Філософія

Більш послідовним виявився інший англійський філософ - Давид Юм (1711-1776), який вважав єдино (і незаперечно) існуючим лише враження - враження відчуттів і враження рефлексії. Що ж до «субстанції» (не тільки тілесної, але й духовної), то це просто зручна фікція нашої уяви. Наша уява цілком вільно (і довільно) комбінує враження, результатом чого і є реальність. Із вражень або ідей пам'яті, міркує Юм, ми створюємо свого роду систему, яка охоплює все те, що ми пам'ятаємо як сприйняте - чи то внутрішнім сприйманням, чи то зовнішніми чуттями, і кожну частину цієї системи, поряд з наявними враженнями називаємо звичайно реальністю.

Існування для Юма, як і для Берклі, тотожне сприйняттю. Але на відміну від Берклі, який заперечував існуванні матеріальної субстанції і приймав існування субстанції духовної на основі подібного ототожнення, Юм більш послідовно твердить, що єдино незаперечним є існування вражень, що ж до існування (чи неіснування) поза цими враженнями субстанції (тілесної чи духовної) - тут нічого певного ми сказати не можемо, у нас немає підстав ні для позитивних, ні для негативних висновків з цього приводу. Тобто позиція Юма є скептичною. Одним із центральних понять його (філософії є віра (англ. belief на відміну від faith - релігійної віри). Оскільки ми не знаємо і не можемо знати чи існують об'єктивні джерела вражень (об'єктивні предмети і явища), чи вони просто довільні витвори нашої фантазії, ми можемо в наших життєвих ситуаціях керуватися будь-якими уявленнями про їх статус. Оскільки ж специфіка людського життя така, що нам зручніше керуватися уявленнями про об'єктивне існування предметів і явищ світу. І в цьому немає нічого неправильного. Єдине, про що слід при цьому постійно пам'ятати: наша певність в об'єктивному існуванні світу, яка базується на вірі, аж ніяк не може претендувати на істинність.

3. Культура і цивілізація. Сучасна цивілізація, її особливості і суперечності.

Наявність безлічі точок зору на суть культури, її місце і роль в життєдіяльності суспільства, безліч її визначень (їх нараховується вже більш трьохсот) свідчить про те, що вона являє собою складний і багатогранний феномен, викликає значний інтерес як об'єкт наукового дослідження, привертає до себе увагу фахівців самих різних профілів.

У основі розвитку поняття культури лежить потреба в осмисленні істотних зрушень в суспільному бутті людини, які сталися на рубежі середніх віків і нового часу і викликали глибокі зміни відносно людини, до природи і до самої себе, до свого безпосереднього соціального оточення. Не випадково зміст цього поняття формується в прямій опозиції до поняття "натура" (природа). Таке розуміння було запропоноване просвітником С.Пуффендорфом в 1684 р., однак їм користуються і в наш час. Під культурою стали розуміти всю сукупність створених людиною предметів, перетворений ним світ природи. Нарівні з таким розумінням культури з'явилося багато інших. Значне поширення отримав діяльнисний підхід, згідно з яким культура являє собою специфічний спосіб діяльності. Існують також технологічний, системний, структурно-функціональний, семіотичний і інші підходи до розуміння суті культури і її ролі в життєдіяльності суспільства. Кожний з цих підходів заслуговує уваги, оскільки в кожному з них звертається увагу на ту або іншу сторону культури. Вони доповнюють один одного, сприяють виробленню більш повного уявлення про неї як складний феномен. Разом з тим виникає потреба в формуванні узагальненого уявлення про культуру, в розкритті її суті, що дозволило б з'ясувати не тільки її власну специфіку, але і розкрити її взаємозв'язок з всіма сторонами суспільного життя.

Культура по своїй суті є процес становлення, функціонування, розвитку людської суті, процес виробництва і відтворювання людини як суспільної істоти, як суб'єкта соціальної діяльності. На відміну від тварини, людина активно бере участь в перетворенні природи для створення необхідних умов свого існування, формує саму себе. І як би прагматично вона не відносилася до навколишньої дійсності, прагнучи задовольнити свої життєві потреби, в її діяльності виявляється глибинна тенденція, що виражає необхідність піклуватися не тільки про безпосереднє забезпечення своєї життєдіяльності, але і вимогу виявляти турботу про майбутнє, про перспективи не тільки індивідуального буття, але і всього людства, а, отже, виявляти турботу про збереження і відтворювання навколишнього її природного середовища. Тому культура містить в собі позитивно-ціннісний аспект людської життєдіяльності, вона виступає як людинотворчий зміст суспільно-історичного процесу. У той же час, культура - це міра людського в людині, міра, що показує, в якій мірі людське втілилося в людині, в якій мірі в їй реалізовується людська суть.

Важливе значення набуває і питання про внутрішню структуру самої культури, яке необхідно вирішувати, виходячи з взаємозв'язку культури і суті людини. Відповідно, можна виділити основні структурні елементи культури. Першим її структурним елементом (стороною) є культура життєвих потреб і способів їх задоволення.

Культура життєвих потреб і способів їх задоволення охоплює весь спектр безпосередньої життєдіяльності людини: що і як людина їсть, що і як п'є, у що одягається, які її житлові умови і т.д. Цей рівень культури характеризується спадкоємністю в розвитку життєвих потреб і способів їх задоволення як в плані історичної послідовності розвитку даної соціальної спільності, так і в плані взаємозв'язків різних спільнот, їх взаємного впливу однієї на одну.

Другим структурним елементом культури (або другим її рівнем) є культура процесу виробництва, в якому виготовлення знарядь праці набуває значення особливої (соціальної) потреби. Реалізація цієї потреби є умовою створення за допомогою трудової діяльності предметів, необхідних для задоволення життєвих потреб і створення всього комплексу умов для забезпечення життєдіяльності. Цей рівень культури знаходить свій вияв і втілення в культурі виготовлення знарядь праці, культурі технологій, в культурі самої трудової діяльності, в результатах виробництва. Тому в узагальненому вигляді цей рівень культури з'являється як система способів і результатів виробничої діяльності, направленої на забезпечення життєдіяльності людини. З цим рівнем культури, з осмисленням людиною її значення в житті індивіда і суспільства пов'язана сама етимологія слова "культура", яке означало обробіток, обробку об’єктів природи. Однак тут культура не може бути обмежена тільки сферою матеріальної праці людини. Звичайно, сюди входять і знаряддя праці і створені людиною предмети, цінності. Але головним компонентом все ж є сама людина з її розумовими здібностями, з її пізнавальними і творчими можливостями, з її цілеспрямованістю. Тому весь процес виробництва знарядь праці, коштів задоволення життєвих потреб людини виступає як одна з сторін виробництва і відтворювання самої людини. У цьому процесі людина - головна продуктивна сила і споживач результатів свого труда.