснити традиціями заставного права Російської імперії та обережністю з якою у нас впроваджуються нові відносини. Хоча такий вид перезастави і не має значного поширення (потрібна згода на перезаставу заставодавця, застосовується головним чином при закладі та інше), запровадження його на Україні було б корисним з точки зору збагачення правової науки та практики.

За згодою заставодержателя допускається заміна предмета застави у випадках: втрати (повного знищення, непридатності для користування, повного знецінення), пошкодження (механічної, фізичної зміни), псування (хімічної зміни, руйнування під впливом бактерій) переданого в заставу майна та інших можливих випадків.

Зaставодержатель має право на захист своїх прав на предмет застави на рівних з власником. Так згідно статті 150 ЦК заставлене майно, яке за тих чи інших причин вибуло з володіння заставодержателя чи заставодавця (при іпотеці) може бути віндиковане заставодержцем. Крім того заставодержатель має право вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет застави, якщо таке посягання загрожує втратою або пошкодженням майна.

Ч. Азімов, цілком справедливо, як на один з недоліків вітчізняного заставного законодавства вказує на відсутність в ньому механізму захисту прав кредиторів у разі вчинення боржником свідомих дій, спрямованих на зменшення свого майна[24]. Така ситуація найчастіше виникає коли предметом застави є вимога, що може виникнути в майбутньому. В таких випадках доцільно було б надати кредиторам права здійснювати позови боржника, пов”язані з заставленою вимогою, а також самому подавати позови про відміну дій боржника направлених на шкоду кредитору.

На наш погляд корисним для данної теми буде аналіз змісту прав та обов”язків сторін типового договору застави, що пропонується в Методичних рекомендаціях щодо застосування комерційними банками Закону України "Про заставу", які пропонує Національний банк України. Наведемо спочатку сам текст відповідного розділу:

“3. Права та обов'язки сторін

3.1. Заставодавець та Заставодержатель мають права та обов'язки, визначені статтями 15, 33-38, 42-48, 50, 52 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року N 2654-12 (необхідно вказати відповідні статті Закону та їх зміст, що безпосередньо стосуються цього договору та предмета застави).

3.2. Заставодавець (Заставодержатель) здійснюють страхування предмета застави, який знаходиться у їх володінні або користуванні, на розмір позики за власний рахунок.

3.3. Заставодержатель має право:

а) перевіряти цільове використання виданої під заставу позики, стан і умови зберігання заставленого майна;

б) реалізовувати за рішенням судових органів предмет застави для погашення зобов'язань позичальника у разі невиконання у встановлений строк умов кредитного договору N _ від " _" _ 199 р.

Продаж предмета застави для погашення заборгованості за позикою здійснюється банком будь-якими засобами (з використанням аукціону, торговельної біржі, комісійних магазинів і т.ін.) і за умови попереднього, не менше ніж за 15 днів, повідомлення про це Заставодавця;

в) стягувати заставлене майно до настання строку погашення позики у разі:

- порушення Заставодавцем відповідних умов зберігання та експлуатації предмета застави;

- використання отриманої позики не за призначенням або порушення інших пунктів договору;

- припинення діяльності Заставодавця.

3.4. У разі, якщо предмет застави, який не передано Заставодержателю було знищено, пошкоджено або зіпсовано Заставодавець повинен надати йому заміну. При відсутності заміни Заставодержатель задовольняє свої вимоги за рахунок сум страхового відшкодування.

3.5. У разі, якщо предмет застави, який передано Заставодержателю було знищено, пошкоджено або зіпсовано, він повертає Заставодавцю, за умови виконання кредитної угоди, відповідну суму страхового відшкодування.

3.6. У разі реорганізації Заставодавця (Заставодержателя) зобов'язання за даним договором поширюються на його правонаступників.

3.7. У разі порушення умов договору Заставодержатель має змогу в односторонньому порядку його розірвати. У цьому випадку Заставодержатель має у 10-денний строк у письмовій формі повідомити Заставодавця і здійснити, згідно з встановленим законом порядком відчуження предмета застави.”

В данному типовому договорі заслуговують на увагу положення про можливість заміни предмету застави у випадку його знищення, пошкодження чи зіпсуття, а також можливість розірвання договору заставодержцем у випадку порушення боржником його умов. Якщо перше з вищезгаданних положень є абсолютно законним і корисним, то друге може призвести до суттєвих порушень прав заставодавця. Зі змісту пункту 3.7. типового договору легко зробити висновок про те, що у випадку порушення боржником однієї з умов цього договору кредитор може не приймаючи його виконання почати процедуру задоволення своїх вимог через заставлене майно.

На закінчення слід додати, що саме при укладенні договору застави неналежним заставодовцем виникає найбільша кількість конфліктних ситуацій при виконанні цих договорів. Ми маємо ситуацію, коли протиріччя в законах, а саме в Законах України “Про власність” та “Про господарські товариства” призводить до абсолютно протилежних трактувань в арбітражній практиці. В одному випадку судді визнають правомірними дії керівників госодарських товариств, які розпоряджаються майном товариств на підставі положень статутів, в інших - вказують, що згідно закону “Про власність” лише власник, тобто загальні збори учасників, може відчужувати майно товариства.

§ 3. Особливості правового статусу заставленого майна.

Визначальним у правовому статусі заставленої речі є питання про те, в кого воно буде знаходитись. Ним може володіти заставодавець, заставодержатель чи третя особа (нотаріальні органи, банк).