Зміст
Вступ.
Інтелектуальна власність – новий простір творчої реалізації
Інтелектуальна власність, поширення знань і нерівність
Висновки
Використана література:
Вступ.
Становлення інституту інтелектуальної власноті в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій становить великий інтерес дослідників багатьох галуззей науки – від правників до культурогоів. З точки зору соціології гловним питанням в цьому контексті є соціальний зміст, функціональне значення інституту інтелектуальної власності в процесі трансформації соціальної структури в ході розвитку інформаційнпих технологій.
В цій роботі я намагатимусь розглянути найбільш показові прояви як функціональності, так і дисфункціональності інституту приватної власності, а також спробую розглянути процеси трансформації суспільних відносин, повязаний із інформатизацією суспільства, крізь призму цих функцій та дисфункцій.
Інтелектуальна власність – новий простір творчої реалізації
В умовах, коли найбільш інтенсивно розвивається інформаційний сектор економіки, коли він починає визначати зміст всієї господарської і соціальної системи, засоби передачі, накопичення і обробки інформації стають доступними усе бульш широкому колу спеціалістів, зайнйтих у сфері інтелектуального виробництва. В такій ситації власність на інформацію, інформаційні матеріали та канали їх поширення стає настільки ж визначальною у соціальних процесах, як і власність на засоби іиробництва у період становлення індустріального суспільства. Тому очевидно, використання цієї іласності, особливості її формування, закріплення і дотримання мають усе більше значення у суспільстві – і зміст цього понятття стає усе більш неоднозначним.
За кілька останніх десятиліть (з 1975 по 1995 вартість телефонних розмов скоротилась і 24 рази, а з використанням інтернету вона впала ще в 9 разів за останні пять років. Копіювання одного мегабайту інформації з електронних баз даних обходиться в 250 разів дешевше аніж його відтворення фотокопіювальним способом. Варість одного мегабайту інформації жорсткого диску компютера скоротилась в 5 тисяч разів з 1975 по1995 рік, а виртати на виконання обднієї обчислювальної операції і 23 тисячі разів. Іформація, завсоби її відвторення і поширення стали доступнішими в тисячі разів і неймовірно поширились. Так, в кількість користувачів внтернеті зростає приблизно в 1,6-2 рази щороку. В результаті, представники “класу інтелектуалів” отримали унікальну можливість володіти засобами виробництва інформаційних продуктів як особистою власністю і іступати у стосунки з корпораціями не як продавці власної робочої сили, а як постачальники готової іоформаційної продукції. Відбувається швидке зростання тої частини населення, яка виступає в ролі товаровиробників, що займають позицію поза традиційними відносинами праці та капіталу: чисельність працівників, повязаних зі своїм робочим місцем телекомунікаційними мережами або таких що працюють індивідуально, зросла в США з 3 млн чоловік в 1990-му році до 10 млн в 1995-му і до 26,8 млн. На початку 2000-го.
Сьогодні в лвтературі розгорнулась дискусія про те, що саме є обєктом власності сучасних працівників інтелектуальної фсери. Згідно різних точок зору, такій якості можуть виступати як готовий продукт їх тіорчої діяльності – знання або інформація, так і організаційних процес, звпропонований тим чи іншим менеджером, і навіть мам діяльність, що має певні унікальні характеристики. Відбуваються спроби ввести в науковий обіг такі поняття як “внутрішня власність”, невід’ємна від самої особистості, або “не-власність” (non-ownership), говориться про те, власність взагалі втрачрє своє значення перед обличчям зань та інформації, права володіння якими можуть бути лише досить обмеженими і умовними. Закріплюється думка про те, що особиста властність, на відміну від приватної, в ході використання збагачує працівника, формуючи його нові, невідчужувані можливості, і виступає більш потужним продуктивним мотивом, ані будь-який інший вид власності. В основі особистої власності лежить незаперечна належність людині її власних якостей і продуктів діяльності, а результатом виступає подолання властивого індустріальній епосі відчуження людини від супільства.
З іншої сторони, особиста власність працівників на їх унікальін здатності і можливості самоствйного створення закінченого інелектуального продукту формують новий вищий клас, страту інтелектуалів, що посідаютьт до мінуючі позиції на рринку праці та отримують таким чином можливість диктувати суспільству свої умови.На думку російського соціолога Інозємцева, в найближчій перспективі захід може зіткнутись із небезпечним соціальним протистоянням між працівниками інтелектуальної сфери, що втілюють нову господарську реальність, на принципах особистої власності володіючи своїми здатностями та результатами своєї діяльності та рештою суспільства, що досі живе за канонами індустріальної епохи.
Ми не можемо на сьогодні впевнено прогнозувати підсумок цього протистояння, ми можемо лише ще раз переконатися, що найбільш складною проблемою, з якою зіткнеться суспільство ХХІ століття буде забезпечення безконфліктного переходу від індустріального суспільства до інформаційного.
Інтелектуальна власність, поширення знань і нерівність
З початку ХХ століття західні економіки усе і більшій мірі набували рис “економік, заснованих на знаннях”, де саме знання – а з здатність обробляти отримувану інформацію і виробляти нову – стали головним виробничим ресурсом. Виробництво інформації та унікальної продукції, а якій зафіксовані основні досягнення культури, радикально відрізняються від виробництва інших благ: воно вимагає високого, а не низького , як в індустріальному суспільстві, рівня освіти працівників; в процесі виробництва відбувається вдосоналення робочої сили, а не її виснаження; споживання науко- та іфнформаційноємкої продукції стає фактором, що прияє, а не перешкоджає накопиченню капіталу, і, нарешті, інформаційний продукт може бути реалізований кілька разів, приносячи його власнику прибуток, але при цьому залишаючись його власністю.
Саме з тього моменту, як західні економіки стали “засновуватись на знаннях”, будь–які спроби “наздоганяючого розвитку”, що передбачали мобілізацію традиційних факторів виробництва, виявились припеченими. Провідні західні країни усе більше консервують своє домінуючке становище в світовій економіці. “Нова нерівність”, цей продукт нової економіки, виступає результатом не стільки зовнішкьої експансії західного світу, скільки його внутрішеього прогресу. У свою чергу, глобалізація, яку нерідко вважають причиною поглиблення нерівності між регіонами, не може бути такою, вона просто не може стати значущим фактором подолання нерівності.
Водночас, інститути індустріального суспільства намагаються зберігти свій вплив – і в сфері ітелектаульної власності таке прагнення простежити дуже легко. Цей аспект можна прослідкувати на прикладі економіки авторських прав на наукові розробки.
“Абсурдна”, за іизначенням деяких науковців, система авторських прав змушує вчених передавати всі права на свої твори видавцям великих комерцуійних журналів, а згодом викупати свої роботи з монопольною підпискою. В результаті вченим доводиться створювати організації для вільного розповсюдження наукової літератури, незалежні від системи коммерційних журналів. Розвиток мереж Інтернет відкриває небачені можливості для реалізації таких проектів. Так, наприклад Фонд Гордона і Бетти Мур спосорує “публічну бібіліотеку наукової літератури”, а фонд Джорджа Сороса підтримує Будапештську ініціативу відкритого доступу.
Завантажити реферат