Наявність розгалуженної мережі автомобільних доріг та їх технічний стан є важливими показниками цивілізованності суспільства, оскільки суттєво впливають на: темпи розвитку суспільства; рівень витрат з перевезення вантажів та пасажирів; швидкість перевезень; якість і ціну перевезеної продукції; мобільність, зайнятість і рівень доходів населення; транспортну доступність населенних пунктів та соціальних об`єктів; екологічний стан навколишнього середовища.
Але в Україні лише близько третини автошляхів з твердим покриттям мають капітальний тип покриття, переважно на шляхах загальнодержавного і міждержавного значення. При цьому переважає перехідний тип покриття (гравійні, шосе, асфальтовані, бруківки). В сільській місцевості важливе значення мають автошляхи місцевого та внутрішньогосподарського підпорядкування. Майже 30% цих автошляхів не мають ще твердого покриття і в період несприятливих погодних умов становляться слабопрохідними. Внаслідок цього народногосподарський комплекс України, і зокрема галузі АПК, мають великі матеріальні збитки. Щоб досягти забезпеченості України автошляхами рівня європейських країн, необхідно побудувати і модернізувати майже 200 тис.км автошляхів, у тому числі 60% у сільській місцевості [там же, с.56]. У міждержавних зв’язках необхідним є будівництво автомагістралей світового рівня з бетонним або асфальтобетонним покриттям і багаторядним рухом.
Таким чином, автомобільний транспорт України потребує значного технічного оновлення, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова, наявністю спеціалізованих транспортних засобів, особливо малої вантажопідйомності.
Але, незважаючи на всі проблеми – автомобільний транспорт швидко розвивається. Він поступово інтегрується у високорозвинену європейську комунікаційну систему. До цієй системи наш транспорт буде залучено після введення в дію першокласних автострад Київ-Мадрид та Лісабон-Київ (довжина автомагістралі становитиме 735 км, а вартість будівництва близько 7 млрд. долл.) [12, c.280].
Трубопровідний транспорт є найбільш економічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. За останні десятиліття трубопровідний транспорт розвивався найбільш швидкими темпами. Довжина трубопроводів загального користування в 2004 р. досягла 51 тис. км. Обсяг відправлених вантажів - 220,9 млн. т., в тому числі газу - 154,9 млн. т., нафти і нафтопродуктів - 62 мли. т., аміаку - 4 млн. т. Вантажооборот трудопровідного транспорту за період 1991-2004 рр. залишався майже стабільним і становив у 2004 р. 205,3 млрд. т/км. і становило 25% загального вантажообороту всієї транспортної системи [10, c.20].
Трубопровідний транспорт має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями - нафтою і газом, а також для виконання функцій транзиту російської нафти і газу в країни Південно-Східної Європи. Однак уся мережа трубопровідного транспорту в Україні орієнтована на постачання нафти і газу з однієї країни Росії, що, згідно із загальноприйнятими стратегічними підходами до цього питання, є недоцільним. Але, таким трубопровідний транспорт сформульовався ще за часів УРСР, коли Україна та Росія входили до складу однієї держави.
Початок розвитку трубопровідного транспорту припадає на 20-ті роки, коли в Прикарпатті було побудовано перший в Україні газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич (1924 р.). Найбільший поштовх для розвитку він отримав у 70-80-ті роки, коли почалося спорудження трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини .
Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 4,5 тис. км. Діаметр труб - 720 мм., його потужність з прийому нафти – 130 млн.т. на рік, з транзиту – 70 млн.т [7, c.55]. Нафтопровідна мережа представлена трансєвропейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України - 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Європи (Словаччини і Угорщини). Решта нафтопроводів мають внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечують нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи - Лисичанськ - Кременчук - Херсон і Мічурінськ - Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта. Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: це Гнідинці - Розбишівське - Кременчук, Кременчук - Херсон, Долина - Дрогобич, Битків - Надвірна, Качанівка - Охтирка. В перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою будуть мати її поставки з країн Близького і Середнього Сходу. Ця нафта буде поставлятись танкерами до Одеського порту, де через нафтотермінал здійснюватиметься її перевалка на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів - доставка на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський нафтопереробні заводи. А також через нафтопровід Одеса-Броди-Гданськ в країни Центральної і Західної Європи. Необхідна модернізація нафтопроводів, що йдуть від Одеси до Херсона і Кременчука з метою збільшення обсягів транспортування нафти по них, а також переобладнання насосних станцій на них для реверсу нафти.
Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Газотранспортна система України нараховує 37,1 тис. км магістральних газопроводів (у тому числі 14 тис. км діаметром 1020-1420 мм), 72 компресорні станції, 13 підземних сховищ з активним об'ємом газу більше 32 млрд кубометрів. Пропускна здатність системи на вході становить 290 млрд куб. м у рік, на виході - 175 млрд куб. м [7, c.55].
Основу становлять магістральні газопроводи, збудовані в 50-х І 60-х роках для експорту газу з України: Дашава - Київ - Москва, Шебелинка -Брянськ, Шебелинка - Острогожськ - Москва, Дашава - Мінськ - Вільнюс - Рига. Три перших газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи: Дашава - Дрогобич, Дашава - Стрий, Дашава - Долина - Львів, Угорськ - Івано-Франківськ, Шебелинка - Харків, Шебелинка - Дніпропетровськ - Кривий Ріг - Одеса - Кишинів, Шебелинка - Київ - Красилів - західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокладено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу. В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольятті - Горлівка - Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) - Калуш. Завершується спорудження газопроводів Торжок - Долина, Тула - Шостка - Київ, Джанкой - Феодосія - Керч, Глібовське - Сімферополь - Севастополь.
Одна з головних проблем розвитку трубопровідного транспорту - його реконструкція. З усіх газопроводів України (37 тис. км) близько 31% використовується протягом від 23 до 48 років, 45% з них має недосконале антикорозійне покриття. За 1991-1995 рр. через «старіння» газопроводів сталося 35% аварій, 65% газоперегінних агрегатів відпрацювали свій термін [12, c.283].
Завантажити реферат