Економісторія

1. Основні періодизації історії господарства.

Історія економічного розвитку (або, як її ще називають, історія господарства) - наука прикордонна. У тому розумінні, що перебуває на стику двох поважних дисциплін - історії й економіки. Але проблема в тому що "класичні" історики, за рідкісним винятком, не цікавляться економікою й не надають великого значення економічним законам, а економісти, у свою чергу, приблизно так само ставляться до історії.

Традиційна історія як наукова дисципліна вивчає переважно хронологію таких важливих подій, як: війни, революції, повстання, географічні відкриття, життя видатних політичних діячів, учених і художників у широкому значенні цього слова. А також намагається виявити причинно-наслідкові зв'язки між цими подіями.

Економіка як наука вивчає процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ і послуг, а також відносини між людьми, організаціями й державою, що виникають під час протікання цих процесів.

Історія ж господарства вивчає процес економічного розвитку в історичній перспективі. Вона прагне одержати відповіді на такі питання, як: скільки було людей у тім або іншому регіоні в різні історичні періоди? Що ці люди їли? Де вони жили? Як одягалися? Що з себе представляли гроші? І т.д. і т.п.

Економічна історія досить повчальна. Говорять під місяцем практично немає нічого нового. Навіть коли трапляється щось незвичайне, екстраординарне, ерудовані люди завжди можуть знайти в історії аналог.

Економісти вперше звернули серйозну увагу на історію в середині минулого століття, коли кілька німецьких учених на противагу англійській класичній політекономії висунули тезу про те, що треба шукати не загальні закони розвитку, а уважно вивчати економічну історію окремих країн, регіонів, цехів, гільдій, спілок і інших суспільних інститутів. Саме німецька історична школа (економічна) і поклала тоді початок новій науковій дисципліні - економічної історії.

Але все ж таки до середини вісімдесятих років двадцятого століття історія господарства існувала як би на узбіччі історії й економіки, удалині від основного напрямку досліджень. Інтерес до економічної історії сильно збільшився саме останнім часом настільки сильно, що в 1993 році американські вчені Роберт Фогель і Дуглас Норт одержали Нобелівську премію за розробку економічних методів випромінювання історії, чого раніше ніколи не траплялося. (Нобелівська премія по економіці присуджується тільки з 1969 року, а "історичної номінації" і зовсім немає.)

Існує безліч підходів до періодизації історії економічного розвитку, тобто до розподілу історії господарства на окремі характерні відрізки - періоди. Розглянемо, не вдаючись у подробиці й критику, найцікавіші з них.

Трьохстадійна модель Гільденбранта-Бюхера.

Німецькі економісти й історики - Бруно Гільденбрант і Карл Бюхер, що жили в середині минулого століття, виділили всього три стадії в історії господарства. При цьому в основу поділу історичних епох була покладена довжина шляху, яку долає товар-продукт, направляючись із виробляючого господарства в споживаюче:

1) "Природне", натуральне (або домашнє) господарство, з найдавніших часів - до середини XII століття. Шлях у середньому не більше милі - з поля або городу хлібороба через млин і кузню в його й панський будинок.

2) "Грошове" (або міське) господарство, до кінця XVIII століття. Шлях від декількох миль до декількох десятків миль, з поля селянина або з майстерні ремісника, через міський ринок або ярмарок за допомогою купця у будинки споживачів.

3) "Кредитне" (або народне) господарство починаючи з XIX століття. Шлях у сотні й тисячі миль, із шахт Ельзасу, ланів України, з чайних і бавовняних плантацій Азії, кавових і цукрових плантацій Бразилії, золотих рудників Африки, за допомогою купців і банкірів, на європейські ринки й фабрики, а відтіля у будинки споживачів, а у зворотному напрямку - машини й устаткування, сталь, тканини, взуття та ін.

Формаційний підхід Маркса-Сталіна.

А ось у нашій країні єдино правильним 75-80 років вважався так званий "політичний" (або марксистський) підхід, запропонований у другій половині XIX століття Карлом Марксом, що перекочував потім у роботи Леніна й офіційно затверджений Сталіним в 1933 році. Відповідно до цього підходу виділяються п'ять суспільно-політичних формацій, залежно від пануючого виду власності на основі засобів виробництва. Вид власності на засоби виробництва визначає характер способу виробництва й усього суспільного ладу.

1) Общинний (або первісно-общинний) лад - з X тисячоріччя по VI століття до н.е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на грані фізичного виживання. Немає приватної власності на землю - основний засіб виробництва, а отже, немає експлуатації. Основні суспільні відносини - внутріобщинний дарообмін. Примус до праці носить об'єктивно-фізіологічний характер - хто не добуває собі їжі, вмирає від голоду. Класів не існує.

2) Рабовласницький лад - з V століття до н.е. по V століття н.е. З'являється й поширюється приватна власність, у тому числі й на людей (рабів) експлуатація яких приносить рабовласникам прибавочний продукт. Примус до праці носить суб'єктивно-терористичний характер - полонених, що відмовляються бути рабами, убивають; точно так само роблять із "поганими" рабами. Основні суспільні відносини - рабство. Основні суспільні класи - раби й рабовласники. Протиріччя між ними нерозв'язні - антагоністичні й рано або пізно повинні призвести до зміни формації.

3) Феодальний лад - VI - XVIII століття. Земля стає основним об'єктом приватної власності, джерелом прибавочного продукту й експлуатації. Примус до праці носить суб'єктивно-економічний характер - власник землі відстоює своє право на прибавочний продукт силою зброї й сам вирішує, кому надати право оренди цього основного засобу виробництва необхідного продукту. Основні суспільні відносини - рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами - селяни й феодали.

4) Капіталістичний лад - XIX століття. Основним об'єктом приватної власності стають засоби виробництва в промисловості. Примус до праці носить об'єктивно-економічний характер - той, хто не має власності або інших засобів існування, змушений продавати свою робочу силу (працю) на ринку й піддаватися експлуатації. Основні суспільні відносини - прибавочна вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами - робітники й капіталісти.

5) Комуністичний лад - наступає з перемогою робітників над буржуазією. Засоби виробництва переходять у колективну (суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий, "важкий" характер праці змінюється добровільним, творчим. На базі чого досягається найвищий рівень виробництва й задоволення потреб всіх членів суспільства.

Історико-хронологічний підхід.

Найбільш зручним підходом, є традиційний підхід, відповідно до якого в історії народів Середземномор'я, виділяється сім закінчених періодів.