Ідея рівності кінцевих результатів несумісна з принципом свободи. М.Фрідмен підкреслив, що суспільство, яке станить рівність (у смислі рівності результатів) вище від свободи, втратить і рівність, і свободу. Якщо ж для досягнення рівності воно вдається до сили, то це знищить свободу, а сила, застосована спочатку в ім’я найкращих цілей, виявиться в руках людей, які використовують її в своїх власих інтересах. На протилежність цьому суспільство, яке ставить свободу понад усе, здобуде – і навіть не ставлячи перед собою це завдання – і більшу свободу, і більшу рівність [6, с.99].
Прихильники соціалістичних ідей визначають рівність як знищення експлуатації людини людиною. Однак ліквідація капіталістичної експлуатації не забезпечила в колишніх країнах соціалізму рівності і справедливості, а навпаки, з’явились нові форми несправедливості. Рівність умов існування людей навряд чи можна забезпечити на практиці. Скоріше можна прагнути досягти не абсолютно рівного, а більш справедливого і більш рівного розподілу, тобто забезпечити більшу рівність, ніж має місце зараз. Надмірної соціальної поляризації в демократичному суспільстві не повинно бути. Що ж до повної рівності (зрівнялівки), то при ній втрачаються будь–які стимули до ефективної економічної та трудової діяльності.
Рівність у бідності, до якої, як правило, прямує на практиці соціалізм, породжує ті ж утриманські домагання людей до держави. Даржава в командній економіці нездатна вирішувати проблему бідності, вона сроможна лише регламентувати бідність. У кінцевому підсумку метою досягнення соціальної справедливості має бути не відсутність у суспільстві багатих, а відсутність бідних. Якщо люди однаково бідні, то це не є вирішенням проблеми справедливості. Подолати бідність у суспільстві можна тільки за рахунок надання кожній людині реальної економічної свободи, щоб вона могла одержувати такі доходи, які б забезпечили її нормальний у цьому суспільстві рівень життя. Економічна свобода створює всі необхідні стимули до виробничої діяльності.
Двоякий соціальние ефект економічної свободи: з одного боку вона призводить до соціальної нерівності в суспільстві, але з іншого – піднімає рівень реальних доходів і рівень життя всіх індивідів.
Цього двоякого соціального ефекту не зможе досягти держава "загального добробуту". У цьому плані можна стверджувати: економічна свобода базується як на філософії нерівності, так і на ідеях рівності. Чим більше у людей економічних прав і свобод, тим більше у суспільства шансів забезпечити всім своїм членам безбідне заможне життя.
Нові критерії справедливості в ринковій економіці
Ринкова економіка зміцнює критерії соціальної справедливості. На перше місце тут виходить проблема стовення рівних можливостіе для кожної людини, реалізації її творчого і професійного потенціалу, забезпечення рівності всіх перед законом та рівності у пошуку свого місця в умовах ринку.
Людина вільно вибирає певну професію, потрібну для її здобуття оствіту, а також і сферу діяльності. Ринкове господарство засноване на свободі вибору громадян. У кінцевому випадку саме ринок відкриває для людей рівні можливості для самореалізації своїх здібностій.
Соціальна справедливість в умовах ринку, крім рівності можливостей (шансів), повинна включати й інший важливий компонент – державний соціальний захист і допомогу непрацюючим, малозабезпеченим людям, тобто державні гарантії для тих, хто за об’єктивними причинами (вік, стать, сімейні обставини тощо) випадає із рівноконкурентних умов, нездатний забезпечити собі сам гідне життя в умовах ринкової економіки. Реалізація ефективних державних соціальних програм гарантує цивілізовані умови життя для кожної людини на рівні, не нижче законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.
Отже, у ринковій економіці державної підтримки для забезпечення достатнього рівня життя потребує лише незначна частина населення. Для працездатних же членів суспільства повинні бути створені рівні можливості для того, щоб вони могли своєю працею (або своєю власністю) заробляти необхідні доходи для повноцінного життя. У ринковому господарстві кожна людина об’єктивно поставлена в такі умови, що вона сама зобов’язана підвищувати свій добробут шляхом власної діяльності, праці і особистих доходів. Постійне прагнення досягти споживчого стандарту, що склалось в суспільстві, спонукає людину працювати краще та ефективніше.
Поліпшити своє матеріальне становище в неринковій економіці людина може тільки тоді, коли вона здобуде прихильність у вищестоячих органів влади (начальства), проявить і доведе особисту благонадійність. Як правило, умови життя індивіда певного рангу чи стану поліпшуються (або погіршуються) не залежно від його власних зусиль тільки при поліпшенні (погіршенні) економічної ситуації в усьому суспільстві. Ось чому індивід завжди приписує свої невдачі обставинам, що не залежать від нього. З цього приводу характерний діалог, який приводить Л. Мізес: "У нього (чоловіка – В.Л.) немає підстав соромитись свого жалюгідного становища. Його дружина не може дорікнути йому ні в чому. На докір "Чому ти не герцог? Будь ти герцогом, я була б герцогинею", – він заперечить їй "Народись я сином герцога, я одружився б не на тобі, а на дочці іншого герцога; в тому, що ти не герцогиня тільки твоя вина, треба було обдуманіше вибирати батьків" [7, с.175].
У ринковій економіці все виглядає інакше. Тут становище людини залежить від власних її зусиль. Кожний, чиє чистолюбство не задоволене повністю, усвідомлює, що він просто прогавив свій шанс. Подивимось, як змінюється характер діалогу за Л. Мізесом між тими самими особами: "І коли його дружина дорікає йому : "Чому ти заробляєш тільки 80 доларів за тиждень? Коли б ти був таким же спритним, як твій колишній приятель Поль, ти був би бригадиром і мені жилося б краще", і відчуває приниження [7, с.175].
Жорстокість на ринку не можна ототожнювати з несправедливістю. Справедливість ринкових відносин полягає в тому, що кожен отримує від своєї праці (діяльності) стільки, скільки вона дає для користі і добробуту суспільства та інших людей (що визначається на основі ринкового оібміну).
Ринкова система дає кожному можливість добитися свого високого соціального становища, проте цього досягають далеко не всі. Якщо рівень розвитку суспільства такий низький, що шанси на успіх мають деякі індивіди – створюється атмосфера протистояння та ворожнечі. Життя в такому суспільстві стає нестерпним, тому що більшість, якій не поталанило, відчуває себе ображеною і приниженою, стає агресивною. Ситуація суперництва всіх проти всіх – надзвичайно загрозлива для суспільства, що переходить до ринкових відносин. Лише коли більшість індивідів може досягти успіху і гідного рівня життя, ринкові відносини можна вважати цивілізованими і справедливими.
Закони ринку не є законами джунглів, адже вони регламентуються юридичними актами держави, загальнолюдськими моральними принципами і нормами життя.
Отже, критерії справедливості ринкових видносин не тотожні благодійництву і утриманству. Економіка і ринок не захищають всіх і кожного від неминучого ризику і всякого роду випадковостей, проте (і це головне), вони ставлять людину у таке становище, коли вона сама, і ніхто інший, несе повну відповідальність за свої дії і результати. Звичайно, різні люди по–різному відносяться до необхідності ризикувати. Проте для людей активних і діяльних (а саме вони становлять ядро будь–якого суспільства) злом є не ризик, а надмірна держанва регламентація їх життя.
Завантажити реферат