Крім цих трьох форм власності існує безліч компаній із змішаною власністю , фірми, що належать профспілкам, ощадним банкам і т.п. Проте їхня доля дуже мала.
Провідну роль у виробництві товарів і послуг грає приватний сектор. У його рамках можна виділити значний капітал, що домінує в галузях, що визначають експортну спеціалізацію, насамперед в обробній промисловості. Інша частина приватного сектора складається з дрібних і середніх фірм. По цьому критерії приватні компанії можна розділити на 2 групи. До одної відноситься множина дрібних фірм, у яких засновник, власник і директор-розпорядник часто одне і та ж особа. У іншу групу входять крупні компанії, зареєстровані на фондовій біржі. За останні десятиліття в структурі власності цієї групи сталися великі зміни. Помітно знизилася доля акцій, що належать домашнім господарствам (населенню) і приватним індивідуальним особам - із 47% у 1975до 21% у 1985 р. , у той час як страхові, інвестиційні і фінансові компанії, фонди, у тому числі державний Загальний пенсійний фонд, помітно збільшився - із 53% у . до 79% у 1985 р. (уключаючи 7%, що належать іноземцям). За після військовий період сталося падіння долі дуже значних індивідуальних акціонерів - із 70% у 1951 р. до приблизно 20% у 1985 р. - унаслідок насамперед високих ставок податків на прибутки і власність.
Таким чином, інституціональна власність у значній мірі замінила приватних осіб . В цей час 20 найбільших власників портфелів акцій -установи . Особливо зросли долі нефінансових, інвестиційних і страхових компаній, на які в 1985 р. доводилося відповідно 14, 14 і 10%. Підвищення ролі компаній, що займаються комерційною діяльністю, сталося в силу різноманітних причин. Декотрі з них ввели приналежні їм дочірні компанії на фондову біржу, зберігаючи значну, а часто і переважну частину акцій у своєму розпорядженні. Інші, продаючи фірму або її відділення, одержували в якості платежу акції компанії , що купує. Деякі крупні пакети акцій виникли в результаті довгострокового тісного співробітництва фірм. Звичайним явищем стали “стратегічні” вкладення капіталу в акції. Цьому сприяла висока ліквідність більшості фірм унаслідок зростання продажів і прибутків після 1982 р.
Водночас різко зросло і число громадян, що володіють акціями. Це порозумівається як скороченням портфелів акцій приватних індивідуальних власників, так і швидким зростанням числа компаній, зареєстрованих на фондовій біржі. Важливу роль зіграло поява нової групи індивідуальних власників акцій після створення в 1978 різноманітних акціонерних-інвестиційних фондів. Заощадження в цих так називаних загальних фондах під управлінням банків або фірм одержували різноманітні податкові субсидії від уряду. До 1984 р. вкладники одержували знижку 30% із податків на свої річні заощадження на додаток до неоподатковуваним податком дивідендам і приростові вартості акцій. У 1984 р. податкова знижка була скасована, але інші стимули залишилися. У 1985 р. на ці інвестиційні фонди доводилося 6% всіх акцій, і ця доля продовжувала поступово рости.
У останні роки великий інтерес до акцій проявили іноземні інвестори. До кінця 1985 на них доводилося приблизно 7% вартості всіх акцій. Крім того, деякі германські компанії з'явилися на деяких західноєвропейських фондових біржах, а також у Нью-Йорку і Токіо, що порозумівається їхнім бажанням забезпечити кращі фінансові умови і додаткову рекламу за кордоном .
Економіка Германії характеризується високим рівнем концентрації виробництва і капіталу і монополізації в провідних галузях. На крупних підприємствах ( із числом зайнятих понад 500 чоловік) зосереджене біля 40% зайнятих у промисловості, а на дрібних ( до 50 чоловік) - 17%. При цьому зростання концентрації виявляється насамперед на рівні крупних фірм. У одній із 20 найбільших компаній трудиться більш 40% робочої сили в промисловості. На долю 200 найбільших компаній доводиться по 75% обсягу виробництва, числа зайнятих, капіталовкладень і експорту.
У останні роки роль провідних компаній у світовій економіці зросла. Звичайно, у число гігантів капіталістичного світу вони не входять. Провідні промислові фірми мають яскраво виражену міжнародну орієнтацію.
У економіці дуже висока монополізація виробництва. Вона найбільш дужа в таких спеціалізованих галузях промисловості. Склався потужний фінансовий капітал. Він знайшов своє організаційне вираження у фінансових групах.
Найважливіша роль державного сектора у Германії - акумуляція і перерозподіл значних коштів на соціальні й економічні цілі відповідно до концепції германської моделі. Державний сектор має два рівні власників власності: центральний уряд і місцеві (комунальні) органи влади. Нижній рівень іноді виділяється в комунальну форму власності. Вони, разом складають за формою власності єдине ціле, різняться як по місці в сфері економіки, так і по масштабах (у кожному окремому випадку, але не в сукупності) діяльності.
Державний сектор найбільш розвинений у сфері послуг. У соціальних послугах, що складають половину всієї сфери послуг, доля держави - 92%, у тому числі в охороні здоров'я - 92%, в освіті і науці - 88, 7%, соціальному страхуванні - 98, 2%. У цілому ж по статистиці на державу доводиться 49% зайнятих у секторі послуг, а з урахуванням державних компаній - 56%.
Державний сектор важливий для підвищення ефективності економіки. Цьому сприяє, наприклад, гарна якість і низькі витрати на такі важливі державні послуги, як транспорт і зв'язок, система освіти . У цьому чітко очевидно взаємодію приватного і державного секторів: зростання прибутків від першого використовується через податкові й інші надходження в державний бюджет для збільшення насамперед державних послуг населенню, що у свою чергу сприяє великій ефективності економіки, де основу складає приватний сектор.
Особливістю германської економіки є роль і значення кооперативного руху в країні. Воно поширено по всій країні і займає дуже сильні позиції. Кооперативи сприяли перетворенню Германії з аграрної в промислову розвинену , що процвітає країну. Важливу роль кооперативне рух грає в сільському господарстві, у промисловості, у роздрібній торгівлі, житловому будівництві й іншій сфері діяльності.
Кооперативи діляться на виробничі і споживчі. Виробничі кооперативи загальним числом зайнятих біля 50 тис. Чол. домінують у виробництві молока і м'яса і займають важливе місце у виробництві інших продуктів, а також у целюлозно-паперовій промисловості. Споживчі кооперативи числом зайнятих 70 тис. чоловік, із котрих приблизно половина доводиться на два найкрупніших , грають важливу роль у роздрібній торгівлі.
У змішаній економіці кооперативне рух діє в якості “третьої сили”, або “третьої альтернативи”, приватної і державної власності, базуючись на принципах демократії і користуючи широкою народною підтримкою. У деяких галузях - особливо з-поміж споживчих кооперативів - кооперація стала врівноважуючою силою на ринку в інтересах простих людей, наприклад у питаннях ціноутворення. У минулому споживчі кооперативи витримали чимало битв із приватними картелями. Цю роль вони грають і зараз, хоча й у менш драматичних формах.
Завантажити реферат