Економічні погляди І.Я.Франка

Досить глибоким економістом для свого часу був І. Франко (1856—1916)—великий український письмен­ник, визнаний історик і філософ, взагалі енциклопедично освічена людина. Життя й творчість І. Франка проходили у Східній Галичині, що була в той час колонією Австро-Угорської монархії і відзначалася напруженою соціальною та національною боротьбою трудящих.

Син сільського коваля, І. Франко все своє життя при­святив боротьбі за краще майбутнє трудового народу, був безпосередньо зв'язаний з визвольним рухом українського народу й, зокрема, трудящих Східної Галичини.

І. Франко серйозно вивчав громадську діяльність і лі­тературну спадщину Т. Шевченка, російських революційних демократів О. Герцена та М. Чернишевського. Великий вплив на Франка мали вчення соціалістів-утопістів, Лассаля, а також передових політекономів Заходу. Особливий вплив на формування його світогляду мав Дж. Мілль.

З середини 70-х років XIX ст., ще в студентські роки, І. Франко захоплюється марксизмом, вивчає твори К. Маркса та Ф. Енгельса й навіть вперше на українську мову пе­рекладає окремі глави «Капіталу» та «Анти-Дюрінга». Надзвичайно важливого значення І.Франко надавав,політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що вона «без­перечно найважливіша з усіх наук». Деякий час він сам викладав політичну економію в гуртках самоосвіти львів­ських робітників. Пізніше навіть планував написати під­ручник із політичної економії для широких верств трудя­щих з метою популяризації марксистського економічного вчення.

Економічні погляди І. Франка відбивають складний процес поступового засвоєння вченим кращих зразків світової суспільної думки. Особливо помітний вплив на його еконо­мічні погляди мав марксизм, який був тоді вже дуже по­пулярним. Саме під впливом марксизму у І. Франка транс­формується погляд на предмет політичної економії. Якщо спочатку під впливом теоретиків історичної школи він роз­глядав політекономію як науку про народне господарство, то пізніше І. Франко твердить, що політекономія — «це на­ука абстрактна», предметом якої є дослідження не лише економічних законів «теперішньої суспільності, а й загаль­них законів праці людської». У своїй праці «Доповнення до “Основ суспільної економії"» він писав, що економічна наука не визнає незмінності суспільного ладу, а «мусить шукати таких форм, котрі після нашого знання були відпо­відніші для суспільної праці і суспільного добробуту, ніж нинішні форми».

Як бачимо, І. Франко в дусі марксизму визнавав мину­щий характер капіталістичного ладу й прагнув використо­вувати знання економічної теорії для боротьби за утвер­дження нового суспільного ладу.

Виняткова заслуга І. Франка в історії української еко­номічної думки полягає в тому, що він вносив у неї кате­горії марксистської політекономії для дослідження капіта­лістичних виробничих відносин. У системі марксизму черпав аргументи для обгрунтування власної оригінальної економічної програми українського народу. Крім того, велика роль Франка в розробці української наукової політекономічної термінології, тому що до нього в Україні були по­ширені переважно російські, польські та німецькі її мовні інтерпретації.

І. Франко приділяв першочергову увагу з'ясуванню най­головніших категорій політекономії. У ході опанування марксистської економічної теорії поглиблювалося розумін­ня ним таких економічних категорій, як капітал, товар, до­даткова вартість, заробітна плата та ін.

В своїх працях, популяризуючи економічне вчення Маркса, Франко розкрив перед трудящими масами економічні основи капіталістичного ладу як ладу експлуататорського. В його працях ми знаходимо всебічну характеристику таких важливіших кате­горій політичної економії капіталізму, як капітал і додаткова вартість.

Цілком правильно, з марксистських позицій він показував історичні умови виникнення і існування капіталу. Процес виник­нення і основи існування капіталу розглядав Франко на грунті товарного виробництва, а також товарного і грошового обігу, ви­ходячи з Марксової трудової теорії. Разом з тим, товарне вироб­ництво, товарний і грошовий обіг Франко, виходячи з вчення Маркса, вважав історичною передумовою виникнення і умо­вою існування капіталу. Метою простого товарного виробни­цтва, зокрема цехового ремесла, на думку Франка, було виробни­цтво товарів на замовлення, безпосередньо для вжитку покупців. Капіталістичний спосіб виробництва, писав він, передбачає ви­робництво для торгівлі, а значить, передбачає вже купця, який купує не для задоволення своїх потреб, а для продажу. До цих положень у праці «Мислі о еволюції в історії людськості» Франко зробив важливу примітку. «Цю різницю, — писав він, — показав докладно Маркс в ось якій формулі . Звичай­ний чоловік, щоб добути грошей, продає якийсь свій виріб потре­буючому, а за виручені гроші купує собі товар, котрого йому потрібно для вжитку. Т—Г—Т. Гроші тут затим тільки огниво, посередник при обміні двох товарів, двох ужиткових вартостей. У торговця-капіталіста не так. Він купує від фабриканта товар за гроші і відтак перепродує за гроші ж—Г—Т—Г — тут затим товар є огнивом, посередником — при заміні грошей на гроші. Очевидна річ, каже далі Маркс, що така формула була б безмислицею і що значення одержує вона аж тоді, коли в ній пер­ше Г не буде рівне другому Г, т. є., коли тота заміна принесе торгівцю зиск». Як видно з цих слів, Франко глибоко зрозумів також істотну сторону відмінностей Марксового аналізу обігу грошей як засобів обігу і обігу грошей як капіталу. Ця особли­вість, вказував Франко, полягає в тому, що первісне авансовані гроші не тільки зберігаються в обігу, а й зростають. Цей рух якраз і перетворює їх в капітал. Перетворення грошей в капітал, перехід від формули простого товарного обігу Т—Г—Т до другої формули, характерної для капіталістичного обігу, Г—Т—Г є пе­рехід від одної історичної епохи суспільного розвитку до іншої Історичної епохи суспільного розвитку.

Франко популяризував думку Маркса про те, що історичні умови існування капіталу аж ніяк не вичерпуються наявністю то­варного виробництва. «Капіталістична продукція, — писав він, — полягає на витворюванні товарів, але не всяка продукція, де витворюються товари, є вже капіталістична. До того потрібно ще одної дуже важливої вимінки: щоб сама праця стала товаром, т. є. щоб на торзі за певний товар (гроші) можна було заміняти (купити) працю людську . Гроші . тоді тільки стають капіталом, коли за них купується на торзі робоча сила»

Отже, капіталістичне виробництво Франко розумів як вироб­ництво, основане на найманій праці. Він викладав умови ви­никнення найманої праці, які визначив Маркс. Капіталістичний спосіб виробництва, вказував Франко, вимагає «свободи особи». Робітник «мусить затим бути свобідним не лише правно, але й економічно, т. є. мусить бути не тільки не кріпаком, але й пролетарієм». Найбільш повно викладає Франко питання про виникнення найманої праці у книзі «Про працю» та в статті «Мислі о еволюції в історії людськості». Наймана праця і про­летаріат, показується тут, виникли внаслідок того, що величезна більшість виробників позбавлена при капіталізмі знарядь вироб­ництва. Капіталізм руйнує дрібне виробництво і масами кидає раніш самостійних виробників до лав пролетаріату. До повного руйнування ремісників приводить бурхливий розвиток машинної промисловості й капіталістична конкуренція. В тісному зв'язку з загальним розвитком капіталізму йде розвиток сільського гос­подарства і класове розшарування на селі. Лихварство, що тис­не селянина, це одна з форм, в якій іде процес оволодіння капіталом праці. Експропрійований капіталістом ремісник і земле­роб стає найманим робітником-пролетарем. Це приводить до створення, з одного боку, капіталістів, як власників знарядь ви­робництва, отже, господарів промислу, а з другого — робітників, що, не маючи знарядь виробництва, змушені продавати свої руки тим господарям. «Робітник, — робив Франко висновок, — є лише простим наймитом, так сильно залежним від капіталіста, що його суспільну позицію треба вважати за новий вид рабства. Джерело цього рабства . криється в тому, що одна частина суспільства взяла виключно в свої руки всі засоби вироб­ництва».