Роль власності у соціально-економічних процесах

Кожна функціональна форма власності має відображати передусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі і ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначатися специфікою суспільної продуктивної сили праці як об’єкта індивідуальної власності людини. У процесі формоутворення власності будь-які “забігання” вперед (як і відставання) порівняно з досягнутим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і, в решті-решт, гальмують соціально-економічний прогрес.

Водночас положення про об’єктивну зумовленість процесу формоутворення власності рівнем і характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Економічні явища і процеси мають багатовимірну структуру. Такими самими є й причинно-наслідкові зв’язки, що визначають логіку їх розвитку.

Утворювані форми власності реалізують себе не в чистому вигляді. Кожна з них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі економічного розвитку.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі приватної.

Слід звернути увагу на часто декларований принцип рівності форм власності в ринкових умовах. Про економічну рівність форм власності говорити не можна. Вони характеризуються різними кількісними і якісними параметрами, сферами функціонування, цільовою спрямованістю. Йдеться про законодавчу рівність форм власності, що означає діяльність суб’єктів в однаковій системі прав, обов’язків і відповідальності. Однак на практиці цей принцип також не завжди реалізується. Наприклад, держава системою пільг сприяє розвитку форм малого бізнесу. І обмежує за певних умов діяльність монополістичної власності.

Власність в дії – це процес її реалізації в економічній і соціальній сферах, життєдіяльності суспільства в цілому.

На рис. 1 приведені основні типи, форми та види власності в економічній системі.

Рис. 1

Форми власності являють собою різні комбінації ознак. Дамо ознаки деяких форм власності.

1. Індивідуальна власність. Ця форма концентрує в одному суб'єкті всі перераховані ознаки: праця, управління, розпорядження доходом і майном. У сучасній економіці сюди можуть бути прилічені ті, кого прийняте називати некорпорируваними власниками. В Україні до цієї форми можуть бути віднесені: селяни, що ведуть своє відособлене господарство; окремі торговці (включаючи "човників"); лікарі, що практикують приватно, адвокати і всі ті, у кому зосереджені праця, управління, розпорядження доходом і майном.

Як показує світовий досвід, чільне місце займає приватна власність.

2. Приватна власність. Приватна власність реалізується через найбільш повну взаємопов’язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Коузом, А. Алчіаном та ін.) на початку 60-х років нашого століття[3]:

Ø право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

Ø право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

Ø право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

Ø право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

Ø паро суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

Ø право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища;

Ø право на передачу благ у спадок;

Ø право на безстроковість володіння благом;

Ø заборона на використання способу, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

Ø право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу;

Ø право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.

Приватна власність близька по змісту з індивідуальною в тому смислі, що основні правомочності сконцентровані в одній фізичній особі чи юридичній особі. Але приватна власність, як особлива форма, відрізняється від індивідуальної тим, що ознаки (правомочності) тут можуть розділятися і персоніфікуватися в різних суб'єктах. Трудяться одні, а розпоряджаються доходом і майном інші. Становище останніх визначається економічною владою, а становище перших — економічною залежністю. У проміжному становищі знаходиться керуючий (менеджер), оскільки, як відзначалося вище, керуючі беруть участь у виконанні функцій за розпорядженням. Якщо приватна особа, будучи власником умов виробництва, не застосовує працю найманих робітників, то таку власність варто визначити як індивідуальну (чи приватно-трудову).