Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економічних суб’єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.
5.2. Антиінфляційна політика України у 1992 – 1996 рр.
Період 1992 – 1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, повальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств.
За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у сваті. Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. – у 103 рази. I хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ i якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лiбералiзацiї, а через відстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованості бюджету.
Отже, у 1992 – 1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.
При цьому уряд застосовував в основному два антиінфляційних заходи:
§ обмеження фондів споживання підприємств;
§ регулювання цін.
Адміністративний контроль цін було введено Указом президента «Про заходи щодо стримування темпів зростання цін». Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових підприємств у розмирі не більше 55 % від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, i знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.
Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити:
¨ серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;
¨ пiдiрвання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;
¨ руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;
¨ надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів.
Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв’язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гiперiнфляцiї. Тільки у 1993 р. при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52 %. Ефект від запровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та ін. теж був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мазерні i не встигали за зростанням цін.
Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, не посилити стагнації виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, якi пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід відмітити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягався податок на доход підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати є складовою частиною доходу.
Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін, завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За відсутності ефективного контролю за формуванням доходів, більшість зусиль держави були сконцентровані на скорочуватиму державному секторі. В результаті на фоні втрати державою значної частини доходів, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування лягла на сектор, який поки-що був основою існування самої держави.
Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10 %, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20 %.
Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабiлiзацiї, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період є найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків i найважливішим з них є введення у вересні цього року національної валюти – гривні. Це дало змогу в значній мiрi стабілізувати грошовий обіг в країні.
6. ВИСНОВКи
В даний час інфляція – один із самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.
За своїм характером, інтенсивності, проявам інфляція буває дуже різної, хоча і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки визначеної політики, політики розширення грошової емісії чи дефіцитного регулювання виробництва, тому що ріст цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним наслідком наростання диспропорцій між попитом та пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, нагромадженням і споживанням і т.д. У підсумку процес інфляції – у різних його проявах – носить не випадковий характер, а дуже стійкий.
До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних доходів населення, знецінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості в створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів у місті сільськими виробниками в силу падіння зацікавленості, у чеканні підвищення цін на продовольство, погіршення умов життя переважно в представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, доходи яких формуються за рахунок держбюджету).
У країнах з розвитою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної погрози, оскільки там відпрацьовані і достатно широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції.
На відміну від Заходу в Україні й інших країнах, що здійснюють перетворення господарського механізму, інфляційний процес розгортається, як правило, у зростаючих темпах. Це дуже незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається стримуванню і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні чекання, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, що росте зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в звертанні).
Завантажити реферат