Філософія

Але цивілізація - це не тільки система організації і управління, це і показник міри забезпечення можливостей здійснення індивідом, групою, класом своїх прав і свобод, а також умов виконання ними своїх обов'язків. Отже, цивілізація з'являється як така форма інтеграції, яка характеризує цілісність і стійкість суспільства в поступальному історичному розвитку.

Не можна зрозуміти суті цивілізації, не враховуючи рівень розвитку матеріального виробництва, економічного ладу суспільства. Саме рівень розвитку матеріального виробництва, техніки, технології, самої людини - головної продуктивної сили, характер економічних відносин є основою, без якої неможливе здійснення життєдіяльності людей. Це об'єктивна основа цивілізації, без і поза якою вона взагалі неможлива.

Однак цивілізацію не можна ототожнювати зі способом виробництва, з суспільно-економічною формацією загалом. Базуючись на певній матеріальнотехнічній базі, на системі суспільних відносин, цивілізація характеризує суспільство, передусім, з точки зору специфіки взаємозв'язків соціальних суб’єктів.

Оскільки інтегрованим вираженням всієї системи суспільних відносин є суспільний устрій, який визначається в даному суспільстві способом, мірою і характером задоволення потреб, то, зрозуміло, він є важливим чинником, що впливає на розвиток цивілізації. Але важливим є і те, що в суспільстві питання саморегуляції і управління здійснюються не автоматично під впливом об'єктивних законів історичного процесу, а заломлюючись через інтереси соціальних суб'єктів, що займають різне місце в суспільному житті і що виявляють різне відношення до дійсності, один до одного. Усвідомлення соціальними суб'єктами своїх інтересів, свого відношення один до одного, до себе, до дійсності, усвідомлення співвідношення особистих і суспільних інтересів і цінностей зумовлює характер їх цілеспрямованої діяльності. Тому рівень цивілізованості суспільства включає в себе рівень розвитку і характер духовного життя суспільства. Але і тут в центрі уваги знаходиться не просто проблема суспільної свідомості, її структури, а значення її в усвідомленні людьми свого відношення один до одного, до суспільства, до світу загалом, до проблем минулого, справжнього і майбутнього.

Відмінність місця і положення соціальних суб'єктів в суспільному житті зумовлює різну їх роль в становленні і розвитку цивілізації, у визначенні її специфіки на різних етапах історії. Особливо важливу роль тут грає глибина соціальної диференціації і гострота внутрішніх протиріч між соціальними суб'єктами. Як правило, сила, що стоїть при владі, прагне представити свої інтереси як загальні, як інтереси всього суспільства. Це знаходить своє вираження в загостренні протиріч між соціальними суб'єктами, в різному їх відношенні до суспільства, до проблем його становлення і розвитку. Тому з'ясування специфіки змісту поняття цивілізації передбачає необхідність обліку рівня розвитку особистої і суспільної свободи, здібностей і потенцій індивіда, групи, класу суспільства опановувати досягненнями в області матеріального виробництва, в розвитку суспільних відносин, в області духовного життя суспільства. Цивілізація характеризується рівнем розвитку демократії, залучення індивідів, маси до участі в рішенні насущних задач суспільного розвитку.

Міра цивілізованості суспільства виявляється не тільки в рівні розвитку виробництва, суспільних відносин, духовного життя суспільства, але і в мірі шанобливого відношення людини до людини, до суспільства, суспільства до людини (особливо до жінки, до дітей, стариків), в забезпеченні захисту і реалізації особистих прав і свобод громадян. Тим самим поняття цивілізації виражає єдність і поступовість історичного процесу, єдність, взаємозв'язок особистого і суспільного, загальнолюдського в цьому процесі.

З сказаного можна зробити висновок, що цивілізація виникає на певному рівні розвитку суспільства на основі розвитку виробництва, суспільного розподілу праці, ускладнення соціальної структури суспільства і взаємовідносин між соціальними суб'єктами, розширення і поглиблення обміну між індивідами, соціальними групами, класами, між суспільством і особистістю, між людиною і природою, тобто на основі диференціації у всіх сферах життя суспільства. Ці диференційні процеси обумовили виникнення потреби в інтеграції різних сторін життя суспільства для забезпечення його життєдіяльності як цілісності. Як засіб для реалізації цієї потреби з'явилася публічна влада, держава і інші інститути, система установок, норм, законів. І оскільки суспільство розвивається не автоматично, тільки внаслідок дії об'єктивних законів, а являє собою діяльність переслідуючої свої цілі людини, то цивілізація з'являється як той аспект людської дійсності, який забезпечує самоорганізацію, саморегулювання, здійснюване шляхом регламентації взаємовідносин між людьми, людиною і природою за допомогою установок, норм, законів і системи інститутів, організацій.

Тому можна сказати, що цивілізація - це рівень розвитку суспільства, його самоорганізації і саморегуляції, що характеризується тим, що взаємовідносини між соціальними суб'єктами, між різними сторонами життя регламентуються, регулюються за допомогою вироблених установок, норм, законів, а також організацій і установ, що забезпечують життєдіяльність суспільства в його поступальному розвитку.

Розв'язання питання про цивілізацію тісно пов'язане з проблемою гуманізму. Хоч ця проблема в історії суспільної думки частіше за все ставилася в загальній абстрактній формі, оскільки при складній соціальній структурі суспільства, відмінності і протилежності інтересів різних соціальних суб'єктів утвердження реального гуманізму було неможливим, але сама суть ідеї гуманізму все більше і більше завойовувала визнання як усвідомлення тенденції цивілізаційного розвитку суспільства, усвідомлення необхідності посилення турботи про людину, про його долю. Тому можна сказати, що міра цивілізованості суспільства визначається наявністю прагнення до затвердження соціальної справедливості, мірою реального забезпечення в даному суспільстві принципів гуманізму. Цивілізація характеризується спільністю тенденцій соціального життя, які по-різному виявляються в різних, локальних цивілізаціях, а також формуванням загальнолюдських цінностей.

З посиленням інтеграційних процесів в життєдіяльності суспільства посилюється тенденція до зближення багатьох локальних цивілізацій в сфері виробництва, суспільних відносин, в їх політичному, духовному житті. Спостерігається прагнення до вироблення загальних для різних країн (в рамках певного регіону) норм, установок, законів, що регламентують взаємовідносини не тільки між соціальними суб'єктами всередині тієї або іншої країни, але і між країнами, а також до створення особливих органів, що забезпечують реалізацію цих установок, норм, законів. Це особливо наочно можна прослідити на розвитку інтеграційних процесів в сучасній Європі. Більше того, ця тенденція набуває всесвітнього характеру. Наприклад, ООН і її різні органи з кожним роком посилюють свій вплив у всіх сферах життя суспільства і у всіх регіонах. Їх виникнення і посилення їх ролі зумовлене необхідністю розв'язання питань регулювання взаємовідносин між людьми, країнами, регіонами, необхідністю захисту прав людини, затвердження соціальної справедливості в інтересах всього людства.