Особливої уваги з позицій України заслуговує досвід вирішення економічних і соціальних проблем Австрії. Країна тривалий час демонструє свою стабільність. Тут немає страйків, ритмічно функціонують підприємства, підтримується високий рівень життя всіх прошарків населення, прогнозується поступовий еволюційний розвиток без революцій та економічних криз.
Існуючий в Австрії механізм регулювання цін передбачає державне регулювання та регулювання у межах системи так званого соціального партнерства, яка історично склалася в країні між представниками уряду, підприємцями та робітниками.
Державне регулювання цін було введено в Австрії після другої світової війни у зв’язку з тяжким становищем в економіці та гострою нестачею багатьох важливих промислових і споживчих товарів. На першому етапі воно охопило практично всі товари та послуги, але в міру нормалізації економічного стану в країні і становлення механізму ринкового саморегулювання їх кількість дедалі скорочувалася.
У даний час державне регулювання цін тут здійснюється на основі закону про ціни 1976 р. в редакції 1988 р. Ним, зокрема, визначений перелік товарів і послуг, по яких міністр економіки має право встановлювати максимальні й мінімальні ціни (на практиці, однак, встановлюються переважно максимальні ціни, тобто верхня межа, перевищення якої недопустиме). При виникненні кризової ситуації уповноваженими державними органами (Міністерство економіки та Міністерство сільського і лісового господарства) може бути введене регулювання цін практично на будь-які товари на період збереження цієї ситуації.
Відповідно до закону міністр економіки має змогу запроваджувати регулювання цін на період до 6 міс на будь-який товар чи вид послуг за спільним зверненням Федеральної палати економіки, Об’єднання сільськогосподарських палат, Об’єднання палат робітників і службовців та Об’єднання австрійських профспілок про необгрунтоване завищення цін у цілому по галузі або окремим підприємством чи групою підприємств, що займають домінуюче становище на ринку, а також у випадках, коли ці організації з тих чи інших причин вважають введення такого регулювання необхідним.
Міністр економіки уповноважений і самостійно встановлювати на період до 6 міс ціни при необгрунтованому їх завищенні одним чи кількома підприємствами або коли підприємці не зменшують цін на готову продукцію, незважаючи на зниження вартості використовуваних для її виробництва сировини та матеріалів. При цьому ціни, встановлені міністром, повинні бути економічно виправданими насамперед із точки зору пріоритетного урахування інтересів розвитку економіки країни в цілому і споживачів, а не фактичної собівартості окремо взятого підприємства.
Згідно із законом для підготовки необхідних матеріалів і попереднього розгляду питань при Міністерстві економіки діє очолювана міністром міжвідомча комісія з цін, до складу якої входять по одному представнику міністерств сільського і лісового господарства, праці та соціального забезпечення, фінансів, а також Федеральної палати економіки, Об’єднання сільськогосподарських палат та Об’єднання палат робітників і службовців. Рішення про встановлення цін на продукти сільськогосподарського виробництва має бути погоджене із міністром сільського і лісового господарства, а на субсидовані державою товари—із міністром фінансів. Вони оформляються у вигляді розпоряджень, які повинні публікуватися в офіційному віснику урядового органу, або у вигляді окремих повідомлень, що направляються відповідним підприємствам.
У випадках, коли ціноутворюючі фактори на один і той самий товар мають значні регіональні відмінності, а також із метою спрощення процесу прийняття рішення право регулювання цін може делегуватися головам урядів федеральних земель (провінцій). Контроль за дотриманням встановленого рівня цін здійснюється місцевими органами адміністративних округів і поліцією.
Щодо ряду товарів іноземного походження (фрукти, овочі, картопля, кофе, какао, добрива, корми) законом встановлено загальний принцип формування ціни на внутрішньому ринку, відповідно до якого вона не може перевищувати фактичну закупівельну імпортну ціну, збільшену на розмір економічно виправданих витрат і прибутку імпортера. Одночасно передбачено, що у випадку зниження чи скасування мита на сільськогосподарські товари, що ввозяться, та продукти їх переробки відповідним чином повинна бути зменшена і внутрішня ціна на них. За штучне підвищення ціни законом передбачені штрафні санкції в розмірі до 100 тис. австрійських шилінгів.
Для підприємств роздрібної торгівлі, громадського харчування і сфери послуг закон передбачає обов’язкове зазначення ціни на товари у цінниках і прейскурантах, що поміщаються на видному місці. Порушення цієї вимоги тягне за собою штраф у розмірі до 15 тис. австрійських шилінгів.
Ціни на товари та послуги, на які в Австрії існує державна монополія, встановлюються окремим рішенням парламенту (на тютюн, тютюнові вироби, сіль, поштові збори, телефонні, телеграфні та залізничні тарифи) і Міністерства фінансів (на спиртні напої).
Детальніше зупинимося на системі «соціального партнерства», яка передбачає взаємодію між урядом, підприємцями і особами найманої праці і метою якої є запобігання соціальним конфліктам шляхом досягнення у ході переговорів компромісних рішень із гострих питань. Поряд із членами уряду до неї входять організації, що представляють інтереси різних соціальних груп («соціальних партнерів»): Федеральна палата економіки і Об’єднання сільськогосподарських палат — від підприємців та селянських господарств, Об’єднання австрійських профспілок — від осіб найманої праці.
Ядром системи є створена в 1957 р. Паритетна комісія з питань цін та заробітної плати, яку очолює Федеральний канцлер Австрії. Крім представників «соціальних партнерів», сюди входять міністри економіки, сільського та лісового господарства, а також праці і соціального забезпечення. Діяльність Паритетної комісії, як і сама система, не регулюється у законодавчому порядку, а грунтується на добровільній домовленості учасників. Комісія проводить засідання, як правило, один раз на місяць. П рішення приймаються на основі консенсусу, причому Федеральний канцлер та інші члени уряду в голосуванні участі не беруть.
Хоча рішення комісії формально і не є обов’язковими, оскільки вона не наділена владними повноваженнями, на практиці вони реалізуються досить ефективно, бо кожна із представлених організацій забезпечує виконання цих рішень у сфері свого впливу.
Основне завдання Паритетної комісії — забезпечити оптимальне співвідношення між рівнем заробітної плати і цінами на товари та послуги. У комісії діють підкомісії із заробітної плати, із цін та рада з економічних і соціальних питань.
Підкомісія з цін займається регулюванням цін на товари та послуги, на які у даний момент не встановлюються ціни в межах державного регулювання. її завдання — не допустити необгрунтованого росту цін. При цьому будь-яке їх підвищення підприємці здійснюють тільки після узгодження із «соціальними партнерами», у ході якого детально обгрунтовується таке підвищення.
Завантажити реферат