Адвокатська таємниця

В цілому, проблеми адвокатури можна було б розглядати І з боку правової реформи в Україні.

Інститут адвокатської таємниці, вважаю, може розглядатися через призму самоврядування, але ІГ правові аспекти вирішуються лише в просторі чинного законодавства і власне професійної" діяльності, тому етичні деонтологічні, тобто проблеми честі адвоката, є похідними. Таким чином, проблему адвокатської* таємниці необхідно також переводити в русло правової" реформи. 8 той же час, слід визнати, що адвокатській діяльності притаманні й специфічні відносини с клієнтами. Адвокат завжди виступає довіреною особою того, кому надає правову допомогу, тому і такою важливою стає саме довіра до нього. 6 ній виражається правова природа відносин адвоката з особами, які до нього звертаються, І, в той же час розкривається моральна сторона адвокатської" діяльності. Саме в такому підході адвокатська таємниця формується І як правовий ,і як моральний обов’язок.

Складною є й проблема зв’язку громадського і особистого обов’язку, тобто обов’язку й совісті.

Володіння таємницею впливає на вибір позицій адвоката у цивільних справах. Він може навіть відмовитися від захисту Інтересів свого довірителя, якщо повідомлені йому факти впливають на можливість підтримання позиції клієнта. Але, вже беручи участь у справі, адвокат зобов’язаний представляти інтереси довірителя, використовуючи всі передбачені законом засоби і способи для встановлення обставин, які є підставою вимог і заперечень клієнта. Адвокат захищає тим самим права та інтереси свого довірителя і надає йому необхідну юридичну

допомогу. Проте, захищаючи будь - які інтереси свого довірителя, він має виробляти і свою позицію, що веде вже до встановлення законності вимог клієнта \, звідси, виявляє моральну сторону спірного інтересу свого довірителя. Володіючи таємницею, адвокат має сприяти створенню необхідних умов для правильного вирішення справи судом, або, іншими словами, позиція його не повинна бути протиставлена здійсненню правосуддя.

Закон забороняє палання правової допомоги особам з протилежними Інтересами, які беруть участь в одній справі, моральні норми не допускають можливості участі адвоката як процесуального противника і щодо колишніх довірителів, незалежно від тривалості часу з моменту виконання доручення та його характеру.

В той же час, на думку багатьох правознавців, палання правової допомоги інформаційно-довідкового характеру, навіть можливому процесуальному противнику свого довірителя, не може бути перешкодою для прийняття доручення.

Недопустимо щоб адвокат брав участь як представник у спорах, вирішення яких стосується його майнових І особистих інтересів (отримання майна за спадщиною, набуття права власності за договором, обмін жилої площі тощо.

Але якщо попередні питання отримають правову оцінку, то, зокрема, правова позиція щодо аналізу деяких доказів стає ускладненою. Наприклад, аналіз письмових доказів, що стосуються особистої переписки і, особливо, тих осіб, що не беруть участі у справі, тобто, саме тут може бути порушена їх особиста таємниця, - тут і виникає дилема: використовувати чи не використовувати певні факти.

Вважається недопустимим повідомлення тих чи інших фактів, навіть своїм колегам, при обговоренні спірних або сумнівних моментів справи. Розгляд спірної правової ситуації з відома чи за згодою клієнта може бути прийнятним лише в інтересах справи, що вимагає від адвоката особливої" вдумливості, такту та обачливості. Отже, такт, повага до осіб, які беруть участь в цивільному судочинстві, є не лише професійним, а й моральним обов’язком адвоката.

Особливо уважно необхідно ставитися до запиту матеріалів щодо свого довірителя, це стосується даних особистого порядку; в такому разі має бути згода клієнта. Щодо запитів стосовно інших осіб, то слід врахувати характер відомостей, які отримує адвокат, їх значення для справи, а також можливість отримання їх через суд.

Адвокат не має права робити запити з метою отримання матеріалів щодо протилежної* сторони, якщо вони за своїм змістом ганьблять цю особу( відомості про захворювання, факти інтимного життя, які процесуальний противник намагається приховати з тих чи інших міркувань.

Питання про адвокатську таємницю, яке є одним зі складних питань адвокатської етики, в кримінальному процесі вирішується інакше, ніж в цивільному. Тут можливі декілька варіант поведінки адвоката.

З етичної" точки зору бажано, щоб адвокат з початку бесіди з обвинуваченим чи іншими клієнтами роз’яснював, що він не в праві розголошувати довірені відомості. Трапляються випадки, коли обвинувачений в бесіді віч-на-віч з адвокатом повідомляє, що він вчинив злочин, розповідає подробиці, називає учасників, а на офіційних допитах свою вину заперечує. Адвокат потрапляє у складне становище: він має зберігати таємницю, тоді як, з іншого боку, його можуть звинуватити в змові з обвинуваченим. Останнє свідчить, що адвокат вже не в змозі впливати на позицію обвинуваченого,

Ряд адвокатів правознавців України визнає, що свою правову позицію адвокат повинен узгоджувати з підзахисним, його показаннями, ставленням до пред’явленого обвинувачення. Тобто він не в праві ігнорувати думку підзахисного, не вільний у виборі позицій, але у вирішенні правових питань, вибору тактики і методики захисту він є незалежним.

Адвокат висловлює суду свою думку про докази, їх обґрунтованість чи, навпаки, суперечність, не перекручуючи факти. В цій ситуації; він може порадити підзахисному щиросердно визнати свою вину. Однак, це лише порада, не більше. Вмовляти підзахисного чи схиляти його до цього адвокат не має права. Зізнання, викладені в приватній бесіді підзахисним адвокатом, не повинні братися до уваги такі причини: об’єктивно вина підзахисного не доведена; суб’єктивна заява обвинуваченого, який взяв вину на себе, може бути обманом, а перевірити ГГ адвокат не має можливості. Існує думка, що таке розходження позицій підзахисного і захисника допустиме. Захисник і повинен спростувати обвинувачення, спираючись на показання підзахисного І , водночас, звернути увагу суду на обставини, що пом’якшують його вину і відповідальність.

Дискусія щодо позиції адвоката в кримінальному процесі триває і в даний час, але щодо адвокатської таємниці, її збереження, то саме вона і повинна визначити прикінцеві принципи позиції адвоката.

Коли ж підзахисний заперечує свою вину, яка підтверджується матеріалами справи, а адвокату довірительно розповідає про вчинений ним злочин, то, треба повідомити підзахисному, що захист буде спиратися на докази, зібрані у даній справі.

Адвокатська таємниця і полягає в тому, що адвокат не вправі без згоди клієнта скористатися отриманою інформацією, він може шукати лише слабкі місця в обвинуваченні й просити сул про винесення виправдального вироку. Адвокат на повинен Ігнорувати волю дієздатної людини, яка заперечує проти розголошення адвокатом довірених йому таємниць. Розголошення адвокатської" таємниці можливе лише в тому

разі коли підзахисний повідомив про можливий небезпечний злочин, вчинення якого можна попередити. Адвокат який отримав достовірні лані про можливий тяжкий злочин, вступає в суперечність зі своїм статусом громадянина.