Висновок, що орендовані магазини, незалежно від розміру орендованої площі, повинні визначатись як лотки, прилавки або інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях, теж суперечить Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також Положенню про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів №563 від 28 травня 1996р., в якому чітко визначено (п.3), що до "лотків, прилавків та інших торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях належать спеціально обладнані пристосування для дрібної торгівлі".
Як бачимо, приміщення або будівлі орендованих магазинів не належать як до лотків, прилавків, так і до інших торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях.
Крім того, п.3 Правил роботи дрібно роздрібної торговельної мережі, затверджених наказом МЗЕЗ і торгівлі України №369 від 8.07.96р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 23.07.96р. за №372/1397, визначено, що до пересувної дрібно роздрібної торгової мережі, крім лотків і прилавків, належать інші торгові точки, зокрема, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, візки, столики тощо, а дрібно роздрібна торгівля є однією із форм позамагазинного продажу товарів, при якій приміщення не мають торговельного залу для покупців.
Таким чином, орендовані магазини не належать до лотків, прилавків та інших торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях і не підлягають патентуванню у разі, коли площа торговельного залу таких магазинів перевищує 20 кв. метрів. Крім того, зазначений лист ДПА (№14-315а/11-688) не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, а тому він не має законної сили.
До адміністративних бар’єрів, які сьогодні негативно впливають на розвиток та діяльність суб’єктів малого бізнесу, можна віднести:
- проблеми реєстрації;
- недосконалість системи ліцензування;
- значну кількість контролюючих органів і дублювання ними функцій;
- бюрократичні дії органів державної виконавчої влади.
Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні здійснюється згідно з законами України "Про підприємництво", "Про господарські товариства", Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №125 від 25 січня 1996р., та Постановою Кабінету Міністрів України №406 від 3 квітня 1996р. "Про плату за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності".
Основні етапи реєстрації можна викласти в такій послідовності:
1. Проведення зборів засновників та підготовка статуту підприємства, установчого договору, протоколу зборів засновників.
2. Засвідчення у нотаріальній конторі в статуті та установчому договорі підписів засновників підприємства.
3. Оплата у відділенні Ощадбанку збору за державну реєстрацію.
4. Відкриття тимчасового рахунку та сплата власниками підприємства внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому відповідними законодавчими актами.
5. Подання до відповідного відділу районної державної адміністрації необхідних документів для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, які передбачені законодавством.
6. Отримання через 5 робочих днів у районній державній адміністрації затверджених документів про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності.
7. Постановка на облік у міському управлінні статистики та отримання ідентифікаційного коду суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій.
8. Постановка на облік в районній податковій інспекції.
9. Закриття тимчасового рахунку в банку та відкриття постійного рахунку.
10. Отримання дозволу у відділі дозвільної системи районного відділу внутрішніх справ для виготовлення печатки та штампів.
11. Виготовлення печатки та штампів.
Як бачимо, процес підготовки та реєстрації потребує значної кількості документів і значного часу на їх оформлення. Крім того, розмір зборів за державну реєстрацію встановлюється у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян та ще й в залежності від сфери підприємницької діяльності. Постійні зміни у розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян приводить до нестабільності цих зборів.
Нестабільність та протиріччя прийнятих правових документів часто призводить до необхідності перереєстрації малих підприємств, що, з одного боку, ускладнює діяльність підприємств, а з другого, є методом додаткового вилучення коштів з малого підприємства.
Наприклад: Постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.96р. "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" (п.7) було прийнято рішення, що "державним податковим інспекціям з 01.04.96р. вважати недійсними і не приймати звіти, декларації, розрахунки і платіжні доручення підприємств та організацій, а Державному митному Комітетові не проводити декларування та митне оформлення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України без ідентифікаційних кодів з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідки про включення до нього". І не дивлячись на те, що в подальшому Постановою Кабінету Міністрів України №125 від 25.01.96р "Про внесення змін і доповнень до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності (п.15) передбачено, що "перереєстрація проводиться у разі зміни назви, організаційної форми або форми власності в порядку, встановленому для їх реєстрації", а постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.96р. №406 "Про плату за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності" (п.2) встановлено, що "свідоцтва про державну реєстрацію, видані суб’єктам підприємницької діяльності починаючи з 29.04.94р. є дійсними і можуть бути замінені на свідоцтва нового зразка лише за бажанням цих суб’єктів", структурні підрозділи Державної податкової адміністрації та Державного митного комітету вимагають перереєстрації суб’єктів підприємництва і відмовляються проводити будь-які операції без пред’явлення свідоцтва про реєстрацію нового зразка.
Витрати, пов’язані із створенням і реєстрацією малих підприємств, можна поділити на дві складові:
· змінні витрати (придбання обладнання, оренда приміщень, найм робочої сили тощо), які обумовлені контрактним видом діяльності підприємства, його місцем знаходження;
· постійні витрати, які пов’язані з виконанням обов’язкових процедур в процесі реєстрації: внесення частини до статутного фонду, підготовка та нотаріальне засвідчення засновницьких документів, збір за державну реєстрацію, сплата органам статистики, держпожежнагляду, санепідемнагляду тощо.
Постійні витрати, що стосуються збору за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності наведено у табл. 4.1.
Середня вартість здійснення окремих етапів державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності складає:
Завантажити реферат