Проведена державою фінансова політика може перешкоджати або стимулювати нормальну виробничо-фінансову діяльність підприємств, в тому числі раціональне використання оборотних коштів. Важлива роль при цьому належить податковій політиці держави. Так, віднесення ряду податків на собівартість продукції (робіт, послуг), особливості сплати в бюджет ПДВ, авансові платежі податку на прибуток приводять до відволікання оборотних коштів підприємств на невиробничі витрати. Це змушує підприємства прибігати до позик під великі відсотки, шукати позапланові джерела коштів, йти на порушення фінансової дисципліни. Відволікання оборотних коштів веде до уповільнення їхньої оборотності, знижує ефективність роботи підприємства, погіршує його фінансовий стан.
Організація оборотних коштів підприємства обов'язково включає систематичний контроль за їх схоронністю й ефективністю використання за допомогою ревізій і обстежень на основі статистичних даних, оперативної і бухгалтерської звітності.
Оборотні кошти підприємств покликані забезпечити безупинний їхній рух на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати ефективність використання оборотних коштів.
Усі джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні, позичкові і притягнуті.
Власні кошти відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення.
Формування оборотних коштів приходить у момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. У процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є отриманий прибуток, а також прирівняні до власних коштів так звані стійкі пасиви. Це кошти, що не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обороті. Такі кошти служать джерелом формування оборотних коштів у сумі їхнього мінімального залишку. До них відносяться: мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства, резерви на покриття майбутніх витрат, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, кошти кредиторів, отримані як передоплату за продукцію (товари, послуги) й ін.
Для скорочення загальної потреби господарств в оборотних коштах, а також стимулювання їхнього ефективного використання доцільне залучення позичкових коштів. Позичкові кошти являють собою в основному короткострокові кредити банку, за допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах.
Основними напрямками залучення кредитів для формування оборотних коштів є:
· кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат, зв'язаних із сезонним процесом виробництва;
· тимчасове заповнення недостачі власних оборотних коштів;
В умовах адміністративно-командної системи керування економікою позичкові кошти серед джерел фінансування оборотних коштів складали досить велику частку. Так, у 1965 році на частку кредитів у структурі джерел утворення оборотних коштів приходилося 47,6%, у 1975 році- 47,3%, у 1977 році- 47,1%, у 1988 році - 47,6%. З 1988 року частка кредитів у структурі джерел оборотних коштів початку знижуватися. Так, у 1989 році вона складала 40,5%, у 1990 році- 24,2%. В наступні роки частка кредитів поступово підвищувалася і до квітня 1999 року склала 43,3%.
Характер динаміки даного показника обумовлений об'єктивними економічними процесами. Зменшення частки кредиту з кінця 80-х років можна пояснити скороченням централізованого кредитування підприємств при ще нерозвиненій системі комерційного кредиту. Разом зі становленням системи комерційних банків, ростом обсягів комерційного кредиту підвищилася і частка кредитних ресурсів у структурі джерел утворення оборотних коштів.
Таким чином, з переходом на ринкову систему керування економікою роль кредиту як джерела оборотних коштів принаймні не зменшилася. Поряд зі звичною необхідністю в покритті наднормативної потреби в оборотних коштах підприємства з'явилися нові фактори, що обумовлюють посилення значення банківського кредиту. Ці фактори зв'язані насамперед з перехідним етапом розвитку, пережитим вітчизняною економікою. Одним з них з'явилася інфляція. Вплив інфляції на оборотні кошти підприємства дуже багатогранний: він робить безпосередній і непрямий вплив. Прямий вплив характеризується знеціненням оборотних коштів за час їхнього обороту, тобто після завершення обороту підприємство фактично не одержує авансовану суму оборотних коштів у складі виторгу від реалізації продукції.
Непрямий вплив виражається в уповільненні обороту коштів через кризу неплатежів, багато в чому обумовленого інфляцією. До інших причин виникнення кризи варто віднести зниження продуктивності праці; крайню неефективність виробництва; невміння окремих керівників пристосуватися до нових умов: шукати нові рішення, змінювати товарний асортимент, знижувати матеріало- і енергоємність виробництва, реалізуючи зайві і непотрібні активи; нарешті, недосконалість законодавства, що дозволяє безкарно не платити по боргах.
З метою боротьби з неплатежами і надання фінансової підтримки значні кошти виділяються на поповнення оборотних коштів підприємств. Однак не завжди виділені кошти використовуються по призначенню, що має також сильний інфляційний ефект.
Зазначені причини обумовлюють підвищену зацікавленість підприємств у позичкових коштах як джерелі поповнення заморожених у довгостроковій дебіторській заборгованості оборотних коштів. У даній ситуації виникає питання границь застосування кредиту як джерела оборотних коштів. Це питання зв'язане з двоїстим впливом, що робить застосування кредиту на фінансове положення підприємства в цілому і на стан оборотних коштів зокрема.
З одного боку, без залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах дефіциту власних коштів підприємству необхідно скорочувати чи цілком припиняти виробництво, що загрожує серйозними фінансовими утрудненнями аж до банкрутства. З іншого боку, рішення виниклих проблем тільки за допомогою кредитів викликає підвищення залежності підприємства від кредитних ресурсів унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це приводить до збільшення не стабільності фінансового стану, губляться власні оборотні кошти, переходячи у власність банку, оскільки підприємства не забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, заданого у вигляді банківського відсотка.
Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових притягнутих джерел формування оборотних коштів. Її наявність означає участь в обороті підприємства коштів інших підприємств і організацій. Частина кредиторської заборгованості закономірна, тому що випливає з діючого порядку розрахунків. Поряд з цим кредиторська заборгованість може виникнути в результаті порушення платіжної дисципліни.
Завантажити реферат