ЗМІСТ
ВСТУП
1. Природа правової уніфікації
2. Види уніфікованих норм та види уніфікації
3. Форми застосування наслідків процесу уніфікації
4. Значення процесу уніфікації
5. Органи уніфікації міжнародно – правових норм
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Інтеграція України в систему міжнародно - економічних відносин, активна участь іноземних інвесторів у розвитку вітчизняного виробництва, а також діяльність українських підприємств за кордоном і торгове співробітництво українських компаній із закордонними партнерами вимагає знання норм і принципів як власного, так і міжнародного приватного права. Правовий метод регулювання – це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Існує два методи регулювання міжнародно - правових відносин, це прямий і колізійний методи регулювання.
Під прямим варто розуміти це безпосереднє регулювання визначених відносин за допомогою матеріальних і процесуальних норм. У міжнародному праві, як правило, застосовується колізійне регулювання міжнародно - правових відносин. Так під цим варто розуміти, відсилання до права тієї країни громадянином якої ти є.
У такий спосіб питання про застосування колізійних норм приватноправових відносин у сучасних умовах стає найбільш актуальним. Актуальність вивчення колізійних норм насамперед зв’язана з розмаїтістю цивільно - правових відносин, які виникають в регулюванні відносин з іноземним елементом, які необхідно регулювати ґрунтуючись на колізійних нормах міжнародного приватного права. Але на практиці питання про застосовне право викликає правозастосовчу складність, оскільки особа повинна з’ясувати не тільки яка колізійна норма підлягає застосуванню і до права якої країни вона відсилає, але й у випадку вибору іноземного права вирішити справу ґрунтуючись на законодавстві іншої країни.
Необхідність вивчення проблеми застосування колізійних норм обумовлена також недостатнім рівнем знань у самих учасників приватноправових відносин. Нерідко сторони, вступаючи в переговори з іноземним партнером, не перевіряють ні правового статусу партнера, ні його фінансового статусу, ні повноважень його представника. Не завжди приймається до уваги, що рішення тих самих спорів у праві різних країн вирішується по-різному.
Відсутність кодифікованого законодавства з питань застосування колізійних норм до приватноправових відносин, які виникають з іноземним елементом є однієї з найбільш важливих проблем українського міжнародного приватного права.
Тому процес уніфікації відіграє важиву роль у формуванні приватноправових відносин.
1. Природа правової уніфікації
Уніфікація (unie facere - робити єдиним) права - це створення однакових, однакових, тобто уніфікованих норм у внутрішнім праві різних держав. Оскільки право входить в область внутрішньої виняткової юрисдикції держави і не існує наднаціонального «законодавчого» органа, що приймає юридично обов'язкові «закони» для внутрішнього права держав, те єдиним способом створення уніфікованих норм є співробітництво держав. Звідси, уніфікація права означає співробітництво держав, спрямоване на створення, чи зміну припинення однакових (однакових, уніфікованих) правових норм у внутрішнім праві визначеного кола держав. У цій якості уніфікація є різновидом правотворчого процесу. Головною особливістю цього правотворчого процесу є те, що він відбувається в двох правових системах у міжнародному праві і у внутрішньому праві держави, із застосуванням міжнародно-правових і національно-правових форм і механізмів.
Правову природу уніфікації обумовлюють через її необхідність врегулювання відносин, які виникають з іноземном елемнтом. З аналізу спеціалізованої літератури витікає, що підстав для ініфікації існує дві:
- у колізійних нормах окремих правових систем не рідко існують розходження (розбіжності) в наслідок чого з одного і тогож питання вони можуть відсилати до права різних держав; Наприклад, під час зовнішньоекономічної діяльності, укладання договорів купівлі – продажу товарів, така угода може регулюватись за місцем вчинення договору, закону покупця чи за місцем де знаходиться товар;
- право окремих держав, що підлягає застосуванню має особливісті та може встановлювати різні за змістом норми для одного і тогож правового інституту або зосвсім непередбачати потрібне регулювання.
Виникає правова невизначеність наслідком є несприятливі наслідки для однієї з сторін. (Наприклад, різні строки давності у різних країнах).
На прикінці минулого сторіччя для відносин у сфері міжнародних зв’язків почалась розробка єдиних (одноподібних, уніфікованих) правових норм, які після прийняття зацікавленими державами замінили різні положення національного права, усунули питання неврегульованості в міжнародно – приватному праві.
Уніфікація охопила всі галузі внутрішнього права держав. У тому числі: кримінальне право (наприклад, комплекси правових норм по деяких групах злочинів), кримінальний процес (наприклад, інститут видачі злочинців), адміністративне право (наприклад, однакові норми, що регулюють митні відносини) і т.д. Цей процес проникнув навіть у «святі святих» внутрішнього права і конституційне право (наприклад, закріплені конституціями багатьох держав права і свободи людини відповідно визнаним міжнародно-правовим стандартам). Але найбільш відчутних результатів процес уніфікації досяг у міжнародному приватному праві, що характеризується його специфікою.
Будучи частиною внутрішнього права держави, вона по своїй природі встановлює правові норми. Його об’єктом є відносини міжнародного характеру, тобто, які виходять за межі однієї держави: приватноправові відносини, які склалися з іноземним елементом. Наявність іноземного елемента приводить до того, що міжнародне приватне право регулює відносини, що своїм складом лежить у правовому полі двох чи більш держав. Їхня значимість у житті кожної держави породжує об’єктивну потребу в їх однаковому правовому регулюванні.
Є ще одна причина, що сприяє досить високої результативності уніфікації в міжнародному приватному праві. Національне право часто виявлялося не здатним регулювати відносини з міжнародними характеристиками. Особливо чітко це проявилося в економічній сфері. Надалі мова буде йти тільки про уніфікацію в міжнародному приватному праві.
Особливості правого механізму уніфікації права. Як уже говорився процес уніфікації права протікає в двох правових системах, і в міжнародному праві, і в національному. На першому етапі досягається угода між державами з приводу однакового регулювання визначених відносин, оформлюваних міжнародним договором, у якому містяться правові норми, призначені для регулювання цих відносин. Досягнення угоди і прийняття договору з текстом відповідних норм не означає, що уніфікація права відбулася.
Будь – який міжнародний договір, незалежно від того, якому конкретному питанню він присвячений, регулює відносини між державами і зобов’язує тільки держав-учасників. В однаковій мірі це відноситься і до договору, спрямованому на уніфікацію права. Віденська конвенція 1980 р. не регулює договір купівлі-продажу, вона регулює відносини між державами з приводу однакового регулювання купівлі-продажу, вона ставить за обов’язок державам забезпечити застосування передбачених Конвенцією відповідних правових норм. Тільки тоді, коли норми, що містяться в міжнародному договорі, стануть частиною національного (внутрішнього) права держав, можна говорити про уніфікацію права як про закінчений процес у внутрішньому праві держав-учасників, тобто з’явилися однакові правові норми.
Завантажити реферат