Форми співучасті

Співучасть за попереднім змовленням можлива в елементарній формі і у формі організованої групи.

Співучасть за попереднім змовленням в елементарній формі позбавле­на будь-яких ознак, що свідчать про її стійкість. Тут має місце проста домовленість між кількома особами про спільне вчинення злочину.

Організованою групою визнається співучасть двох або більше осіб, які попередньо об'єдналися в стійку групу з метою вчинення злочину. Організована група — це стійка група, що вчиняє низку підготовчих дій (наприклад, розподіляються ролі, підшукуються знаряддя і засоби, вив­чається місце вчинення злочину, розробляється план його вчинення тощо). Стійкість групи може виражатися і в систематичності її злочин­ної діяльності. Організовану групу характеризують такі ознаки:

1) розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинен­ня певного злочину:

2) розподіл ролей;

3) наявність організатора (керівника) групи;

4) прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з до­помогою сторонніх осіб (в тому числі і підкупом хабара­ми посадових осіб);

5) вербування нових членів;

6) наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосун­ків між учасниками групи;

7) наявність матеріальної бази — транспорту, приміщень, сховищ, коштів.

ІІІ. Злочинна організація (злочинне співтовариство) — особливо стійка, згуртована група осіб, особливо небезпечна співучасть. Саме створення такої організації визнається законом закінченим злочином. Чинне уголовне законодавство передбачає такі форми ор­ганізованої злочинності:

1) банда - ст. 69 КК;

2) злочинна група у виправно- трудових установах — ст 691;

3) група контрабандистів — ст.70 КК;

4) організована група — ч.3 ст. 862 КК;

Істотними ознаками злочинної групи є:

1) згуртованість співучасників — відданість кожного співучасника групі, готовність жертвувати всім для досяг­нення мети групи і т. ін.

2) стійкість групи — утворення групи для вчинення багатьох злочинів; намір надовго чинити злочини або вчини­ти один, що вимагає старанної та багатобічної підготовки.

Особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що ство­рення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Усі учасники злочинного угруповання через узгодже­ність дій щодо досягнення певних цілей підлягають відпо­відальності незалежно від конкретних дій, що кожен із них вчинив як виконавець злочину, вчиненого відповідним угрупованням. Однак кожному учаснику злочинного угру­повання можуть бути інкриміновані лише ті дії, які він вчинив, і ті злочини, в яких він брав участь[9]. Учасники злочинної організації несуть уголовну відповід­альність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації). Дії учасників злочинної групи кваліфікуються без засто­сування ст.19 КК.

Таким чином форми співучасті можна зобразити такою схемою[10]:

Схема 1. Форми співучасті.

Через те, що запропонований поділ форм співучасті за об'єктивними і суб'єктивними ознаками відбувається з різних підстав, то проста співучасть (співвиконавство) може мати місце і без попереднього змовлення і за попереднім змовленням, виразитися в формі організованої групи і навіть злочинної організації. Те ж саме можна сказати і про співучасть з розподілом ролей, тобто складну співучасть. Вона може бути і без попереднього змовлення і за попереднім змовленням, виражатися в формі організованої групи чи злочинної організації. Так, якщо кілька чоловік накидаються на ймовірного злодія і чинять над ним самосуд — це проста співучасть (співвиконавство) без попереднього змовлення (зговору). Але можлива ситуація, коли злодій вчиняє крадіжку з сараю, і в цей час проходить мимо перехожий, який бажає приєднатися до крадіжки, що вчиняється. Злодій говорить йому: «Я сам впораюся, а ти постій на сторожі, щоб ніхто не завадив, а викрадене поділимо.» Перехожий так і робить. Перед нами складна співучасть (співучасть з розподілом ролей: один — виконавець, другий — пособник), вчинена без попереднього змовлення. Те ж саме можна сказати і щодо інших форм співучасті, що відображені на схемі.

3. Питання відповідальності за співучасть

3.1. Відмінність співучасті від причепності до злочину

Причетність до злочину – це дії, що пов'язані зі злочином, але які не сприяли його вчиненню, не обумовили його підготовку і вчинення і не є співучастю в ньому. Вони знаходяться зі злочином у певному зв'язку і тим самим об'єктивно сприють вчиненню цього злочину чи перешкод­жають його виявленню або розкриттю. У Кримінальному кодексі України термін "причетність" до злочину не вживається. Він використовується в науці кримінального права.

Причетні до злочину дії:

1) знаходяться за межами складу злочину;

2) здійснюються уже після закінчення злочину;

3) не мають зі злочином причинного зв'язку.

Причетні до злочину дії мають причинний зв'язок з ти­ми діями виконавця злочину (чи інших співучасників), які спрямовані на переховування злочину, злочинця, знарядь чи слідів злочину, або предметів, здобутих злочином.[11]

Чинним законодавством передбачені лише два види причетності, а теорія і практика кримінального права виділяють ще один її вид. Таким чином, є такі види причетності: заздалегідь не обіцяне переховування злочину (ст. 20 КК); неповідомлення (або незаявництво) про злочин (ст. 21 КК); попуск злочину.

Переховування злочину — це активна діяльність особи по переховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. В деяких випадках і заздалегідь не обіцяне пе­реховування внаслідок його систематичності дає виконавце­ві підставу розраховувати на сприяння його діянню і пере­ростає у співучасть. Переховування здійснюється активними діями: наданням сховища; знищенням слідів, знарядь, документів; продажем предметів, здобутих злочином, і тільки з прямим умислом, бо з метою — переховати. Для наяв­ності складу цього злочину необхідно також встановити, що суб'єкт усвідомлював, який конкретно злочин він при­ховує.

Неповідомлення (незаявництво) полягає в неповідомленні осо­бою органам влади про достовірно відомий злочин, що готується або вже вчинений. Повідомлення органам влади чи державного керування або органам правоохорони про підготовку чи вчинення небезпечного злочину є юридичний обов'язок кожного громадянина. Його невиконання (бездіяльність) утворює склад злочину. Уголовна відповідальність настає лише за недонесення про злочини, що перелічені в ст.187 КК. Неповідомлення - діяльність па­сивна (так звана чиста бездіяльність). Недонесення скоюється тільки навмисно. Необережним воно бути не може.