Міжнародна економічна система та її головні елементи

Джерело: [3]

Оскільки країни світу пов’язані між собою не лише зовнішньоторгівельними відносинами, а й потоками капіталів, частка яких потрапляє у вигляді кредитів і займів – на 1995 р. всі країни світу “заборгували” один одному більш ніж 2,9 трлн дол., або 557 дол. на кожного жителя Землі. Потоки капіталів, які представлені у вигляді іноземних інвестицій складають зараз щорічно декілька сотен міліардів доларів, з яких більша частина – кошти для купівлі висококваліфікованих цінних паперів та інших активів, а відносно невелика частина (близько 315 млрд дол., 1997 р.) – прямі закордонні інвестиції.

Маштаби світового господарства можна було б також відобразити десятками цифр і натуральних показників, які характеризують, наприклав, довжину транспортних шляхів та трубопроводів, обсяги спожитої енергії, видобуваємиї сировини, виробництво нескінченної кількості промислових виробів, споживання продуктів харчування і т.д. Але всі ці цифри мало що ще зможуть додати для розуміння функціонуваня міжнародної економічної системи.

Головні елементи міжнародної економічної системи

Світове господарство як система складається з соціально-еконо­мічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зов­нішнім закономірностям.

Окремі національно організовані господарства країн розвине­ної ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвива­ються, та держав перехідної від централізовано керованої до рин­кової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні еко­номічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему.

Отже, основними ешалонами світової економіки є:

¨ центри, або ядра;

¨ перехідні, транзитивні економіки;

¨ традиційні (переферійні) економічні системи.

Кожна з перелічених мегасистем, розвиваючись у загальноцивілізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

1. Критерії визначення основних елементів міжнародної економічної системи

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як 1) рівень і ха­рактер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організа­ційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку рин­ку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарсько­го життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих кри­теріїв.

Перший критерій — рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку з організаційно-економічними відносинами — стосується структури виробництва, характеру чинників економіч­ного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждер­жавних економічних зв'язках, у міжнародній спеціалізації. Напри­клад, відчутна різниця в рівнях розвитку продуктивних сил окре­мих країн зумовлює різні можливості їх щодо міжнародної спеціа­лізації, особливо в галузях обробної промисловості. Однак поділ праці між ними є однією з основ господарської взаємодії, встанов­лення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн з ме­тою виробництва певної кінцевої продукції.

Наприклад, у той час, коли країни розвиненої ринкової еконо­міки запроваджують інформаційні технології в матеріальному та нематеріальному виробництві, створюють мережі банків даних, розширюють обмін інформацією тощо, решта країн відчуває дефі­цит ресурсів розвитку, не підготовлена до вирішення проблем ком­плексної модернізації. Це, безумовно, утруднює стикування еконо­мічних структур різних країн.

Головним каналом міжнародних зв'язків стають комп'ютерні системи. Так, у США лише 5 відсотків із щорічних 1,3 трлн оди­ниць документів зберігаються на папері. За такої ситуації Україна, наприклад, зі своєю паперовою архаїкою виявляється неспромож­ною нагромадити і використати необхідну інформацію. Інформа­ційно-комп'ютерна технологія є основою сучасних продуктивних сил. Внаслідок цього змінюються як характер виробничого проце­су, так і галузева структура економіки.

У різних підсистемах провідна роль належить різним галузям, що зумовлює технічну диференціацію підсистем і, як наслідок, їхню соціально-економічну диференціацію. Структурні зрушення і між­галузеве переливання робочої сили є самостійними факторами зрос­тання ефективності виробництва, особливо в промисловості. У краї­нах з розвиненою ринковою економікою протягом останніх 10— 15 років чітко виявляється тенденція до скорочення зайнятості в традиційних галузях з високим рівнем трудоємності виробництва (харчова, текстильна, швейна тощо), а також в капіталоємних галу­зях (металургія). Однак паралельно зайнятість зростає в наукоємних галузях, які визначають сьогодні науково-технічний прогрес і темпи зростання ефективності виробництва (приладобудування, електротехніка тощо). Ця тенденція зумовлює відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної спеціалізації передусім у відносинах між собою.

У сфері організаційно-економічних відносин мають місце як прямий взаємозв'язок між країнами різних підсистем у формі обмі­ну товарами та послугами, виробничої кооперації тощо, так і не­прямий взаємовплив — демонстраційний ефект господарюван­ня. Своєрідні імпульси розвитку виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних підсистем залишає­ться суттєвий розрив у головних показниках розвитку, започат­кований диференціацією їхніх внутрішніх організаційно-еконо­мічних відносин. Цей розрив більш-менш точно віддзеркалюється в двох агрегатних показниках — валовому внутрішньому про­дукті на душу населення та особистому споживанні на душу насе­лення.

Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем — специфіку багатоукладності економіки.

Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механіз­ми саморозвитку; господарство високоінтегроване. У країнах рин­кової економіки, що розвиваються, специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм господарювання і є ха­рактерною рисою виробничих відносин у цих країнах, причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народно­му господарстві цих країн неоднакова. Досить суттєво відрізняєть­ся вона, наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії. Сучасні товарні форми також диференційовані за рів­нем свого розвитку як усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад, дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо).