Загальні питання права власності у відносинах з іноземцями за законодавством України

Законодавством України встановлено, що земля може надавится іноземним суб'єктам права на користування. Так, у постійне користування (без заздалегідь установленого строку) земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам. Так, у разі приватизації об'єктів незавершеного будівництва іноземним громадянам, особам без громадянства та спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю іноземних юридичний та фізичних осіб земельні ділянки, довгострокову оренду (ст. 2 Указу Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14 жовтня 1993 р.).

У тимчасове користування (до трьох років) на умовах оренди земля надається орендодавцям із земель, що перебувають у державній власності, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Хоча законодавством України встановлено право орендарів земельних ділянок сільськогосподарьського призначення на одержування орендованої землі у власність, де положення не поширюється на випадки, коли орендарями є вказані вище суб'єкти тимчасового користування землею (статті 7,8 Земельного кодексу України). Регламентація умов використання земель на договірній основі, питань суборенди та розпорядження правом на оренду земельних ділянок передбачена й Указом Президента України "Про оренду землі" від 23 квітня 1997 р.¹

Виключно користування землею іноземним суб'єктам дозволяється в більшості країн СНД (Азербайджан, Киргистан, Узбекистан, Україна та ін.). Водночас законодавство Естонії передбачає можливість володіння землею іноземними суб'єктами права.

Відповідно до Кодексу України "Про надра" не передаються у власність іноземним суб'єктам права й надра України. Проте вони можуть надаватися у постійне чи тимчасове користування з певною метою, наприклад, для геологічного вивчення, в т.ч. для дослідно-промислового розроблення родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин і т.ін.

Згідно із ст. 68 Кодексу 27 листопада 1995 р. Кабінет Міністрів України затвердив Порядок укладення контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян. Іноземним юридичним особам і громадянам надра в користування надаються на конкурсній основі на підстві угод (контрактів) з урахуванням вимог законодавства про зовнішньоекономічну діяльність Кодексу України "Про надра", інших актів законодавства. Правовою підставою користування надрами є ліцензія, видана на підставі контракту, підписаного належним чином. У Порядку вказано, що надра надаються, зокрема, для геологічного вивчення, в т.ч. дослідно-промислового розроблення родовищ корисних копалин, будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у т.ч. споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів.

У користування можуть надаватися окремі ділянки надр, у т.ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, родовища корисних копалин або їх частини як загальнодержавного, так і місцевого значення, зокрема й техногенні родовища. Порядок надання частини надр користувачам на теріторії України визначається Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р.¹

Загалом питання, пов'язані з наданням природних ресурсів у користування, є компетенцією приймаючої сторони. Це випливає з Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1962 р. "Про постійний суверенітет над національними природними багатствами", де закріплене право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами згідно з національними інтересами. На цих засадах грунтується й законодавча практика України, скажімо, Закон України "Про виклюну (морську) економічну зону" від 16 травня 1995 р. Оскільки корустування природними ресурсами тісно пов'язане з концесіями, то компетенція України як приймаючої сторони визначається й Положенням про Комісію з питань акціонування стратегічно важливих промислових підприємств, затвердженим Указом Президента України від 16 липня 1996 р.¹ Відповідно до його норм зазначена Комісія займається питаннями надання іноземним інвесторам прав на розроблення та освоення відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів під час укладення в установленому порядку концесійних договорів.

Іноземці можуть мати вклади в установах Ощадбанку України чи бути застрахованими в нашій державі. Відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 р.² із змінами від 17 січня 1997 р.³ іноземні громадяни та особи без громадянства мають право на компенсацію грошових заощаджень, поміщених в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху до 2 січня 1992 р., а також протягом 1992-1994 р.р., і які знаходились на рахунках Ощадбанку України не менше одного нового календарного року в період 1992-1995 р.р.

Отже, суб'єкти іноземного права можуть бути власниками, володільцями та користувачами майна в Україні, якщо це прямо та у виключній формі не заборонене законом України.

Література

Конституція України. — Киев, 1996

Цивільний кодекс України (зі змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996 р.). — Киев, 1998

Кодекс України "Про надра". — Киев, 1996

Земельний кодекс України. — Киев, 1996

Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. //Галицькі контракти. — №42/96. — С.22-32

Указ Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14 жовтня 1993 р.

Богуславський М.М. Международное частное право. — Москва, 1994