Після другої світової війни формується тип лiдерiв, яким властиве вміння володіти масами. У передвиборній кампанії вони орієнтуються на масові аудиторії. В найскладнiшi моменти ведуть гру на публіку. Вміють дохідливо роз’яснити масам складні проблеми економіки i політики.
Допускаються й iншi критерії класифiкацiї політичних лiдерiв. Зокрема, можлива i необхідна типологія за рівнем лідерства: загальнонацiональнi полiтичнi лідери, лідери регіональних, локальних спільностей різного масштабу. Можливий пiдхiд до лідерства на рiвнi різних політичних iнститутiв — “перших осіб” тих чи інших партій, суспiльно-полiтичних органiзацiй та рухів.
Ж. Блондель запропонував два виміри політики лідерів на пiдставi того, чи прагнуть вони змінити або зберегти існуюче становище i які масштаби проблем, котрі їм доводиться розв’язувати. Взаємозалежність цих двох вимiрiв дає змогу виявити типи впливу лiдерiв на суспільство.
Великого значення набуває типологія лiдерiв залежно від характеру політичного устрою. Йдеться про лідерів демократичних режимів i різних пiдвидiв авторитарних — від олiгархiчних до воєнних, тоталітарних, диктаторських.
Політичний досвід розрізняє лiдерiв за методами здійснення влади як демократів i диктаторів. Останній тип лідерства властивий авторитарним режимам. Як зазначав
Р. Мiхельс, диктаторство вождів випливає не тільки з ганебної жадоби панування i дикого свавілля, а й дуже часто зі щирої впевненості в значимості власного “я” для суспільства. Панування бонапартистського лідера, тобто вибраного народом, може ґрунтуватися на iлюзiї мас, що саме вони вручили йому мандат на панування. Такий лідер виступає як творіння самого народу.
Істотні вiдмiнностi в iнститутi політичного лідерства зумовлені певним станом суспільства: чи воно переживає революцію, перехід від одного ладу до іншого, чи період спокійного, відносно стабiлъного розвитку. Так, істотною особливістю політичного лідерства в сучасному свiтi с саме його харизматизацiя. Це специфічна захисна реакція суспільства на процеси розкладу i оновлення економічних i соцiально-полiтичних структур, які супроводжуються відособленням, замиканням у собі значних груп населення, взагалі посиленням суспільної «атомізації». Харизма, вважає
М. Вебер, виявляється тоді, коли люди відчувають глибоку тривогу, зумовлену матеріальними чи духовними причинами або поєднанням тих i інших. Саме тоді з’являється лідер, який завдяки своїй здатності оцінити ситуацію може врятувати людей від лиха, i люди бачать у ньому рятівника.
Істотне значення має поділ лідерів на реформаторів i революцiонерiв. Це насамперед відмiнностi в питаннях тактики, для реформаторів типовим с прагнення до мирної тактики поступових змін, в основному шляхом переконання. Революціонери дотримуються екстремістської тактики, що включає насильство. Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насильства з боку прихильників існуючих порядків.
Різниця між лідерами-реформаторами i лiдерами-революцiонерами більшою мірою виявляється в розумiннi й оцiнцi ситуацii. Як зазначає Р. Такер, реформатор відстоює базовий міф політичного суспільства, його ідеальну модель культури. Відхилення практики в деяких сферах життя від моделі — це ситуація, яку можна i потрібно виправити. Революціонер, визначаючи колективну ситуацію, вважає, що вона ганебна, виправити її неможливо. Єдиний вихід — фундаментальна перебудова суспільства.
ФУНКЦIЇ ТА МЕХАНIЗМИ ПОЛІТИЧНОГО ЛIДЕРСТВА
Завдяки авторитету i особистому впливу політичний лідер вiдiграє визначальну роль у здiйсненнi влади над органiзацiєю, до якої належить i яку очолює. Функціонально він покликаний формулювати політичний курс, стратегію i тактику. Його дiяльнiсть здійснюється на трьох взаємопов’язаних рівнях: перший — здійснення функцій оцінки (від лiдерiв чекають авторитетно, мудрої та своєчасної оцінки групових ситуацій), другий — вироблення ліній поведінки (визначення від iменi групи напряму її дій з метою розв’язання проблеми), третій — виконання мобiлiзуючих функцій (лідер повинен домагатися підтримки всієї групи або її бiльшостi в оцінці ситуації i реалізації наміченого плану).
Лідер — обов’язково особистість, продукт «природного відбору». В зв’язку з цим слід розрізняти поняття «лідер» i «керівник». Політичний керівник також визначає мету політики i засоби її досягнення, домагається реалізації певної стратегії i тактики. Проте робить це, тому що призначений або вибраний на керівну посаду. Звичайно, він може бути при цьому справжнім лідером — це кращий варіант. Але можлива i відсутність у політичного керівника як в особи якостей лідера. І ще одне: якщо керівник призначається, то лідер висувається стихійно.
Характер i механізми функціонування політичного лідерства істотно вiдрiзняються залежно від форми здійснення влади. В умовах тоталітаризму — це особиста диктатура, тиранія, що спирається на насильство, “авторитет сили”. В умовах демократії, в тому числі елітарної — це лідерство на основі “сили авторитету”, закону”. Як уже зазначалося, однією із ознак демократії є можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади недостойного лідера.
Дія демократичного лідера не виходить за межі закону, насамперед конституції. А це передбачає, що він є носієм виконавчої влади (головою уряду, президентом). Стосовно цього утвердження інституту президента, як i забезпечення авторитету цієї форми правління, не означає зазіхання на демократію. Як правило, авторитарна влада асоціюється з особою того чи іншого політичного діяча, достатньо авторитетного. В такому випадку авторитарна влада не нав’язується суспільству з чиєїсь примхи. Вона народжується самою політичною дiйснiстю, схвалюється масами через представницькі інститути влади.
Насильницька зміна лiдера-диктатора означає не тільки кiнецъ полiтичної кар’єри. В кращому випадку йому вдається втекти зі своєї країни. А інакше — фізичне знищення. Звичайно, тоталiтарнi режими не передбачають ніякою iмпiчменту. Але оскiлъки найбільш зловiснi з них є загрозою для всього людства, демократія має прецедент притягнення до судово вiдповiдальностi на міжнародному рiвнi (Нюрнберзький процес). Не виключається i в майбутньому можливість використання такого способу притягнення до вiдповiдальностi національних лiдерiв-диктаторiв.
Самопливом лідерство не гарантується. Право на першість потрібно ввесь час підтверджувати. Можливість i механізми цього підтвердження залежать від існуючого політичного режиму. Чим демократичнiше суспільство i вища його політична культура, тим постiйнiший процес відтворення цілих плеяд лiдерiв різних рiвнiв i масштабів. Діє інститут політичного лідерства i вiдповiдний його механізм. Під останнім розуміється система правил висування “першої особи” в структурі влади i здійснення нею всіх владних функцій. При встановленні тоталітарного режиму механізм політичного лідерства руйнується.
Завантажити реферат