Бідність

Але людина, що відчуває себе бідною, відмовляється від усвідомлення унікальності своєї особистості, від творчості, від активності, від своїх прав і свобод, дозволяє собі бути слабкою, нещасливою, як наслідок цього, стає керованою. Але за цим стоїть свідомий вибір. Раз людина відмовляється сама ліпити своє життя, за нього це роблять інші. Але тоді вже не треба ображатися на те, що це життя ліплять так, як це вигідно іншим.

Звідси висновок: бідність — категорія споконвічно не економічна, не політична, а соціальна. Це відноситься не тільки до окремих особистостей, але і до країни в цілому. При всьому багатстві ресурсів, знань і культури в Україні як і раніше не вистачає одного - порядку. А порядок у державі починається з порядку в кожній окремій голові.

Можна сказати, що кожен бідний з якоїсь однієї сторони не нормальний. Він не може вибудувати своє економічне поводження. Він не працює, не вміє будувати ділові відносини, починати переговори. Нормальне життєве поводження - це коли людина усвідомила, чого вона хоче, і може відшукати ресурси, що дозволять їй досягти мети.

Я не знаю випадків, коли люди, що жагуче бажали змінити свою долю, нічого не домоглися.

По-справжньому бідна людина — це та, у якої, як вона вважає, чогось не вистачає і ніхто не може цю недостачу заповнити. Але якщо в мене немає машини, а я і не хочу її мати, хіба я бідний? Ні. Просто я живу так, як хочу.

Всесвітній Банк: Проблеми бідності - це проблеми усього світу

Теракти 11 вересня в США знищили всяку ілюзію про те, що багаті країни можуть ігнорувати убогість в інших частинах земної кулі.

Проблема бідності може в глобальному змісті дестабілізувати ситуацію в розвитих країнах. Про це на прес-конференції заявив глава групи Всесвітнього банку Джеймс Вульфенсон. За його словами, у даний момент це є одна з основних проблем для Всесвітнього банку, тому що соціальна напруженість у бідних країнах може сприяти дестабілізації обстановки в усім світі. Д.Вульфенсон відзначив, що Всесвітній банк намагається створювати умови для подолання проблеми бідності урядами найбідніших країн. У цьому зв'язку по ряду регіонів Всесвітній банк буде приділяти велику увагу станові зовнішньої торгівлі і зокрема там, де це стосується експорту сільськогосподарської продукції. Глава ВБ відзначив, що в бідних країнах необхідно більший перерозподіл доходів від понад багату частину населення до більш бідних шарів, щоб зменшити соціальне розшарування усередині цих країн. Він відзначив, що розвиті країни повинні усвідомлювати проблему бідності і погрозу, що таїть у собі ця проблема і робити допомога цієї категорії держав. Д.Вульфенсон відзначив, що через 25 років населення світу виросте з 6 до 8 млрд людин і 2 млрд прийдуться здебільшого на недорозвинені країни. Д.Вульфенсон призвав також і розвинуті країни приділяти більше увагу розумної реструктуризації економічної системи і контролеві за розвитком економіки, а також направити всі зусилля на боротьбу з корупцією, що може зруйнувати будь-яку, навіть найкращу економічну систему. Глава ВБ відзначив, що в даний момент 20% усього населення Землі контролює 80% ВВП який щорічно складають близько 30 млрд. дол і за останні 25 років рівень доходів цієї групи населення подвоївся. Всесвітній банк заклопотаний цією ситуацією, що генерує соціальну нестабільність у світі. прайм – Таймс.

Соціальна політика: фундамент будь-яких реформ

Більшість українських громадян мають грошові доходи нижче встановленого рівня. Тобто кожен третій працюючий не може не тільки утримувати родину, але навіть прокормити себе. У результаті практично 50% українських родин не можуть нормально харчуватися, удягатися, оплачувати послуги ЖЄК, поправляти здоров'я на курорті, і т.д.

Уже зараз стає ясно, що ситуація в сфері оплати праці фактично є не тільки гальмом соціально-економічного розвитку країни, але і реальною погрозою національної безпеки України. Без рішення цієї, на мій погляд, ключової проблеми економічний прорив у Україні досить сумнівний.

Необхідно враховувати і той факт, що Україна усе більше інтегрується в глобальну економіку. У країні відбувається поступове вирівнювання внутрішніх цін зі світовими (уже зараз вартість ряду Українських продуктів харчування знаходиться на рівні закордонних аналогів). Тому, якщо не вжити термінових заходів по підвищенню оплати праці у всіх сферах держави, рівень життя більшості громадян у країні законсервується на порозі бідності або навіть убогості.

Це підтверджує й оцінка ООН. Відповідно до методики даної організації, якщо людина одержує 1 долар США в годину (на місяць 160 доларів), то вона вважається бідною, а менше цієї суми – просто жебрак. Таким чином, новий Український прожитковий мінімум практично в два рази нижче рівні міжнародного стандарту убогості.

Тарифна політика

Загальновідомо, що в радянський період розмір заробітної плати регулювався державою. Враховувалася безліч факторів, у тому числі галузеві, географічні і т.д. Це дозволяло не допускати значних перекосів в оплаті праці найманих робітників не тільки між галузями, але і регіонами країни.

Такий підхід дозволяв стимулювати рівчак робочої сили в Сибір і на Далекий Схід. Сьогодні ж ми бачимо зворотну картину. Після того, як держава пішла з цієї сфери регулювання, виникла проблема масової міграції населення працездатного віку з північних і східних територій країни, тобто найбільш багатими сировинними ресурсами. Це, у свою чергу, веде до нерівномірного розподілу трудових ресурсів по території України, до концентрації зайвої робочої сили в одних регіонах і недостачі її в інші.

Крім районних диспропорцій спостерігаються і галузеві. Так, середня заробітна плата бюджетників (учителів, лікарів і т.д.) відрізняється від зарплати газовиків, нафтовиків, енергетиків практично в 10-12 разів. Більш того, середній мінімальний вартовий тариф (при встановленому мінімальному розмірі оплати праці в 450 карбованців) у Україні складає усьго 0,05 американських доларів.

У той же час у розвитих країнах світу маються досить тверді методики визначення вартості робочої сили серед різних груп найманих робітників. Наприклад, у США годинна оплата праці робітника низкою кваліфікації не може бути нижче 6 доларів, в інженера – 6-35, а наукового співробітника до 150. І якщо роботодавець платить менше даного тарифу, то держава переслідує його в судовому порядку.

От і виходить, що в усьому цивілізованому світі зарплата складає до 70% ВВП. Тому через злидарську оплату праці кваліфіковані фахівці їхали і їдуть із країни. Так, тільки за годи реформ з країни виїхало більш 200 тис. науково-технічних працівників. Але ж держава витратила значні ресурси на їхнє навчання. Наприклад, якщо витрати підраховувати за методикою того ж ООН, то вартість підготовки до праці кваліфікованого інженерно-технічного працівника оцінюється в 600 тис. доларів, а науково-технічного персоналу - 800 тис. доларів. А це значить, що наша країна віддала розвинутим іноземним державам капітал у розмірі не менш 160 млрд. доларів США. Але слід зазначити, що крім учених виїхали близько 2 млн. інженерно-технічних працівників, це подарунок ще на 1,2 трильйони доларів США. Держава повинна захищати свої інтереси за допомогою твердого регулювання в трудовій сфері. Так якби в нас платили такий же встановлений мінімум, як у США, то ніхто, звичайно, не поїхав би шукати щастя на чужину.