Водночас здійснення процедури контролю бюджетного процесу в муніципальній сфері повинно враховувати специфіку місцевих фінансів. Зокрема, слід брати до уваги сучасні особливості місцевих бюджетів, до найсуттєвіших із яких належать:
— започаткування тенденції формування консолідованого бюджету, починаючи з місцевого рівня;
— забезпечення бездефіцитності місцевих бюджетів;
— надання органам місцевого самоврядування можливостей змінювати структурне співвідношення між окремими статтями видаткової частини місцевих бюджетів у визначених законодавством межах.
Слід також зазначити, що контроль бюджетного процесу на муніципальному рівні може стати реальністю лише за наявності відповідних контролюючих суб'єктів. Проте їх невизначеність у сучасних умовах унеможливлює здійснення процедури контролю. Відтак найсуттєвішою передумовою функціонування контролюючої системи на муніципальному рівні стає визначення ініціаторів і виконавців процедур контролю за процесами формування місцевих бюджетів.
Найприйнятнішим варіантом практичної реалізації пропонованого комплексного підходу слід вважати ухвалення вищими органами розподіленої державної влади низки нормативно-правових актів, що регулюватимуть здійснення процедури контролю за формуванням бюджетів усіх рівнів. Найпершим слід вважати прийняття Закону України "Про систему фінансового контролю в Україні", який має визначати організаційну побудову інфраструктури контролю за бюджетним процесом, її функціонування й розвиток.
З огляду на відсутність таких документів викладені пропозиції покликані сприяти: охопленню контролем усіх стадій бюджетного процесу; удосконаленню бюджетів як норм контролю; модифікації необхідних для контролю фактичних даних; координації дій контролюючих суб'єктів; запобіганню паралелізму та дублювання контрольних функцій різних суб'єктів з одночасним попередженням утворення неконтрольованих сегментів у фінансово-бюджетній сфері. У свою чергу це матиме позитивний вплив на зміцнення фінансової самодостатності державного та комунального секторів економіки, дотримання національної фінансової безпеки, економічне зростання національного господарства України.
ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ Й ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ
Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.
У науковій літературі під дефіцитом бюджету розуміють такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат.
За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), з другого — законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції — то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту в тому й полягає, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Оволодіння такою політикою дає змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до початку 90-х років бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції становив 9,6%, США — 11,6%, ФРН - 14%. Японії -15,6%, Італії - 25,2%. У США в 1997 році уперше за повоєнний період дохідна частина бюджету перевищувала видаткову на 10 мли. дол.,
Стихійно створюваний дефіцит бюджету в СРСР (у 1991 році він досяг майже 20% валового національного продукту), а потім і и Україні (у 1992 році становив 7.2%, у 1994 році — 9,6% ВВП України) набув традиційно пасивної форми, що тяжіє до закон/в інфляції. Тому здійснюваний державою фінансовий маневр зорієнтований насамперед на соціальну підтримку населення, фінансове забезпечення освіти, охорони здоров'я, оборони, управління і підтримку ряду виробництв державного сектора.
Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реально спостережуваний, структурний і циклічний дефіцити бюджету. На рисунку (приклад, характерний для США) показані види дефіциту бюджету.
Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державні закупівлі й трансфертні платежі. (Наприклад, у США на кінець 80-х років дефіцит федерального бюджету становив близько 50% валового національного продукту, то стало максимальною величиною проти будь-якого попереднього періоду, не пов'язаного з економічним спадом.)
Структурний дефіцит — це обчислена різниця між федеральними доходами і витратами за певної фіскальної політики (чинний рівень оподатковування і поточних витрат) і базового рівня безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю та інших соціальних програмах, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом бюджету і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.
Варто зазначити, що дефіцит бюджету не таке вже й "безневинне" явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняють зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від таких дій урядів багатьох країн виходить за межі національної політики. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками західних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень капіталістичного світу.
Намагаючись перешкодити відпливу капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансової можливості національної промисловості щодо розширення виробництва. Так, за даними Конференції британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів на рік.
Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивного торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць. Економічні збитки в експортних галузях негативно позначаються на банківській системі, внаслідок чого деякі банки зазнають банкрутства. ,/Отже, бюджетний дефіцит перешкоджає розв'язанню економічних і соціальних проблем не тільки в конкретній країні, але й впливає на економічну ситуацію в інших країнах. І
Завантажити реферат