Статистика галузі

Різницею між фактичним запасом і його нормативом визначають розмір дефіциту або надлишків матеріальних ресурсів за формулою:

На основі одержаних даних складають дефіцитну відомість, у якій за кожним видом матеріалу, сировини, палива визначають забезпеченість у нормо-днях, а перемноживши нормо-дні на середньодобові витрати, розра­ховують потребу їх у натуральних одиницях виміру.

Статистичне вивчення структури витрат на виробництво продукції.

Для того, щоб організувати належну роботу по зниженню затрат на виробництво продукції, необхідно знати, з яких складових елементів формується собівартість, яку питому вагу займають у ній затрати на оплату праці і матеріальні ресурси (матеріали, енергія, паливо), амортизація, інші витрати.

Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класи­фікацій витрат: за економічними елементами, статтями калькуляції.

При вивченні затрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи інший вид ресурсів, важливо, щоб затрати підприємства (об'єднання) були однорідні за економічним змістом. Наприклад, витрати на придбання палива належать до одного елемента неза­лежно від того, як це паливо використовувалось, безпосередньо у виробниц­тві чи на опалення приміщень.

Класифікація затрат за економічними елементами є єдиною і обов'язко­вою для всіх виробничих об'єднань (підприємств) промисловості. Вона включає: сировину і основні матеріали (за вирахуванням поворотних відхо­дів); покупні вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого харак­теру; допоміжні матеріали; паливо із сторони; заробітна плата основна і до­даткова; відрахування на соціальне страхування; амортизація основних фон­дів; інші грошові витрати.

Витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, амортизацію виража­ють величину витрат минулої уречевленої праці. Решта елементів витрат (заробітна плата з відрахуванням на соціальне страхування) є витратами на оплату живої праці і утворює частину заново створеної вартості. Винятком є елемент «Інші грошові витрати», який включає як матеріальні, так і витрати живої праці.

Дані про затрати на виробництво за економічними елементами визнача­ються у розрахунках до бізнес-плану фірм, приводяться у звітності в обсязі всіх затрат даного періоду, незважаючи на те, що деяка частина може бути не зв'язаною з виробництвом продукції.

Головним завданням вивчення собівартості продукції за економічними елементами є визначення величини витрат живої і минулої праці, співвідно­шення між ними. Одержані дані використовуються для обчислення чистої продукції галузі і національного доходу країни. Отже, якщо із валової проду­кції в діючих оптових цінах промисловості відняти матеріальні витрати, то одержимо обсяг чистої продукції.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відбиває ви­трати підприємства (об'єднання), що пов'язані з виробництвом продукції, то її ще називають кошторисом затрат на виробництво. За її допомогою підсу­мовують витрати підприємств незалежно від номенклатури продукції, яка ними випускається.

Вивчення структури собівартості за економічними елементами дає мож­ливість визначити роль окремих елементів собівартості у загальних витратах, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок змін у співвідношеннях між уречевленою і живою працею, розкрити їх вплив на зміну продуктивності суспільної праці.

Залежно від структури собівартості продукції виділяють матеріало-, фондо- і трудомісткі галузі. До матеріаломістких належать галузі промисловості, які переробляють первинну сировину, а також ті, які мають багаторазові технологічні процеси. Характерною особливістю таких галузей є висока питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції. Так, у харчовій і легкій промисловості частка матеріальних витрат у собівартості продукції, становить 90%, у чорній металургії, в хімічній і нафтохімічній - близько І 80%, у машинобудуванні і металообробній промисловості - понад 70%.

Фондомісткі галузі промисловості характеризуються високим рівнем автоматизації і механізації виробництва, що і визначає високу питому вагу амортизації у собівартості продукції. У нафтовій промисловості цей елемент становить близько 40%, у електроенергетиці - 25%.

До трудомістких належать галузі видобувної промисловості, де затрати живої праці досить великі і відповідно висока питома вага заробітної плати в собівартості продукції. Так, у вугледобувній промисловості частка витрат на оплату праці з нарахуванням на соціальне страхування становить близько 50%, в лісозаготівельній - 40%. Така класифікація галузей промисловості до­зволяє виявити їх специфічні особливості, показує, за рахунок яких елемен­тів можна досягнути зниження собівартості продукції.

Класифікація витрат за економічними елементами є основою для визна­чення завдань по зниженню собівартості продукції, обчисленню потреб в оборотних коштах, розрахунку порівняльної ефективності витрат.

Будучи важливим знаряддям галузевого і внутрішньовиробничого пла­нування і контролю витрат на виробництво загалом, класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє визначити собівартість одиниці про­дукції, особливо тоді, коли виготовляються два і більше видів продукції, оскільки кожний елемент витрат, хоч і однорідний за економічною суттю, проте неоднорідний з боку відношення витрат виробництва конкретних ви­робів. Так, елемент «Заробітна плата», наприклад, відбиває витрати на опла­ту праці як працівників, які безпосередньо зайняті виконанням основних технологічних операцій, так і тих, які зайняті обслуговуванням виробництва. І якщо заробітну плату перших легко розподілити між окремими видами продукції, знаючи трудомісткість продукції і поопераційні розцінки, то від­носно інших це зробити неможливо.

Для внутрішньовиробничого планування і виявлення резервів зниження собівартості необхідно знати не лише загальну суму затрат підприємства за певним економічним елементом, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати, яка час­тина витрат припадає на основне і допоміжне виробництво, на управління. Одержати такі дані за допомогою поелементної класифікації неможливо. Цьому завданню відповідає групування затрат за статтями калькуляції, згід­но з якою виділяються такі групи затрат: 1) сировина і матеріали; 2) зворотні відходи (віднімаються); 3) покупні вироби, напівфабрикати і послуги коопе­ративних підприємств; 4) паливо і енергія на технологічні цілі; 5) основна заробітна плата виробничих робітників; 6) додаткова заробітна плата вироб­ничих робітників; 7) відрахування на соціальне страхування; 8) витрати на підготовку і освоєння виробництва; 9) витрати на утримання і експлуатацію устаткування; 10) цехові витрати; 11) загальнозаводські витрати; 12) втрати від браку; 13) інші виробничі витрати; 14) позавиробничі витрати.