На монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примусу до праці. Так, при античному способі виробництва позаекономічний примус був заснований на праві власності на раба — безпосереднього виробника; в умовах азіатського способу виробництва — на праві власності на землю; у період феодалізму — на праві власності на особистість і землю одночасно. Економічний примус до праці виходить із власності на умови виробництва чи із власності на капітал.
Звільнення від особистої залежності привело, з одного боку, до юридичної рівноправності всіх громадян, а з іншого боку, до нового типу відносин: економічної влади одних і економічної залежності інших. Якщо виходити з прийнятої класифікації за формаційним критерієм, то цими властивостями володіє капіталістична система. При рівному розподілі цивільних прав тут відбувається нерівний розподіл і концентрація прав власності.
Досвід будівництва соціалізму був спробою зрівняти людей не тільки в правах і волях, але й у правах власності на умови і результати виробництва.
Маються проміжні форми власності, що припускають перерозподіл прав власності з метою обмеження економічної влади одних і звільнення від економічної залежності інших. Прикладом може служити участь працівників у керуванні, розподілі доходу, контролі й ін.
У розвинутій системі економічних відносин власність відображає самі глибинні зв'язки і взаємозалежності, сутність економічного буття.
Власність як об'єктивне відношення, що пронизує весь суспільний пристрій, здавна залучала мислителів. Представники різних цивілізацій викладали свої погляди на природу власності і її роль у розвитку суспільства.
Платон на основі ідеалів давньогрецького світу створив навчання про ідеальну державу, у якому всі громадяни спільно володіють умовами виробництва. Докази переваги спільної власності побудовані ним на основі навчання про моральність. Моральність є усвідомлення єдності, сутності і духовності, вона сама по собі загальна: діяти в дусі єднання — морально. Приватна власність ставить інтерес особистості вище загального інтересу, кожний хоче володіти власністю тільки для себе. Тому приватна власність аморальна. Лише одному шару громадян не дозволяє філософ володіти власністю — політикам.
Цивілізація Древнього Риму мала інші ідеали. Тут вперше особистість виділилася зі своєї спільності, стало переборюватися почуття роду, що перешкоджає розвитку індивідуальності. В основі стоїцизму закладена ідея особистості й індивідуальної відповідальності. Перевагу віддавали вже приватній власності.
Ідеали Риму одержали розвиток у романо-германській цивілізації. Реформація викликала в Західному світі зміну моральних цінностей у ставленні до життя, природи і світобудови. Під впливом протестантської етики, налаштованої на егоїстичний індивідуалізм особистості, виникли представлення про людину економічну, теорія цивільного суспільства і класової держави, вчення про приватну власність як природне право, а поняття «свобода особи» зведено до поняття «людина, що володіє власністю».
На думку найбільших теоретиків соціалізму К. Маркса і Ф. Энгельса, необхідно розрізняти матеріальні й ідеологічні відносини власності. Як матеріальне відношення власність — це виробничі відносини, узяті в їхній цілісності. Як економічна категорія власність являє собою суспільні відносини безпосередньо виробництва і невіддільні від них суспільні відносини розподілу, обміну (обігу) і споживання.
Як ідеологічне відношення власність у класовому суспільстві є, на думку Маркса, юридичне вираження виробничих відносин. Як юридична категорія, власність являє собою відносини володіння, користування і розпорядження об'єктом власності, що відображають суспільні відносини виробництва, розподілу, обміну і споживання і права, що закріплюються в нормах.
2.1. Вплив розвитку знарядь праці на диференціацію власності.
У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення і передусім їхня найреволючійніша частина – знаряддя праці. Концентрація індустріальних засобів виробництва прискорила розрив між працею і власністю, відокремлення робочої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання. Засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відповідно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівною в економічній системі.
Тільки з появою таких засобів праці, як робоча худоба, земля і металеві знаряддя праці, починається розпад первісних громад на сімейні виробничі одиниці, починається історія формування індивідуальностей, що усвідомлюють себе такими.
Велика приватна власність на засоби виробництва має не менше історичне і логічне виправдання, ніж власність на робочу силу і її фізичного носія, найнятого працівника.
Ефективність металевих знарядь праці, землі, працівника і робочої худоби обумовила можливість прискореного розвитку індустріальних здібностей фізичного носія робочої сили і у плані збільшення обсягів зроблених матеріальних благ, і в плані прискорення удосконалення самого устаткування і засобів праці. У цьому складався наступний момент об'єктивної мрії, спрямованості першого протиріччя в розвитку процесу праці, процесі споживання індивідуальної робочої сили і її приватному об'єднанні з предметами і коштами праці.
Навряд чи можна сумніватися в тім, що першопричина змін у засобах праці, поділі праці й у характері процесу праці полягає в постійному технічному удосконаленні й усе більшій спеціалізації засобів праці приватного застосування, приватного характеру в зв'язку з природними потребами людей робити і мати продукції більше, кращої якості, з меншими витратами.
Звичайно, початковий етап перетворення локальних простих кооперацій у складні кооперації праці ще не супроводжуються великими змінами в характері приватної власності. Переважно це обмежується розширенням масштабу праці і застосуванням індивідуальних приватних капіталів, а також формування акціонерного капіталу (в епоху машинних засобів виробництва).
Масове застосування цих винятково високовиробничих, "скорострільних" і дуже дорогих засобів виробництва, що управляються комп’ютерами, призвело вже не тільки до розширення локальної складної кооперації праці в рамках фірми. Їхнє ефективне застосування стало можливим у рамках міжфірмової подетальної і технологічної спеціалізації виробничих процесів і відповідної кооперації праці.
Якщо в США в рамках такої власності сьогодні створюється 90 % усього ВНП, то ні розширення колективної (пайовий) власності робітників, ні подвоєння підприємницької приватної власності, ні ріст кількості "партнерських фірм", що знаходяться у власності двох чи більше осіб, зовсім не є перспективою відносин власності розвитих капіталістичних країн. Усі перераховані некорпоративні форми власності є всього лише сучасною об'єктивною потребою природного (конкурентного) відбору способів найбільш ефективного об'єднання безпосередніх виробників із засобами виробництва.
Завантажити реферат