По ознаці відношення особистості до норм групи виділяють референтну групу.
Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявлювана група, погляди, норми якої служать зразком для особистості. Особистість може входити в групу, норми, цінності якої вона визнає, підтримує і вважає найкращими. Тоді особистість не тільки притримується цих норм, але і відстоює, захищає, а якщо треба, і пропагує їх. Але може бути і так, що особистість, приходячи членом однієї групи, вважає ідеалом цінності, погляди, норми іншої групи, інакше кажучи, для особистості еталоном служить інший зразок. Наприклад, підліток прагне бути членом групи старших школярів або дорослих. Якщо ж це йому не вдасться, то він наслідує норми поведінки, що існує в старших.
Отже, та сама первинна група може розглядатися з різних точок зору.
Група робить визначений вплив на особистість, що входить у її, дорівнює й особистість не може не робити впливу на групу. Стосовно особистості група виконує ряд функцій: по-перше, прилучає її до ідейних, моральних, естетичних і інших цінностей. Цю функцію вона виконує остільки, оскільки є відкритою соціальною системою і свої цілі, задачі бере із суспільства. (Вона може виробляти їх і усередині і співвідносити із суспільними). Якщо розглядати особистість у співвідношенні з групою, то вона також представляється системою, відкритою стосовно даної спільності. Особистість підтримує ідейні, моральні й інші цінності групи, що у свою чергу витягає їх із суспільства. Таким чином, у групі оформляється ідейний і морально-естетичний вигляд особистості.
По-друге, вплив групи на особистість, позначається у виховній і коригувальній функції. На перший погляд здається, ніби сама людина, і тільки вона «коваль» власного характеру, тільки від неї залежить, чи буде вона наполеглива, смілива, чуйна, весела, добра і т. і. Безумовно, людина повинна формувати себе, і тим більше в неї повинне бути бажання бути краще, циніше для суспільства. Але при всьому цьому група могутня сила. У своєму арсеналі вона містить такі засоби виховання, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання. Особливе значення набуває група в перевихованні індивіда. Вона раніш помічає відхилення в поведінці і психічному складі, чим сама особистість.
Проблема конформізму. Конформізм - підпорядкування думки особистості груповому щоб уникнути конфлікту.
Вивчати конформізм почали американські дослідники. Психолог Эш провів такий експеримент. Групі студентів із 8 чоловік було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома нерівними їй відрізками. Кожний випробуваний голосно повідомляв свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно зрадливі оцінки про співвідношення ліній. Реально їхньої помилки були значними ( від 1 до 4 см ). Той, хто не був посвячений у своєрідну змову, зштовхувався із суперечним його реальному досвіду думкою більшості. Положення складалося напружене: з одного боку, думка усіх, з іншого боку - реальне сприйняття і власна думка члена групи. У залежності від властивостей особистості реакція непосвячених була різною: одні продовжували відстоювати свою думку засновану на сприйнятті, і ігнорувати думку інших, інші - виражали згоду з думкою більшості ( або беззастережно, або погоджувалися зовнішньо, але в дійсності залишалися при своїй думці).
На основі даного й інших аналогічних експериментів був зроблений висновок про те, що існують два варіанти відношення особистості до групової думки: або незгода, відчуження, або повне прийняття його. Інакше кажучи, людина може бути або конформістом, або нонконформістом. Ніяких інших в особистості немає.
При цьому виявляється, що в групах, складених лише для експерименту і, таким чином, що не є колективами, дійсно спостерігалися конформісти і неконформісти. У колективі складається інша картина. Члени колективу за тих самих умов експерименту по-іншому ставляться до запропонованого завдання. Якщо зміст має важливе значення, якщо в ньому відбиваються колективні цінності, то особистість відстоює своє судження, незважаючи на протидію ззовні або більшості членів даного колективу. У цьому випадку вона йде на конфлікт ( якщо він дійсно можливий у даній ситуації) із колективом. Така позиція особистості в колективі одержала найменування самовизначення особистості, моральної стійкості її. Саме цим відрізняється позиція особистості в дифузійній групі й у групі.
Вплив особистості на соціальну групу. Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету, керівництва, лідерства.
Авторитет - суспільне визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб'єктивних якостей людини об'єктивним вимогам діяльності.
Авторитетність насамперед залежить від особистих якостей людини. Великі знання, багатий життєвий досвід, вироблені уміння і навички - усе це виділяє людини серед інших. До думки такої людини прислухаються, до нього звертаються за порадою, допомогою. Авторитетну людину відрізняє безкорисливе прагнення йти назустріч людям, і це створює йому вдячність людей. Таким чином, авторитет у своїй основі має особисті властивості. Водночас до нього причетні і навколишні люди, група, колектив. Вони підтримують і зміцнюють, а часом і скидають авторитет. Чим більше людей бачать цінність людини, його особистих якостей, чим у більшій кількості серйозних справ він проявив себе, тим вище і глибше авторитет, тим ширше його визнання, тим більший вплив виявляє він на навколишніх.
Проте бувають дуті, фальшиві авторитети. У цьому випадку людині приписують більше заслуг, ніж він справді їх має. У такої особи думка про свої знання, уміння, навички виявляється завищена. Помилковий авторитет може створюватися і підтримуватися хитрою людиною, що вміє користуватися знаннями, здібностями інших людей. Але рано чи пізно це розкривається і помилковий авторитет валиться. Іноді помилковий авторитет особистості створюється і підтримується іншими в їхніх корисливих цілях.
Авторитетна особистість не обов'язково є керівником. Вона може бути і часто буває рядовим членом соціальної групи, але й у своєї рядовій ролі дуже впливає на життя, згуртованість даної спільності .
Керівництво. Соціальна група як одиниця, як спільність людей зберігає свою цілісність не тільки в силу існування загальної цілі, але і завдяки наявності керівництва, що забезпечує узгодженість дій. У цій якості виражається вплив особистості на групу, що вибирається або призначуваний керівник виконує ряд функцій:
а) висуває, формулює цілі, сприяє впровадженню їх у свідомість кожного члена групи;
б) розподіляє завдання і погоджує діяльність членів групи;
в) стимулює діяльність, для чого в його розпорядженні є матеріальні і моральні засоби: премія, нагородження коштовними подарунками, надання відпустки, подяка;
г) контролює хід і результат справи;
д) здійснює виховні функції;
е) встановлює і підтримує зв'язок з іншими групами.
Дослідженнями встановлені типи керівників. Типологія грунтується на психологічному складі особистості, на спроможності й умінні управляти груповою діяльністю. Виділено три типи.
Завантажити реферат