Категорія мотиву. Співвідношення “Мотив - Цінність”.
Цінність – мотив, що характеризується певним місцем у системі самовідношень суб’єкта. Але для того, щоб мотив виступив як цінність, індивід повинен здійснити певну дію (ціннісне самовизначення). Результатом цієї дії є не тільки образ мотиву, але й переживання даного мотиву індивідом у якості невід’ємної частини себе. Через цінності індивід персоналізується. [2]
Подібно до того, як образ і дія суть реалії, що виконують життєві функції в системі відносин індивіду та світу, а не всередині замкненої у самій собі рефлектуючої свідомості, також однією з головних реалій є мотив. Інтроспективна психологія ототожнила образ з феноменами свідомості, дію – з операціями “всередині розуму” , а мотив – як акт бажання, що виходить з суб’єкта. Цій концепції протистояло природно-наукові погляди, що намагались звести образ до зовнішніх подразників, дію – до рефлексів, мотивацію – до тілесних імпульсів (афективних, інстинктивних). Психологія, що формувалась обрала третій шлях: зберегти природно-наукові принципи, пізнати психічну реальність у її своєрідній побудові. З поняттям мотивації стикалась біологія (дарвінівське вчення), психоневрологія (вчення Жане про психічну енергію). Фрейд же висунув мотивацію на передній план у своїй концепції, а центральним моментом в ній позначив енергетичний аспект.
Сили, що направляли поведінку у ті часи відносились або до сфери свідомості (вольове зусилля, що виходило від суб’єкта з певною метою), або до дії зовнішніх поштовхів, що запускали тілесні реакції, або до сфери інстинктів – вроджених сил, що надавали поведінці направленість.[6]
Підходи до психомотиваційної проблеми.
Суттєвим постає питання про природність та моральність у мотиваційній сфері. Зіткнення природних інстинктів з моральним зарядом “рефлексів головного мозку” поставило проблему їх конфлікту. В школах Бехтерева та Павлова мотиваційна енергія вважалась за таку, що повинна вирішувати біологічне завдання на виживання. Схема виробки нових рефлексів будувалась на ідеї біологічної значимості мотиву, що позначалось терміном “підкріплення”. Мотив відповідав потребі організму самозбереженні, у задоволенні його біологічних потреб. “Умовна” мотивація діставала енергію у “безумовній”, закладеній в організмі його природою. У Сеченова виховання рефлексу підлягало соціально-моральному завданню формування вольової особистості.
Передумовою нових поглядів на об’єктивний (незалежний від свідомої мети) характер мотивів поведінки стали вчення Бернара (про вітальну активність організму, направлену на утримання стабільності його внутрішнього середовища) та Дарвіна (про активність, направлену на адаптацію до зовнішнього середовища).
Висновки Дарвіна про об’єктивний характер спонукань, що закладені в глибинах життя, Фрейд переклав з біологічної мови на психологічну, розвив свою теорію мотивації, що відобразила конфлікт між свідомістю та несвідомими спонуканнями.
Аналіз складної мотиваційної структури особистості привів Фрейда до трьохкомпонентної моделі її устрою як динамічного та з самого початку конфліктного. Конфліктність виступила у зіткненні несвідомих потягів з силою “Я”, що має свої захисні механізми, та тиском зверх “Я” (у якому представлені соціальні норми, заборони, що також мають мотиваційну силу). Енергія та динаміка мотиву – суттєва наробка психоаналізу. Які б дії не робила людина, наскільки б високою не була ступінь їх усвідомленості та логічної продуманості, жоден зовнішній чи внутрішній акт поведінки не може пройти без мотиваційної (а отже, і енергетичної) забезпеченості. Без енергетичного аспекту психічна діяльність неможлива, які і без інформаційного. Але Фрейд протиставив мотивацію – свідомості, енергетичну сторону психічної діяльності – інформаційній. Отже в теорії Фрейда основним аспектом діяльності був мотиваційний, хоча сама теорія претендувала на вчення про психічну діяльність в цілому.[6]
К.Левін у своїх дослідженнях вчив про те, що пояснити поведінку можна тільки виходячи з тих відносин, що створюються в особистості з безпосереднім середовищем у даний мікроінтервал часу. Він ввів поняття “життєвого простору”, а напрямок психологічної сили позначалась вектором. Психологічні сили виникають в полі, в динаміці цілого. Левін говорив про загальну мотиваційну динаміку. Монізм у його концепції заключався в тому, що всю мотиваційну сферу він описував у якості такої, що підлягала однаковим динамічним законам. Детермінізм у тому, що будь - яке спонукання мислилось як таке, що виникає в “системі напружень”, що створюється силами поля. Дуже важливим у концепції Левіна було те, що мотив був виділений як особлива психічна реальність [2]
У радянській психології у якості загального механізма виникнення мотиву розглядалась реалізація потреб у ході пошукової активності, і перетворення її об’єктів в мотив, “предмети потреб” (О.М.Леонтьєв). Джерелом розвитку мотивів є процес суспільного виробництва матеріальних та духовних цінностей. В онтогенезі певні цінності засвоюються і набувають спонукаючої сили. Ці мотиви виконують функцію смислоутворення, тобто надають дійсності особистісний смисл. [3] Ця функція пов’язана з контролюванням загальної направленості діяльності особистості.
Ключовим у вивченні мотиваційної сфери неодмінно виступало питання про її ієрархічну побудову, про різні рівні її організації. Головні досягнення у пізнанні біологічного рівня відображені у вченні про гомеостатичну регуляцію поведінки, завдяки якій зберігається цілісність організму на противагу постійно загрожуючим зовнішнім чи внутрішнім факторам. Однак є і інша мотиваційна сила – дослідницька. Отже тут принцип єдності організму та середовища розкривається у своїх мотиваційних характеристиках: мотивація, направлена на збереження організму, нероздільно пов’язана з мотивацією, що забезпечує вивчення середовища.
Мотивація наукової діяльності.
Якщо розрізняти два типи мотивації (зовнішню та внутрішню), то стосовно вчених, для яких само процес пошуку нового є самоцінним, говориться про внутрішню мотивованість, а якщо їх енергія направлена на інші цілі та цінності, то говорять про зовнішньо мотивованих. Але тут слід зазначити, що сам суб’єкт не є кінцевою причиною тих ідей, що починають поглинати його мотиваційну енергію. Поява цих ідей обумовлена зовнішніми по відношенню до особистості обставинами, ситуацією, логікою пізнання. Мотиваційна сфера життя людини науки має ієрархізовану структуру з складною динамікою переходу від “зовнішнього” до “внутрішнього”. Але тут самі терміни, можливо, невдалі, оскільки будь-який мотив виходить з особистості (на відміну від стимулу).
В дійсності внутрішня мотивація в умовах наукової діяльності створюється в індивіда об’єктивною проблемною ситуацією (історичний аспект) та співвідношенням інтелектуальних сил у науковому суспільстві (соціокультурний аспект). Тільки тоді психологічний аспект в цій системі відношень набуває перспективи актуалізувати свою унікальність та особистісність.[2]
Завантажити реферат