1. Аналіз педагогічної ситуації, проектування результатів і планування виховних впливів припускають педагогічний діагноз; оцінку рівня вихованості особистості; прогнозування розвитку особистості і колективу; виділення і формування конкретної педагогічної задачі і визначення умов її рішення.
2. Конструювання і реалізація виховного процесу передбачають доцільне розчленовування педагогічної діяльності на операції і дії; педагогічне керівництво різноманітними видами діяльності особистості: уміння зацікавити їх суспільно цінними перспективами, знаходити і застосовувати найкращу форму вимог.
3. Регулювання і корегування виховних впливів потребують того, щоб згрунтовно здійснювати коригування поставлених педагогічних задач; забезпечувати адаптацію зовнішніх впливів або їхньої нейтралізації; відбирати з навколишнього середовища той матеріал, що необхідний для розвитку дитини і т.д.
4. Підсумкове урахування і контроль означає аналіз отриманого результату в зіставленні з вихідними даними; визначення сфери ефективності застосовуваних методів виховання.
Під методом виховання в педагогіці розуміються засоби педагогічного впливу на особистість із метою формування свідомості і поводження. Подібно методам навчання метод виховання в педагогічному процесі розчленовується на складові його елементи, що називаються прийомами виховання. Так само як у навчанні, методи і прийоми виховання тісно між собою пов'язані, можуть чинити взаімопереходи, заміняти один одного в конкретних педагогічних ситуаціях.
Методи виховання не зводяться лише до педагогічного впливу вчителя. Виховання - двосторонній процес, що втілює в себе діяльність вчителя і діяльність людини. Тому поряд із засобами, методами і прийомами існують організаційні форми виховання як засоби доцільної організації колективної й індивідуальної діяльності учнівських.
У реальних умовах педагогічного процесу методи виховання виступають у складній і суперечливій єдності. Звичайно, на якомусь визначеному етапі виховного процесу окремо метод може застосовуватися в більш-менш ізольованому виді. Але без відповідного підкріплення іншими методами і прийомами, без взаємодії з ними він утрачає своє призначення, уповільнює прямування процесу виховання до наміченої цілі.
Різноманіття і варіативність характерних методів виховання створюють визначені трудності в їх типології і класифікації. У той же час існує необхідність, виходячи зі специфіки й особливостей їхній застосування, виділити деякі групи методів виховання. У педагогіці методи виховання умовно можна об'єднати в декілька груп: методи переконання, методи вправи, методи стимулювання і методи самовиховання.
Методи формування суспільної свідомості. До цієї групи відносяться методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю людини з метою формування в них певних поглядів і переконань. Процес формування особистості спирається насамперед і головним чином на досвід, що здобувається в повсякденному житті і діяльності, у взаємовідносинах з іншими людьми. Було б, проте, неправильно встановлювати якусь черговість: спочатку накопичується досвід, а потім формуються відповідні поняття, або навпаки. Як правило, процес здійснюється одночасно, у взаємних переходах від поняття до досвіду і від досвіду до його осмислення. Сказане визначає необхідність спеціальних методів, що забезпечують цілеспрямоване і систематичне формування суспільної свідомості, дозволяють регулювати закріплення відповідних мотивів і форм поведінки. Це досягається за допомогою методів переконання. Широко використовуються такі важливі і цінні у виховному відношенні форми і методи переконання людини, як роз'яснення і вселяння, розповідь і бесіда, переконання прикладом.
Роз'яснення і вселяння.
Сутність роз'яснення складається в тому, щоб на основі інформації про найважливіші події духовного і матеріального життя суспільства акцентувати увагу людини на формуванні в них свідомого відношення до навколишньої дійсності, до своїх цивільних, політичних і моральних обов'язків. Ціль роз'яснення - розкрити соціальний, моральний, естетичний зміст тих або інших події, вчинків, явищ, допомогти сформувати правильні оцінки поведінки і людських відношень.
Вселяння являє собою такий засіб впливу на погляди людини, що здійснюється поведінкою самого вихователя, прийомами його роботи.
Розповідь і бесіда.
Живе, задушевне слово вчителя, його пристрасність і захопленість завжди були і залишаються діючим чинником ідейного і морального формування особистості. На яку б тему вчитель ні почав розмову з учнями він, насамперед, повинний бути упевнений у тому, що майбутня розповідь життєво актуальна, викликає довіру, готовність до співпереживання, позитивну відповідну реакцію .
Бесіда як метод виховання широко використовується для розширення кола уявлень і понять учнів в області громадського життя, науки і техніки, фізкультури і спорту, етики й естетики.
Структура більшості бесід приблизно така:
1. Обгрунтування теми бесіди.
2. Вирішення поставленого питання.
3. Прийняття конкретної програми дій.
Переконання прикладом.
Молодший школяр у своєму прагненні стати дорослим берет у якості зразка для імітації приклад дорослих, шановних їм людей. Схильність до імітації пояснюється багатьма причинами: у дитини ще дуже бідний життєвий досвід, немає стійких навичок поведінки. Його активність носить наслідувальний характер. Засвоюючи досвід старших, люди часто копіюють образ поведінки шановної і симпатичної їм людини. Імітація в підлітків носить виборчий характер: їх приваблюють певні риси характеру іншої людини. У юності область імітації і захоплення прикладами розширюється. У виборі позитивних зразків для імітації велику роль у цьому віці грають моральні мотиви. Схиляння перед видатними людьми пов'язано з бажанням юнака або дівчини визначити своє місце в житті.
Схильність дітей і підлітків до імітації нерідко створює небезпека запозичення дурних прикладів. Дітей іноді приваблюють порушники суспільного порядку, їхня грубість, різкість, мнима сміливість. Учні з такими якостями нерідко відіграють роль ватажків у недисциплінованому і погано організованому колективі. Тому дуже важливо спрямовувати подражательність дитини на позитивний приклад.
Методи формування суспільної поведінки. По визначенню А. С. Макаренко, виховання є не що інше, як вправа в правильному вчинку. Вправа в широкому змісті - це організація життя, розумної, цілеспрямованої і різнобічної діяльності людини, приучення його до виконання прийнятих у суспільстві норм і правил поведінки.
Вправа містить у собі багатократне повторення певних дій і вчинків. При цьому вправа і приучення не варто розуміти тільки як механічне повторення тих самих дій, хоча без нього не можна виробити навичку. У результаті вправи виробляються уміння і навички, звички, нові, знання, розвиваються розумові спроможності, розширюється і збагачується моральний досвід людини.
Для того щоб сформувати міцні навички і звички, вчитель в організації вправ притримується деяких правил: учні повинні розуміти сутність і значення тієї якості, що ми хочемо виховати; формуя, заданий образ дії, необхідно висловити його в можливо більш короткому і ясному правилі. На кожному даному відрізку часу цих правил повинно бути якнайменше; пред'явлена вимога повинна бути обов'язково виконана; для виробітки навичок і звичок потрібен час, квапливість тут не призводить до поставленої цілі.
Завантажити реферат