План реферату
1. Зміст лінгвістичного поняття «лексичне значення слова»:
а) типи відношень слова;
б) типи значень слова;
2. Лексикологія. Зміни лексики та лексичного значення слів:
а) однозначні й багатозначні слова. Пряме и переносне значення;
б) омоніми, їх типи;
в) антоніми;
г) професіоналізми;
ґ) діалектизми;
д) власне українські та запозичені слова;
3. Термінологія – нове поле для досліджень розвитку лексичного значення слова.
4. Висновок.
Список використаної літератури.
1. Зміст лінгвістичного поняття «лексичне значення слова».
Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.
Це зв'язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням тощо, "відоме відображення предмета, явища чи відношення у свідомості ., яке входить до структури слова як його внутрішня сторона, відносно якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка ." (О.І. Смирницький), або це той зміст слова, та інформація, яку воно несе.
Лексичне значення слова є продуктом мисл.еннєвої діяльності людини. Воно пов'язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням.
Оскільки слова називають речі, то лексичне значення нерідко називають речовим.
Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення "передня частина голови людини". Крім концептуального значення (його ще називають денотативним), слово може мати конотативне значення (від лат. con "разом із" і notatio "позначення"), тобто емоційні, експресивні, стилістичні "додатки" до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще: кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо.
Концептуальне й конотативне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами кошик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.
Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово — предмет), поняттєвий (слово — поняття) і лінгвальний (слово — слово).
ВІДНОШЕННЯ СЛОВО-ПРЕДМЕТ. Існує у двох різновидах: загальна віднесеність і конкретна віднесеність.
Загальна предметна віднесеність — віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь-якого коня.
Конкретна предметна віднесеність — віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата. Наприклад: На лузі пасся кінь.
Власні імена мають тільки конкретну предметну віднесеність (Івано-Франківськ, Черкаси, Дніпро, Карпати). Загальні назви у мові мають тільки загальну віднесеність (студент, книжка, собака, кінь), а в мовленні — як загальну, так і конкретну (Кінь — велика свійська однокопитий тварина і Сусід купив собі коня). Займенники, як і загальні назви, в мові мають тільки загальну предметну віднесеність (я — будь-який, кожен мовець, ти — будь-який слухач, це — все є це). У мовленні вони набувають конкретної предметної віднесеності. Коли Т. Шевченко пише "Я ввечері посумую, А вранці поплачу", то в цьому випадку під я розуміємо саме його, поета.
Віднесеність слова до предмета називають денотативним значенням (від лат. denotatum "позначуване").
ВІДНОШЕННЯ СЛОВО-ПОНЯТТЯ. ПОНЯТТЯ — результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками. Так, поняття "стіл" означає будь-який за формою та призначенням стіл.
Прямо виражають поняття тільки загальні назви, і то слово—загальне ім'я не стільки виражає поняття, скільки позначає його і вказує на нього. Власні назви й займенники співвіднесені з поняттями, але прямо їх не виражають. Вигуки зовсім не виражають понять, а лише сигналізують про стан мовця.
Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням (від лат. significatum "позначуване").
Необхідно розрізняти побутові й наукові поняття. У мовленні слова, як правило, позначають побутові поняття (їх ще називають формальними поняттями), під якими розуміють мінімум найзагальніших і водночас найхарактерніших ознак, які необхідні для виділення й розпізнання предмета. Відмінність між побутовим (формальним) і науковим (змістовим) поняттями фіксують тлумачні й енциклопедичні словники. Якщо в тлумачному словнику для пояснення слова вода достатнім є таке визначення, як "прозора рідина, що утворює струмки, ріки, озера і моря", то в енциклопедичному словнику вода визначена так:
"Вода, оксид водню, Н20 — найпростіша, найпоширеніша на Землі хімічна сполука водню з киснем . Вода є головною складовою частиною гідросфери, що вкриває близько 360 млн. км2, тобто 70,8% поверхні Землі. Вода — безбарвна рідина без запаху і смаку. При нормальному тиску температура тверднення її 0°С, температура кипіння 100°С. Найбільша густина (при 3,98°С) дорівнює 1000,00 кг/м3" (Українська радянська енциклопедія. — К., 1978. —Т.2. — С. 344).
Терміни слово і поняття не збігаються: по-перше, слово може позначати декілька понять (багатозначні слова); по-друге, одне поняття може виражатися декількома словами (синоніми); по-третє, поняття може виражатися сполученням слів {сірчана кислота, квадратний корінь тощо); по-четверте, є слова, які не позначають понять (вигуки).
Немає повної відповідності й між значенням слова та поняттям. Значення слова є ширшим від поняття (як було вже сказано, на концептуальне значення, тобто побутове поняття, нашаровуються різні конотації, а також асоціації (вербиченька, патякати, калина). Поняття ж є глибшим від значення, в чому можна переконатись із вищена-веденого енциклопедичного визначення води. Як зазначав О. Потебня, у слові міститься не сама думка, а відбиток думки.
ВІДНОШЕННЯ слово-слово. Значення слова існує не само по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями інших слів. Близькі й протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленими. У цьому легко переконатися, коли порівняти слова різних мов, які позначають одні й ті ж явища. Такі слова часто виявляються нетотожними за своїм концептуальним значенням. Пор.: укр. рукавичка — рос. рукавичка і варежка, укр. сир — рос. сир і творог, рос. билет — укр. білет і квиток, укр. дерево — англ. tree і wood, нім. Baum і Holz; укр. рука — англ. hand і arm, нім. Hand і Arm, фр. bras і main; укр. палець — англ. finger і toe, нім. Finger і Zehe, фр. doight і orteil; англ. to wash, нім. waschen — укр. мити і прати; укр. пастух і вівчар — болг. пастир, овчар, говедар "той, що пасе корови", козяр "той, що пасе кози"; укр. високий — англ. tall (про людину, тварину) і high (про інші предмети). Узбецьке ин позначає житло птахів, ведмедя і миші, тоді як у нас цьому слову відповідають три різні назви: гніздо, барліг, нора.
Завантажити реферат