Особливості перехідної економіки України

Третя група країн обрала шлях "шокової терапії", що полягав у застосуванні методів короткострокового струсу суспільства. Такий шлях обрала, наприклад, Польща, де були певні передумови для такого безжалісного експерименту; а саме: у країні була поширена ринкова психологія, значною була приватна власність (понад 4/5 орної" землі належало одноосібним господарствам), на чолі держа­ви опинилися сили, яким довіряла і які підтримувала більшість на­селення. Проте, незважаючи на все це, після короткого шоку краї­на мусила відмовитись від нього. Ті, хто вдався до цього методу, пішли у відставку, поступившись місцем тим, хто зважає на довго­строковий час творення економічних процесів.

Свій шлях переходу обрала колишня Чехословаччина, де напри­кінці 80-х років відбулася так звана "оксамитова революція". Спи­раючись на традиції ринкового розвитку, нові й старі методи дер­жавного регулювання економікою, кооперування тощо, країна по­вертається до ринкових відносин цивілізовано. Поділ Її з 1993 р. на дві незалежні країни — Чехію і Словаччину — відбувся так само цивілізовано, як і розподіл серед населення державної власності. Основна маса середніх та великих підприємств через акціонування їх перетворена на корпорації. Дрібні підприємства можуть перехо­дити в індивідуальну власність. Кожний громадянин одержав пра­во на свою рівну частку загальнодержавної власності у формі спе­ціальних купонів, на які він придбає акції підприємств, що прива­тизуються. Для того, щоб купони не могли стати предметом ку­півлі-продажу, спекуляцій, махінацій тощо, розроблено соціальний механізм захисту. До Чехії та Словаччини залучається іноземний капітал на розробленій взаємовигідній правовій основі, створюються спільні з ним фірми й у третіх країнах.

Особливістю переходу до ринку Східної Німеччини є те, що вона увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини, однієї з найбільш розвинених у сучасному світі країн. Проте, виходячи з практики, на нього відводиться багато років при величезній допо­мозі в сотні мільярдів марок щорічно.

Логіка переходу України до соціальне орієнтованого ринкового господарства потребує здійснення державотворення через розбудову політичної незалежності країни та її національної економіки. Проте розробка механізму цього процесу надзвичайно складна, оскільки жодний з перелічених шляхів переходу до ринку не може бути повністю використаний у незалежній Україні. Командно-ад­міністративна система тут виявилася неспроможною здійснювати глибинні ринкові реформи. Для застосування "шокової терапії" не було відповідних передумов: психологічної готовності населення, належної підтримки ним владних структур, соціально-економічної бази тощо,

В Україні кількаразово спробували провести шокову так звану лібералізацію цін без створення відповідного ринкового середови­ща. Це спричинилося до розвалу системи державного управління, розриву господарських зв'язків як усередині країни, так і в країнах близького зарубіжжя, глибокої платіжної кризи, інфляції, розба-лансованості фінансово-кредитних відносин, різкого падіння як ви­робництва, так і споживання, зубожіння основної маси населення.

Вихід з такого становища полягає тільки у виробленні довгостро­кової економічної політики переходу до соціальне орієнтованих рин­кових відносин, спрямуванні економічних реформ на тісний зв'язок з соціальними гарантіями. Особливого значення для створення бага­тоукладної економіки набуває посилення економічної ролі держави, утворення сучасного механізму державного регулювання. Україна має ставати на більш реалістичний, цивілізований шлях переходу до ринкових відносин з урахуванням наявних можливостей,

Відпрацьованими теоретично й на практиці засобами переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціальне орієнтованого ринкового господарства є роздержавлення і прива­тизація, спрямовані на розвиток багатоукладної економіки та під­приємництва, Першочергового розв'язання потребують проблеми оптимальних меж і можливостей державного сектора економіки на сучасному етапі; створення механізму сприяння підприємни­цтву, що виробляє продукцію, розвитку ринкових інфраструктур тощо. Надзвичайно важливою є проблема активного включення у проведення ринкових реформ людей праці як однієї з сторін три­кутника: держава — праця — підприємництво,

Роздержавлення і приватизація, розвиток підприємництва ма­ють вплинути на зміну структури виробництва; сприяти розвитку ринкової конкуренції й нового, не волюнтаристського, ціноутво­рення; зумовити жорстку фінансову політику держави.

Усі ці заходи, поряд із створенням державної системи регулю­вання економіки, забезпеченням соціального захисту населення, в умовах становлення ринкових відносин мають створити не тільки правові, а й соціально-економічні засади обмеження міжнародного фінансово-спекулятивного капіталу, торгово-мафіозних структур, зупинити руйнівні процеси в економіці держави. Процес трансфор­мації від командно-адміністративних методів регулювання до рин­кових складний і тривалий, вимагає докорінної зміни власності, створення ринкової інфраструктури, зміни психології людей,

Становлення різних форм власності

Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність до­статньої для створення конкурентного середовища кількості підпри­ємств різноманітних форм власності; державних, колектив них, змі­шаних, спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціону­вання ринку, Відносини власності є економічним грунтом системи господарювання. Вони становлять соціальну форму привласнення насамперед засобів виробництва певними суб'єктами економічних відносин.

Економічний лад суспільства засновується на відносинах влас­ності. Вони є соціальною формою привласнення насамперед засо­бів виробництва певними суб'єктами економічних відносин. Влас­ники засобів виробництва не тільки самостійні в своїй діяльності, а й економічно відповідальні за її результати, причому як поточними прибутками, так і своїм майном.

Наскільки важливим є питання про власність, яскраво видно з того, до чого призвели помилкові, догматичні уявлення про сут­ність суспільної власності, на яких грунтувалися в минулому со­ціальні перетворення в Україні, Наприклад, вважалося, що суспіль­на власність виступає у двох основних формах: державній і колгосп­но-кооперативній, причому остання мала поступово вливатись у державну. Це означало, що держава з часом мала стати єдиним реальним суб'єктом привласнення. Зосередивши у своїх руках ре­сурси і продукцію, держава перерозподіляла їх між учасниками суспільного виробництва так, як вважала за потрібне.

Вважалося, що встановлення суспільної власності на засоби ви­робництва, яка на практиці була зведена до державної, відкриває простір для розвитку продуктивних сил. Досить високі темпи зрос­тання промислового виробництва в 30-і роки, повоєнна відбудова народного господарства в порівняно короткі строки немовби під­тверджували справедливість такого уявлення про власність. При цьому намагалися не звертати уваги на те, що засоби забезпечення високих темпів індустріального розвитку не відповідають цивілізо­ваному суспільству. Однак 70-і роки розвіяли ілюзії благополуччя з темпами і якістю економічного зростання.