Економічні погляди І.Я.Франка

Широко наводив Франко в узагальнюючих формулюваннях своє розуміння суті і класової природи капіталу. При визначенні суті капіталу він перш за все підкреслював, що капітал прино­сить прибуток. «Під капіталом, — писав він, — розуміємо не тільки гроші, що дають проценти, але й усякі інші достатки, яких власник не вживає безпосередньо, але які таким або іншим спо­собом мають давати йому прибуток» . Франко підійшов до марксистського розуміння капіталу, як певного типу виробничих відносин капіталістичної суспільно-економічної формації, ясно викладаючи думку Маркса, що лише певне відношення засобів виробництва до робочої сили перетворює їх в капітал. «Щоб ма­ти капітал, — писав він, — не досить мати гроші, машини, фабрики, сировину тощо, але ці речі мусять давати прибуток і збіль­шувати капітал, себто в країні мусять бути люди без капіталу, що для прохарчування мусять працювати на капіталістів і влас­ників. Без робітників нема капіталу». Тут наводиться приклад, що найкраща прядильна є капіталом тоді, коли є робітники і си­ровина для переробки, а перенесена в безлюдну пустиню або закопана в землю вона перестала б бути капіталом. Не є капі­талістом власник величезних необроблених полів в американ­ських степах чи власник золота на дні моря. Отже, при визна­ченні суті капіталу Франко виходив з того, що капітал передба­чає найману працю, робітника без засобів виробництва. Виходячи з цього марксистського принципу, Франко розкривав суть відно­син праці й капіталу.

Розумів Франко і марксистське визначення класової природи категорії капіталу. Капітал Франко характеризував як нагрома­джену працю і, головне, чужу працю, результат експлуатації ро­бітників. «Капітали, — писав він, — . постали з праці багатьох людей і багатьох поколінь . Великі капітали в руках . одиниць могли постати тільки через визиск праці інших, себто через ча­стинне привласнення того, що інші виробили . Славетний німецький соціаліст Карл Маркс ясно довів, що саме з . додаткових вартостей, урваних від робітників, постали всі капітали». Разом з тим, Франко розглядав капітал як ворожу силу, що протистоїть робітникові. Цим і підкреслена класова природа капіталу.

Франко, виходячи з «Капіталу» К. Маркса, дав аналіз частин капіталу, що відіграють різну роль у процесі виробництва додат­кової вартості. До українського перекладу 24-го розділу першого тома «Капіталу» К. Маркса він зробив примітку, що свідчить про повне розуміння ним суті і значення Марксового поділу капіталу на сталий і змінний. Він писав: «Відомо, що Маркс ділить капі­тал на сталий і змінний, в залежності від того — змінюється чи не змінюється його вартість в процесі вироб­ництва. Отже, машини, сировина, фабричні будівлі і т. д. це капітал сталий, тому що виробництво не вносить змін в загальну суму його вартості. Між тим, інша частина капіталу, якраз та, що йде на наймання і утримання робітника і міститься в понятті заробітної плати, це змінний капітал, тому що в кожному про­цесі виробництва капіталіст здобуває з нього більше, ніж витра­тив. Робітник створює вартість більшу, ніж та, яку він одержав в формі заробітної плати». Наведена примітка дозволяє сказа­ти, що Франко йшов по шляху усвідомлення поняття органічної будови капіталу, що розкриває особливу роль змінного капіталу, який іде на купівлю робочої сили. Тут Франко ще раз підкреслив, що експлуатація найманих робітників капіталістами — ось справжнє джерело додаткової вартості.

Хоч у висловлюваннях Франка про капітал зустрічаються тлу­мачення капіталу, близькі натуралістичному (наприклад, таке твердження, що «продукційні речі завсіди є капітал», вживання терміну «капітал» і «засоби виробництва» як тотожних понять), він був глибоко переконаний в історично перехідному характерові такого ладу, при якому зосередження в руках меншості засобів виробництва є знаряддям безпощадної експлуатації трудящої більшості. Розкриваючи класовий характер капіталу, Франко робив революційні висновки. «А тому, що капітал, — писав він,— с не що інше, як тільки результат праці робітників, нагромадже­ної, можна сказати, праці, і тому, отже, капітал повинен нале­жати всьому трудовому суспільству, а не одному лише класу капіталістів. Тоді, коли настане оця необхідна зміна, коли ка­пітал з рук приватних, до яких попав шляхом грабунку і експлуа­тації, повернеться знов в загальне користування, стане власністю всіх трудящих, тоді якраз і буде одночасно поворот до природ­ного стану, єдино справедливого». Як ключ для розкриття механізму капіталістичної експлуатації Франко використав елементи вчення Маркса про додаткову вартість.

Для розкриття суті додаткової вартості, як відомо, першо­рядне значення має розуміння того, що наймання робітника ка­піталістом є не що інше, як купівля-продаж товару — робочої сили. Франко правильно відрізняв термін «робоча сила» як су­купність фізичних і духовних здібностей людини і «праця» як застосування цих здібностей в процесі виготовлення матеріаль­них благ. Проте, говорячи про наймання робітника капіталістом, як купівлю-продаж товару, Франко вживав і термін «робоча сила» і термін «праця». Розглядаючи працю як товар, Франко мав на увазі не працю у живому вигляді, а працю як робочу си­лу, існуючу до здійснення процесу виробництва. Інколи він го­ворив про працю як товар і в тому розумінні, в якому повинен був говорити про продукт праці. Звичайно, велике значення в цьому відношенні мало те, що свої роботи Франко писав для робітників. Бажаючи на підставі елементарних економічних ос­нов показати робітничому класові суть капіталістичної експлуа­тації, він, очевидно, користувався найбільш зрозумілими для ро­бітників термінами.

При з'ясуванні суті найманої праці Франко виходив з того марксистського положення, що обмін між власником засобів ви­робництва і власником робочої сили відбувається на основі обмі­ну еквівалентів. Як і всі товари, робоча сила продається по перній ціні, в основі якої лежить вартість цього товару. «Торгова ціна праці, так як і ціна кожного товару, — писав Франко, — означена звичайними економічними правилами, з котрих найваж­ніше — кошт витворення товару, т. є. в тім разі — кошт удер­жання робітника і його робочої сили».

Хоч Франко не дуже ясно і точно вживав поняття «праця» і «робоча сила», проте вартість того і другого зводив завжди до вартості робочої сили. Тут він, очевидно, спирався на перші еко­номічні праці Маркса. У обмін між робітником і капіталістом, писав Маркс, вступають «з одного боку, уречевлена праця в її найзагальнішій суспільній формі, тобто в формі грошей, а з другого боку — праця, що існує ще тільки в формі сили, купується і продається тут споживання цієї сили, тобто сама праця, хоч вартість товару, що продається, не є вартість праці (ірраціональ­ний вираз), а вартість робочої сили».

Франко виходив з марксистського положення про походження додаткової вартості в сфері виробництва товарів. Передумову ка піталістичної експлуатації він бачив у тому, що «праця люд­ська, це не є звичайний товар. Це товар живий, котрий має оту властивість, що надає вартість другим предметам, і надає її більше, ніж скільки сам коштує . Робітник в тім часі, на котрий найнявся, витворює далеко більше, ніж скільки виносить його плата».